Земля скарбів: науковці представили знайдені на Черкащині 1500-річні фігурки чоловічків та звірів

Скарби з околиць села Мартинівка на Черкащині, датовані VI—VII століттями, показали в Національному музеї історії України.

 

Як розповідають науковці цього музею, таких унікальних давньослов’янських старожитностей у зібранні небагато.

 

Це переважно скарби з коштовних предметів, випадково знайдені під час сільськогосподарських робіт.

 

Тож достеменно не відомо, звідки походять ці знахідки — з поховання давнього володаря, із захованого під час воєнної загрози майна або ж із ритуального комплексу.

 

«Мартинівські знахідки були виявлені селянами за нез’ясованих обставин у 1907 році, вони потрапили до музеїв та приватних колекцій. Нині до Мартинівського скарбу зараховують 116 предметів, що зберігаються в різних музеях. Це різноманітні срібні прикраси та срібний посуд», — розповідають у музеї.

За словами науковців, найбільш загадковими з-поміж них є пластини із зооморфними та антропоморфними образами. Ким є ці чоловічки?

 

Одні дослідники вважають їх богами, інші — волхвами у чудернацьких масках, що зійшлися в ритуальному танку, або воїнами у шоломах та панцирах, котрі зігнули ноги, мов вершники. А звірі — то коні, дракони чи леви?

 

Незрозумілим є й призначення цих доволі масивних пластин. Поширеною є точка зору, що нібито використовували їх як прикраси для шкіряних панцирів.

 

Проте висловлювали й слушну думку, що пластини можуть бути елементами оздоблення ритуального стовпа або ж прикрасою кінського сідла.

 

«Знайдено Мартинівський скарб на південному порубіжжі розселення слов’янських племен, яких у давнину називали антами. Далі на південь простягався степ, тоді — ворожий, бо панували в ньому народи, що прийшли з далеких східних країв і за допомогою зброї прагнули утвердитися на нових землях. Спочатку то були гуни, потім — авари», — пояснюють науковці Національного музею історії України.

 

І додають: слов’яни намагалися боронитися від хижих сусідів — зводили укріплення довкола поселень, а коли випадала нагода — гуртувалися всі разом і споруджували багатокілометрові лінії оборони, що складалися з ровів, земляних валів та дерев’яних стін.

 

Розпочалося це ще у перших століттях нашої ери, значно розширилося в VI—VII століттях, саме за часів походження Мартинівського скарбу, й особливо актуальним було за княжої доби. Століттями тривало протистояння, століттями наші предки зводили стіни і боронили рідні землі.

«Коли криваві битви лишилися в минулому, українці назвали вали, що оперізували Середнє Подніпров’я, Змієвими. Розповідали, що воїн-богатир Микита Кожум’яка, здолавши страшного змія, впряг його у плуга та проорав землю так, що залишилися рови та вали. Пройшло майже тисячоліття, окремі частини тих валів уціліли. Їх активно досліджують археологи, намагаються зберегти історичну спадщину для нащадків. А коли новий ворог посунув на Україну в 2022-му, вали знову стали частиною оборони: ворожі танки не змогли їх подолати, застрягли під Білогородкою на Київщині», — наголошують у Національному музеї історії України.