Від Бразилії до Бахмута: шлях добровольця Єшуа

Вони приїжджають з різних куточків світу, але мають спільну мету — захистити Україну від російської агресії.

 

Один з них — Єшуа, легіонер, який покинув рідну Бразилію, аби стати до лав 2-го Інтернаціонального легіону оборони України.

 

Що змусило його зробити цей вибір, як він пережив свої перші бої та чому, попри всі труднощі, залишається в строю, — його історія далі.

 

До того, як потрапив до України, Єшуа понад рік служив у механізованій бригаді збройних сил Бразилії.

 

Після побачених кадрів звірств росіян він не міг змиритися з тим, що таке відбувається в сучасному світі, та вирішив діяти. А ще як військовий розумів, що саме в Україні зможе застосувати свої навички в реальному бою.

 

Перший бойовий досвід Єшуа отримав у Бахмуті, де побачив справжнє криваве обличчя війни, коли його побратими гинули й не мали шансу на порятунок: «На тій локації росіяни застосовували багато артилерії та безпілотників. Під час першого завдання, на якому я побував, супротивник підірвав нашу бойову броньовану машину. Тоді було багато поранених. Ми не могли надати належної допомоги через відкриту місцевість».

 

Для воїна цей епізод виявився найболючішим і приніс багато страждань, хоч і не становив найбільшої небезпеки для його життя. Саме там, під час евакуації, легіонер отримав своє перше поранення: «Нічого серйозного, — коментує Єшуа. — Мені в обличчя потрапив дуже маленький осколок».

 

Деякі місії були надскладними, і чоловік відгукується про них відверто: «Повернутися звідти уже було перемогою для нас». За таких обставин — поряд зі зброєю, спорядженням і зважаючи на попередні тренування — чи не найбільше значення мають обізнаність із ситуацією та подробиці майбутнього завдання.

 

Єшуа дуже тепло відгукується про командування легіону, яке намагалося зробити все можливе і неможливе, аби забезпечити своїх солдатів та командирів необхідними даними: «Загалом, я мав достатньо інформації перед своєю першою операцією в Бахмуті. Наш командир передав усі необхідні дані і попередив, що буде важко доїхати до позиції. Перед виходом на позицію нам показували зображення з наших розвідувальних дронів. Тож ми розуміли, що там багато артилерії та безпілотників і що буде важко. Командири передали нам усю інформацію, а також сказали, що не завжди буде можливість надати нам належну підтримку чи забезпечити допомогу. Вони завжди були чесними з нами в цьому питанні».

 

Під час артилерійського обстрілу неподалік Кремінної Єшуа отримав своє друге поранення: «Артилерія поцілила в бліндаж, і він обвалився на нас. Тоді ми втратили одного побратима, ще один зазнав поранення. Це було складно».

 

Згодом воїна нагородили медаллю «За поранення», яка відтоді, за словами Єшуа, слугує пам’яттю про його полеглих побратимів.

 

«Легіонер показав себе неймовірно гідно. Нагороду він отримав за поранення, за кров, яку пролив за свободу України! — наголосив командир підрозділу. — Він відновився. Знову стає до строю і, відповідно, продовжуватиме свій героїчний шлях. Пишаюсь тобою, друже, дякую за службу! — Командир міцно тисне руку Єшуа. — Отакі хлопці у нас зі всього світу боронять нашу незалежність, нашу свободу, і не тільки нашу, а всю світову. Ми на них рівняємось і ними пишаємось».

 

Єшуа щиро радий повернутися назад у стрій, до своїх побратимів, які стали сім’єю одне для одного: «Це те, що я хочу робити. Це те, що мені подобається. Хоча війна — складна й важка справа, але я відчуваю бажання бути поруч і допомагати. Я почуваюся корисним в Україні. Я вважаю, що найважливіше за все — це сім’я, — мої побратими з батальйону. Ми разом пережили чимало складних моментів, ми відчуваємо ментальний зв’язок». 

 

Олеся МАЗУРКОВА