Хай сниться вам, діти, дідусева казка. Як онучка журналіста зробила з нього казкаря

«За роботою по господарству! — відповідає на це запитання відомий казкар з Рівненщини Валерій Мельничук. — Чи то рубаю дрова, чи то обрізаю сад або збираю малину, подумки «пишу» казку. І настільки вживаюся в цей процес, настільки він мене захоплює, що навіть за кермо автівки у цей час не сідаю, щоб не втрапити в якусь халепу, бо моя увага тоді дуже розсіяна». 

 

Казки, каже, висять у повітрі, їх треба лишень побачити. 

 

Валерій — журналіст за освітою, випускник Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У рідній Гощі займався поліграфією, книговидавництвом, має власну друкарню.

 

А ще — цілий гектар землі, на якій заклав великий сад, збудував добротний будинок. У підсобному господарстві розводив і курей, і свиней, і бичків... 

 

Разом із дружиною дав шлях у життя двом донькам. А коли на світ з’явилася внучка Емілія, почав придумувати для неї казки. 

 

«Внучка часто просила мене про це. Й ставила умову — щоб я зробив її героїнею казки, — усміхається пан Валерій. — Я на ходу вигадував оповідки, як кажуть, на всі випадки життя. Про те, щоб видавати їх у друкованому вигляді, й гадки не мав. Ідею подали давні київські друзі з наукових кіл. А тепер, вважай, щотижня пишу по одній казці. Причому, доки повністю подумки не складу її, за письмо не сідаю».

 

Головні герої казок Мельничука — птахи, тварини, квіти, жучки, метелики... Словом, навколишній світ, який нас оточує. Тобто, все, що притаманне українським народним казкам.

 

Автор уважно вивчає живу природу, багато читає про неї й знає дуже багато всього цікавого ледь не про кожного представника флори і фауни. 

Мене дивує те, як його улюблені дятли «співають», стукаючи своїми дзьобами об сухі розтріскані сучки. І таким чином «добувають» мелодію, яка приваблює самок. Цю здатність птахів у «червоній шапочці» Валерій Мельничук обіграв у казці «Птах-музикант».

 

У ній розповідається, як Короїди, за якими полює молодий Дятел, підняли його на сміх через те, що він не вміє співати, як Соловейко. «Так, серед нас немає співаків, але є музиканти», — заперечив старий Дятел, заступившись за молодого. І завів чудову мелодію, всівшись довбати дзьобом сучок. 

 

Дивовижними й найрозумнішими називає Валерій воронів-круків. Вони живуть до 200 років і мають інтелект 7-річної дитини. Якщо ж їх змалечку приручити, то можна навчити розмовляти фразами. І куди тим папугам до круків! 

Одна зі збірок казок Валерія Мельничука називається «Воронова школа».

 

В ній багато цікавинок про пернатих та кумедних історій від учнів мудрого Ворона-вчителя: Горобчика, Синички, Лелеки, Соколика, Голуба, Дятлика... 

 

Автор милується кожним живим єством, яке «запрошує» до свого казкового світу. В казці «Конкурс краси» він описує, скажімо, унікальну комаху Бабку, що має четверо крилець, завдяки чому буквально танцює в повітрі — то піднімаючись угору, то опускаючись униз, то плануючи в один бік, то в інший.

 

Цікаво, що личинка бабки народжується у воді, а сама вона випурхує з її поверхні й летить над землею! Рак, який це спостерігає, захоплено говорить Рибкам про Бабку: «Це не те, що Пуголовок, який перетворюється в зелену Жабку-красуню. А ця народилася у воді, щоб князювати над водою!». 

 

Ця казка ввійде до восьмої збірки під назвою «Мама». 

 

Красу природи й почуттів Валерій Мельничук часто передає через квіти. Одна з його казок — «Мальва-оберіг» — про велику благотворну силу мальв, якими наші пращури милувалися ще 300 років тому й вважали, що вони заколисують жителів оселі, біля якої ростуть. 

 

В іншій казці — «Любить, не любить. Любить!» зі збірки «Як Волошка друзів шукала» — йдеться про ромашки, які дарують дівчинці Емілії свою любов. 

 

«Мені один товариш, який зараз воює, написав, що він аж сплакнув, дочитавши казку до кінця, — пригадує Валерій. — На фронті ллється кров, а мужніх бійців розчулюють такі добрі оповідки, бо, читаючи їх, вони згадують своїх дітей і поринають у мирне життя. Там кінець такий: дівчинка ворожить на ромашках, і їй випадає, що її всі люблять: і мама з татом, і бабуся, і курочки, і півник, і лелека. Вона з радістю підняла до сонця руки й гукнула: «Я найщасливіша в світі, адже мене всі люблять».

 

Неймовірно, але авторові вдається писати казки навіть на тему війни. Книжечка під назвою «Берегиня» вміщує чотири такі оповідки. В них волонтери стають земними янголами-охоронцями, а Макарчик бачить, як Золотодзьобий Дятлик перетворює соки та мінералку на живу воду для поранених бійців... 

 

Казки Валерія Мельничука вчать хлопчиків і дівчаток захоплюватися природою, берегти її, бачити світ прекрасним і справедливим, слугують розвитку дитячого світосприйняття. 

Загалом автор видав уже чотири книжечки казок. Перша — «Чарівне слово» — побачила світ до повномасштабного вторгнення й стала однією з переможниць обласного літературного конкурсу. «Воронова школа», «Берегиня» та «Побратими Сіроманці» з’явилися в останні три роки. 

 

«Незабаром побачить світ п’ята книжка, — розповідає казкар. — Уже готова шоста під назвою «Замріяна пташка». В неї ввійдуть три казки на історичну тематику — про Батурин, Крути й про дівчинку з колоском, скульптура якій встановлена на території Національного музею Голодомору в Києві. Майбутньою книгою вже зацікавилась Рівненська міська громадська організація «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, сподіваюсь, вона дійде до школярів України. 

Ще чотири збірки я вже спланував. Одна з них розповідатиме про відомого українського бджоляра, винахідника рамкового вулика Петра Прокоповича. Інша — про видатного авіаконструктора українського походження Ігоря Сікорського, творця гелікоптерів». 

 

Звісно, видання книжок за власний рахунок — це витратно. Автор продає книжечки під час презентацій у школах Рівненщини по 40 гривень. При цьому собі лишає тільки половину суми, а решту віддає дітям, щоб вони разом з батьками та вчителями витратили кошти на потреби захисників. Таким чином зібрано й використано вже близько 40 тисяч гривень. І це теж приклад добра від казкаря Валерія Мельничука. Реальний.