Віктор Ющенко: «Перемогу кує національний дух»

На початку засідання президент НАПН України, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки Василь Кремень наголосив, що свого часу, за прем’єрства Ющенка, було подолано заборгованість із зарплат і нарешті вчителі отримали свою довгоочікувану винагороду за працю.

 

А 2000 року у школах з’явилися перші комп’ютери. Галузь ставала на новітні рейки. Все це було складно реалізувати, але була чітка мета, і її досягали. Також, уже в часи президентства Ющенка, академії було надано статус Національної, що значною мірою підвищило її авторитет і значимість, наголосив Василь Кремень.

 

А далі він надав слово для обґрунтування подання академіку-секретарю відділення вищої освіти НАПНУ, дійсному члену академії, доктору філософських наук, професору Петру Сауху.

 

Проголошуючи свою промову, Петро Юрійович зазначив, що про людину такого масштабу, як третій Президент України, перерахувати його реалії буде замало, адже його внесок у розбудову нашої держави, в розвиток економіки і становлення української нації неоцінений.

 

Ще будучи на посадах голови Національного банку, а згодом очолюючи уряд, Віктору Ющенку вдалося домогтися унікальної позитивної динаміки розвитку економіки.

 

Україна тоді отримала вражаючий приріст внутрішнього валового продукту; вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів до центрального та місцевих бюджетів; відмовитися від бартеру; стабілізувати ситуацію на енергоринку. Також в Україні було ліквідовано заборгованість із зарплат, нарешті освітяни, пенсіонери, студенти могли отримувати належні їм виплати.

 

Президент Віктор Ющенко, обіймаючи найвищу державну посаду, мав чітке бачення й ідею розвитку України, особливо її молодого покоління, активно впроваджуючи напрацювання у життя.

 

Та найголовніше, зазначив спікер, він повернув нам украдене наше минуле. Минуле, без якого не буває майбутнього. Голодомор 1932—1933 років було визнано геноцидом українського народу. І це дало розуміння насильницького більшовицького терору. 

 

А ще — створено Інститут національної пам’яті, відбудовано Батурин і створено Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Розпочалося втілення дуже чіткої і надскладної концепції розвитку українського народу та закладання підґрунтя для усвідомлення ідентичності українства як політичної, корінної нації, що нині дуже проявляється під час відсічі агресору. 

 

Багато зусиль Віктор Андрійович доклав і до того, що в 2019 році нам було надано Томос. А в 2007 році започаткував унікальний проєкт «Зігрій любов’ю дитину», який спрямований на вирішення проблем дітей незахищених категорій.

 

У 2008 році було запроваджено систему зовнішнього оцінювання, яка започаткувала нові принципи об’єктивного і чесного виявлення знань з подальшою можливістю вступу до вишів. 

 

Словом, Віктор Андрійович мав чітку ідею розвитку України, міцно зв’язавши її минуле і майбутнє. Тож з огляду на зазначене і керуючись пунктом другим та третім положення про відділення вищої освіти НАПНУ, Петро Саух запропонував кандидатуру українського політика, громадського діяча, третього Президента України до присвоєння йому почесного звання доктора.

Водночас ще одна виступаюча — академік-секретар відділення професійної освіти і освіти дорослих, дійсний член НАПНУ, доктор педагогічних наук Неля Ничко у своєму вітальному слові звернулася до інавгураційної промови Президента Ющенка.

 

Тоді, зазначила вона, всіх вразили слова: «Сьогодні хочу подати свою руку кожному з вас, кожному депутату, кожній фракції і запропонувати спільно працювати на благо України». Це був дуже важливий месидж. А ще було протягнуто руку академії. 

 

Також, зазначила пані Неля, маючи батьків-учителів, Віктор Андрійович успадкував від них ген педагога, а отже і свою державницьку політику він вибудовував за принципом, що освіта є пріоритетом у розбудові й становленні держави та нації. Адже саме зі школи розпочинається держава. 

Третій Президент України Віктор Ющенко.

 

Неля Ничко також нагадала, що невипадково на початку президентства Ющенка був указ про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування й розвитку освіти в Україні. У документі дуже чітко було розписано по пунктах невідкладні завдання для освіти, і добру частину цього реалізовано. 

 

Надзвичайно важливо, каже пані Неля, сьогодні перечитувати, аналізувати й брати до уваги ті документи, які приймали на різних етапах нашої Незалежності, бо там знайдемо багато корисного. А в умовах цієї кровопролитної війни росії проти України ідеї Президента Ющенка, його справи мають надвичайно велике значення. 

 

Далі слово взяв Віталій Курило, член президії академії, доктор педагогічнх наук, професор, колишній ректор двічі релокованого Луганського університету імені Тараса Шевченка.

 

Він підтримав присвоєння почесного звання і розповів свою власну історію знайомства з Віктором Андрійовичем. Сталося це далекого 2001 року. Тоді в грудні місяці він запросив Віктора Ющенка виступити в них в університеті з лекцією.

 

Зробити це в ті часи на Луганщині, де заправляли проросійські сили, було не так просто, чинився шалений опір. Утім все вдалося. Незважаючи на гоніння, послухати виступ Ющенка зібралася величезна аудиторія. 

 

А вже будучи народним депутатом, зазначив Віталій Курило, багато доводилося працювати з Ющенком як Президентом. І запевнив, що такого внеску в розвиток науки й освіти Україна не бачила від жодного президента чи прем’єр-міністра. 

 

«Й оскільки я з крайнього сходу, можу сказати, що саме за Президента Ющенка почалося об’єдання сходу і заходу, об’єднання нації», — наголосив виступаючий.

Зі словами подяки і промовою виступив Президент Ющенко. Він зазначив, що рішення удостоїти його званням Почесного доктора змушує серйозно усвідомити значення та важливість цієї нагороди й надалі плідно працювати на розбудову нашої держави.

 

Віктор Андрійович особисто подякував президенту академії Василеві Кременю, першому віцепрезиденту, в. о. головного вченого секретаря НАПН Володимирові Луговому, віцепрезиденту НАПН Олегові Топузову та високоповажним членам ради академії за присвоєння звання. Доктор Національної академії — звучить гордо і відповідально, зазначив він.

 

Третій Президент нагадав віхи історії становлення України і відповів на запитання, чому так складно дається нам Незалежність, до якої ми йшли багато років. Фактично у 1991-му вже було шосте проголошення, бо росія щоразу криваво намагалася позбавити державності велику українську націю з давньою­ історією і продовжує це робити.

 

Віктор Ющенко чітко називає корінь нашого лиха, звідки проростає це зло. Це, безумовно, росія. Росія, яка може існувати лише у війні та експлуатації і крадіжках чужого. І тут далеко ходити не треба, всі факти відомі.

 

Як приклад навів цифри страшних втрат під час Голодоморів, коли було замордовано мільйони українців у країні, яку по праву називають житницею Європи. Всі ми розуміємо, що це цілеспрямована політика москви.

 

Звідти найперше намагалися придушити селянський рух, адже це клас, який себе годує, сам себе обслуговує, він самодостатній. 

 

Потім табори, Друга світова війна, перемогу в якій вони тепер приписують собі. Далі було знищення цвіту української нації в шістдесяті-вісімдесяті. А ще експлуатація всього українського, крадіжки нашого інтелекту, нашої культури та колонізація нашої мови. 

 

Забрали мову, за цим іде піп, а вже після цього забирають сталь, вугілля, газ і нафту, інтелект, каже В. Ющенко. Так зване російське мистецтво — це теж часто наші вихідці. І такі дії є російською політикою знищення нас як нації. Це трагедія нації. Щоб нині остаточно здолати ворога і перемогти — для цього дуже важливий національний діалог.

 

Не все так песимістично, зазначив пан Президент, навіть на тлі останніх подій з підтримкою, а точніше непідтримкою нас Америкою. Тут третій Президент навів чіткі аналогії.

 

Одна з таких — війна США проти В’єтнаму, яка закінчилася фіаско для американців. А чому? Бо, по суті, перемогу кує не зброя, а національний дух. Ще один приклад — Афганська війна, в якій, на превеликий жаль, було покладено й тисячі нашого люду, бо чомусь у Союзі воліли найбільше відправляти на війну саме українців. Але перемоги не було. Тому й свякують вони, так би мовити, День виведення військ з Афганістану.

 

Переміг національний дух. Тобто якщо нація вкупі, якщо вона згуртована і знає, що хоче, чого прагне, а прагне свободи, — вона долає будь-кого, оптимістично зазначив Віктор Ющенко. І додав слова киянки Голди Меїр, яка була прем’єр-міністром Ізраїлю (1969—1974): «Вони хочуть нас убити, а ми хочемо жити». Так, у війні перемагає армія, а війну виграє нація.

 

Віктор Ющенко каже, що для перемоги нам потрібно зробити ще багато, і найголовніше — має бути синергія війська і тилу. Всі мають стати в єдину шеренгу. Адже по одному нас легко зламати.

 

«Виклики ми подолаємо, якщо консолідуємось і якщо вдасться говорити однією мовою, адже ціль — не просто дійти до хутора Михайлівського. А бути на одній хвилі».

 

На завершення Віктор Ющенко наголосив, що за роки Незалежності ми сформувалися як повноцінна нація. Багато в чому це вдалося завдяки галузі науки та освіти, яка формує світогляд молодого покоління, його дух і патріотизм. А отже, ми обов’язково переможемо.

 

Третій Президент України закликав не опускати рук. Кожен на своєму місці має робити все можливе, аби Україна вистояла і відбулася як європейська, демократична процвітаюча держава.