Кожна країна готує своє пекло. Київ — єдиний бар’єр на шляху створення нового світопорядку

Чергові перемовини мало що дають для України. Принаймні так це виглядає сьогодні. Київ та москва за посередництва Вашингтона узгодили якісь чергові технічні моменти.

 

І все, що називається перемовинами, наразі нагадує один цікавий епізод з першого фільму циклу «Міцний горішок». Там терорист формулює ФБР свої умови й, окрім усього іншого, вимагає звільнення п’яти його бойових товаришів з організації «Світанок над Азією» (назва приблизна). А прикривши рукою трубку телефону, каже своєму спільнику: «Я дивився про них у новинах».

 

Тобто терорист може вимагати що завгодно. Путін так і робить. А от справжні ключові моменти про кощієву смерть залишаються за кадром. І ми здогадуємось про них за вторинними ознаками та за вчинками.

 

Усі помітили, як після перемовин про мир атаки росії стали інтенсивнішими, ще трагічнішими й сильнішими? Схоже, завдання всіх цих перемовин — приспати пильність, розслабити українців, щоб ми повірили, що війна скоро закінчиться, а при цьому намагання знищити людей відбувається зі ще більшим завзяттям. Тож пекло в Україні продовжується масованими атаками.

 

Щодо енергооб’єктів України, то їх і надалі активно обстрілюватимуть, доки Володимир Зеленський не віддасть їх США. Принаймні таку пропозицію озвучив Дональд Трамп.

 

Тобто Вашингтон хоче отримати не просто рідкісноземельні ресурси, а й реальні активи, котрі вже приносять мільйони доларів прибутку та не потребують великих інвестицій.

 

А щоб Зеленський погодився якнайшвидше віддати АЕС США, щоб електростанції нібито більше не бомбили, і влаштовуються масовані атаки. 

 

Тому знову прорізаються підозри: всі у змові. Сценарій не мінявся, як і кінцева мета, просто для кожного гравця (президента чи прем’єр-міністра) відведено свою роль. 

Для людей в Україні, Польщі, Естонії, Литві та Латвії давно очевидно, чого хоче путін і що робить Трамп. Нас не обманути. Решта Європи лише зараз почала втрачати ілюзії.

 

Давня європейська буржуазія нарешті почала усвідомлювати, що путін хоче Україну з президентом та урядом, які мають бути такими самими, як і в його кремлівського васала — Білорусі.

 

А не незалежну Україну на кшталт сусідньої Польщі, з демократією вільного ринку, заснованою Європейським Союзом.

 

І Європа наразі починає вже по-дорослому турбуватись, але не про нас, а про себе. 

 

Скажімо, влада Швеції готує елітні війська для протистояння у ймовірній війні з росією в арктичному регіоні.

 

Німеччина також на повну готує до війни і цивільне населення, і військових. Влада Польщі закликає жителів Республіки терміново готувати запаси продовольства, щоб вистачило на певний час, якщо раптом війна і торгові мережі не працюватимуть. 

 

А США тим часом готують удар по Ірану. З таким зверненням Дональд Трамп звернувся до сенату. На це відреагувала влада Франції, закликавши своїх громадян негайно покинути Іран. 

 

А тло для всіх нових рухів різних європейських держав — заяви Дональда Трампа, що змінюють статус рф з агресора на перемовника та відкривають шлях для зняття санкцій і відновлення співпраці Заходу з москвою.

 

Це водночас вказує на ідеологічну близькість президентів США та росії.

 

Тож кожна країна готує своє пекло. 

 

З одного боку, економічна експансія «Один пояс — один шлях», розширення особливої китайської цивілізації. З іншого, — «зробимо Америку знову великою», приєднавши Канаду, Гренландію, Панаму та змусивши решту світу платити їй податки.

Ми не можемо в ракурсі спроб закінчення війни, перемовин, котрі наразі толку не дають, не розглядати вплив та інтереси КНР. 

 

Нагадаємо, після скандалу Трампа й Зеленського на зустрічі в Овальному кабінеті Пекін висловися на підтримку президента України. Чим іще раз продемонстрував, що дотримується давно проголошеної стратегії поступової деескалації російсько-української війни.

 

Це вкладається в логіку Пекіна — створення мирних умов для реалізації його особистих інтересів та намірів.

 

І, схоже, все, що зараз відбувається довкола російсько-української війни, тобто пошук шляху до її припинення, якраз і є в інтересах Китаю. Він сьогодні має всі шанси отримати хороші економічні перспективи.

 

Адже Трамп посварився з усіма союзниками США: Латинською Америкою, декотрими країнами Південної Африки, Європою, Канадою. Тобто поле для експансії Китаю як кращого партнера абсолютно відкрите.

 

А ця війна не потрібна Китаю, він уже втомився чекати розбудови українського миру під свої інтереси та потреби.

 

Водночас не забуваймо, що путін за сприяння Пекіна запустив процес руйнації світового порядку. Трамп прискорив його з такою швидкістю, що відновлення все ще існуючого світоустрою виглядає неможливим. І США перестали бути його гарантом. 

 

Людство рухається важкою дорогою, з непередбачуваними поворотами і важкими завалами.

 

На одну з них путін спільно з Китаєм та Трампом штовхають триполярний світ з внутрішнім біполярним розладом. Китай з росією проти США. Мета — покінчити з їхньою гегемонією, лідерством і силою. 

 

Розвалити, припинити назавжди їхній союз з Європою. Саме Євроатлантичний альянс був і залишається чи не єдиним фактором глобальної стабільності, мирного співіснування і прогресу.

 

Завдяки його масштабним інвестиціям, моральному, технологічному і цивілізаційному лідерству росія зберегла державність і добилася значного прогресу після розпаду СРСР.

 

Водночас західні інвестиції перетворили і Китай на наддержаву. Завдяки їм на шляху до гегемонії й Індія. Ліберальне лідерство Заходу перетворило демократію на інструмент прогресу для країн, які отримали доступ до передових систем розвитку. 

 

Безпричинна агресія росії проти України та західної цивілізації могла б виявитись безнадійною спробою зламати цей процес західної глобалізації. Звісно, якби владу США, використовуючи природну слабкість демократів, не захопив MAGA-клан на чолі з Трампом.

 

Демократія була скасована і замінена авторитарним популізмом. Цінності та зобов’язання американської держави викинуто на звалище. Американське суспільство грубо розколоте. В його розломі жевріє привид громадянського протистояння. 

Тож союзники — в опалі. Поволі відвертаються від Америки Трампа. Глибинна держава без кисню. Натомість Америкою керують олігархи на чолі з Маском. 

 

Тло, на якому путін і Сі Цзіньпін пропонують Трампу створити новий світовий порядок. Як модель великої бізнес-угоди. Єдиний бар’єр на шляху — Україна.

 

Для завершення перезаснування світу потрібна лише її капітуляція. Трамп може назвати її угодою. Американського плану врегулювання війни в Україні не існує.

 

Натиснути на кремль, як це робиться з Києвом, у Трампа немає можливостей. Ввести тарифи — їх ціна всього 3 млрд доларів. Наростити санкції — росія навчилась їх обходити.

 

Ввести торгове нафтове ембарго — Китай, Індія, Глобальний Південь і Африка продовжать торгувати з росією. І на це потрібен не лише час, а й воля, рішучість і єдність із союзниками.

 

Навколо Дональда Трампа масштабується системна криза, яку неможливо буде загасити наказами. Потрібні перемоги. Америка набагато ближче до системної внутрішньої кризи, аніж це здається на перший погляд.

 

Після придушення Нетаньягу з примусом до переговорів з ХАМАСом Трамп іще жорсткіше змусив Зеленського погодитись на 30-денне припинення вогню. Без попередніх умов, гарантій безпеки і територіальних вимог.

 

З одного боку. З іншого, — без умов капітуляції зі сторони путіна. Без Європи з обіцянками зняти санкції, відновити за участі США «Північний потік» та скасувати «нафтову стелю». 

Український виборець Володимира Зеленського хоче одного — спокійно й у добробуті жити в Україні без зайвого клопоту. Сам Володимир Зеленський хоче саме такою Україною керувати і красуватися під софітами в ролі «слуги народу».

 

Ігор Коломойський хоче просто багато грошей, ПриватБанк і, звісно, зняття усіх звинувачень. Брати Шефіри хочуть продавати свої серіали в росію — куди ж іще? Все це класичні бажання обивателів — незалежно від того, мають вони на рахунках мільярди, мільйони чи кілька тисяч гривень.

 

А владімір путін хоче зовсім іншого. У нього вирішені питання з мільярдами, мільйонами, софітами та іншою дурнею. Йому не потрібен банк, і серіалів він не знімає.

 

Він хоче відновити російську державу в її «природних кордонах» (на його погляд), тобто в межах СРСР або російської імперії. З включенням у ці кордони України. І він над цим працює. І нехай Володимир Зеленський навіть не намагається зрозуміти, навіщо путіну це потрібно.

 

Він ніколи цього не зрозуміє, ніякий Коломойський йому цього не пояснить, ніякі Шефіри навіть не здогадаються. Людям, що живуть поза світом сутінкових фантазій диктаторів, вхід туди заборонений. 

 

І більшість співгромадян російського президента поділяють його погляди. Тому з путіним не можна домовитися про мир. І не можна домовитися про гроші. Плювати він хотів на мир, на гроші, на Зеленського, на Коломойського, на серіали Шефірів та інший дріб’язок. Він — цар-визволитель. Він хоче звільнити нас від нас.

 

Тому нам доведеться воювати або ж здаватися і погоджуватися на інкорпорацію до складу росії. Ніякого іншого виходу немає.

 

Водночас із повторним обранням Зеленського конфлікт може тільки посилитися з однієї простої причини. Чинний український президент може тільки говорити про примус росії до миру на зустрічах зі своїми західними колегами.

 

А російський президент може примушувати Україну до миру без розмов — обстрілами, диверсіями, навіть новою війною і новими територіальними захопленнями. Для початку це потрібно просто зрозуміти — і чинній Зе-владі, і її фанатам.

 

Зрозуміти владіміра путіна і зрозуміти рівень своєї відповідальності. Адже з моменту інавгурації Володимира Зеленського відповідальність за кожне відібране життя, за кожну понівечену долю, за кожен зруйнований будинок лежить особисто на ньому. І на кожному, хто за нього голосував.