Попіл «Герані». Харківські підприємці навчилися вести бізнес під вибухами КАБів — а що влада?

Відомий ТЦ «Барабашово» на початку лютого знову постраждав від російських терористів. Цього разу сюди спрямували іранський дрон-камікадзе Shahed-136, відомий своєю квітковою назвою «Герань-2».

 

На відміну від двох попередніх прильотів, що сталися в перші роки війни, на ринку дивом ніхто не постраждав. Утім за лічені хвилини тут спалахнуло й згоріло дотла 14 тисяч квадратних метрів торговельної площі.

 

Йдеться про більш ніж 100 павільйонів, що належали переважно місцевим підприємцям. Вони втратили магазини, наповнені товаром. 

 

Загалом на гігантському ринку, який до повномасштабного вторгнення мав статус одного з найбільших у Східній Європі, вже пошкоджено 30 відсотків території. Починати бізнес з нуля в розпал війни — надскладне завдання, адже немає жодних гарантій, що й відновлена справа протримається до перемоги.

 

«Але відновлення буде, — запевнив після третього прильоту президент концерну АВЕК Андрій Вінаков. — Зараз ми зосереджені на тому, щоб навести лад після руйнувань. Є план мерії з відновлення Харкова, він з нами узгоджений, і ми разом будемо далі діяти. Тут обов’язково буде торговельний центр у новому вигляді».

 

Поки що ж погорільцям запропонували перейти до вцілілої частини ринку й продовжити роботу там. Для тих, хто не втомився ризикувати власним майном, така пропозиція здається слушною.

 

Але далеко не всі представники харківського бізнесу готові нескінченно відроджуватися з попелу подібно до міфічного птаха Фенікса. Принаймні 40 відсотків підприємств уже давно налагодили виробництво на заході країни або взагалі припинили свою діяльність до кращих часів. Затяжна війна лише погіршуватиме цю статистику, тому компанії, які досі працюють у місті, вирішили разом домогтися для себе певних преференцій.

 

Тобто об’єдналися в Коаліцію галузевих і бізнес-спільнот Харкова та області, яку по-дружньому називають КОХА. Їхнє завдання – не лише досягти ситуативного рішення сьогоднішніх проблем, а й створити робочу екосистему для майбутнього розвитку економіки регіону.

В перші дні повномасштабного вторгнення у Харкові панував хаос. Одні містяни намагалися одразу покинути прифронтову зону, інші під обстрілами шукали бодай якісь продукти і ліки. До тями бізнесмени почали приходити десь за три тижні, екстрено оцінюючи ситуацію. 

 

На той час теперішній голова секретаріату Ради КОХА Дмитро Дьяков керував аптечною мережею, в якій вирішили поступово відновлювати роботу. Телефони одразу стали червоними від дзвінків, тому співробітниці кол-центру отримали чітку вказівку сповіщати лише про одне — працює аптека чи ні.

 

«Наприкінці дня я біжу через цей відділ і чую, що дівчина, як і раніше, консультує додзвонювача детально і з усмішкою, — розповів Дмитро Дьяков Харківському пресклубу. — Вона спіймала мій погляд на собі, тому пізніше підійшла і каже: «Ви, напевно, будете мене сварити, але я вважаю, що харків’яни, які залишилися в місті, достойні отримувати сервіс, навіть кращий за той, що був до війни. Це по-перше. А по-друге, ви нас так довго вчили професійно працювати з клієнтами, що по-іншому я просто не вмію. Отож збивати руку не буду».

 

Пан Дмитро каже, що був просто приголомшений цією відповіддю і зрозумів, що українці — непереможні. А харків’яни – і поготів, за майже 400 років суцільного виживання вони набули особливої ДНК адаптивності, яка дозволяє швидко орієнтуватися в надскладних умовах.

 

«І з цього моменту я почав працювати трішки по-іншому, — каже Дмитро Дьяков. — Я вже не думав про те, як вирішити питання тут і зараз, бо зрозумів, що нам доведеться заново вибудовувати бізнес і комунікації. Але для того, аби зберегти довоєнний рівень сервісу, нам потрібно дивитися в майбутнє і спільно розвивати в собі адаптивність до нових умов. Це мій власний досвід, який я отримав на третій тиждень війни. Так виникла ідея створити об’єднання, учасники якого працювали б, у тому числі, й на перспективу». 

 

До речі, нові умови у прифронтовій зоні сьогодні виникають набагато частіше, ніж у тилових регіонах. Приклад ТЦ «Барабашово» — тому красномовний доказ. Отож у КОХА розробили низку пропозицій, які в разі позитивної реакції чиновників мотивуватимуть підприємців не закривати свій бізнес.

 

Одну з цих ідей вже було реалізовано після тривалих дискусій з владою. Йдеться про можливість отримувати кредити під відносно невисокий відсоток. Завдяки напрацюванням КОХА харків’яни також отримали пільги з податку на нерухомість та землю і взяли участь у спрощенні умов ведення бізнесу через електронну систему.

 

З приходом великого капіталу до регіону поки що складніше. Зараз Харків перебуває у списку міст, які не можуть розраховувати на співпрацю з іноземними інвесторами.

 

Але, за словами Дмитра Дьякова, харківські бізнесмени й самі можуть інвестувати від 10-15 мільйонів в економіку області, якщо отримають бодай тимчасове зменшення податків.

 

Діалог з владою на цю тему потребує серйозного переформатування. Чиновники наразі кажуть, що готові йти на поступки, якщо самі бізнесмени запропонують прийнятний для фіскальних органів спосіб поповнення недоїмки. Але, на думку експертів КОХА, подібна позиція нині вже не є актуальною.

 

«Ми кажемо чиновникам: «Друзі, не буває так, що ми змінюємося, а ви не змінюєтеся, — повідомив Дмитро Дьяков. — У країні війна, тому так звані компенсатори потрібно шукати разом. Не буде так, що ми вам принесли все на блюдечку з блакитною облямівочкою, а ви лише погоджуєте пропозицію або ні. Причому компенсатори потрібно шукати не в податках, а в підвищенні ефективності керування державою і процесами на митниці, у податковій тощо. Це дуже важкий процес, тому давайте зустрічатися для обговорення ситуації. Адаптивність у собі повинен розвивати не лише бізнес, а й влада». 

 

Певним компромісом у цьому випадку могло б бути створення на території регіону вільних економічних зон, які передбачали б зменшення податкового навантаження, а також спрощену систему отримання ліцензій та дозволів.

 

Такий підхід сприятиме приходу інвестицій і поверненню додому релокованих підприємств. Водночас харків’яни пропонують ввести пільги з ПДВ для підприємців, що завозять обладнання для відновлення і модернізації пошкодженого війною виробництва.

 

Суттєвою допомогою, на їхню думку, стануть і державні гранти, виконуючи роль додаткового стимулу для розвитку бізнесу. Причому, за словами підприємців, радикальні системні зміни потрібні вже зараз. Тобто діяти треба не після, а задля перемоги.

Розробка особливого економічного статусу регіону активно триває вже зараз. Важливість цього проєкту красномовно ілюструє і приклад Роганської територіальної громади, розташованої в передмісті Харкова.

 

Рашисти тут зруйнували одразу два базові підприємства — тютюнову фабрику «Філіп Морріс», яка змушена була релокуватися на Львівщину, а також фармацевтичний завод «Біофарм», що вже ніколи не відновить своє виробництво.

 

Після того як у громаді полагодили всю комунальну систему, додому повернулося 80 відсотків жителів селища. Сьогодні тут проживають разом із переселенцями 15 тис. 200 людей замість колишніх 16 тисяч.

 

Водночас відновити роботу вдома наважилися лише 10 відсотків представників бізнесу. Решта вагається, оскільки їм важко зважитися на ризики, пов’язані з близькістю фронту. У разі відкриття на території громади вільної економічної зони сміливців явно побільшало б, але до реалізації цього проєкту поки що далеко. 

 

Сумніватися ж у тому, що більшість харківських підприємців, коли відчують таку підтримку, повернуть свій бізнес до рідного регіону, не доводиться вже зараз. Громади західних областей дійсно надали харків’янам чимало преференцій, які дозволили успішно облаштувати роботу на новому місці.

 

І все ж у невеликих містечках, куди релокувалися слобожанці, сьогодні важко знайти необхідну кількість кваліфікованих кадрів, які могли б працювати на сучасних виробництвах. До того ж мешканцям великого обласного центру важко звикнути до життя у провінційних населених пунктах.

 

А відтак, як тільки з’явиться можливість, більшість підприємців або повернуться до Харкова, або намагатимуться розвивати справу в обох регіонах, що піде на користь економіці країни в цілому.

 

Той факт, що харківський менеджмент отримав досвід керування бізнесовими процесами на відстані або на іншій території, Дмитро Дьяков називає фактично безцінним. Окрім того, що виробничники змогли вберегти свої потужності від обстрілів, вони навчилися «масштабуватися», працюючи в іншому ресурсному та конкурентному середовищі. Ці навички стануть чималим поштовхом для розвитку в післявоєнний час. 

 

Утім хоч би як добре було далеко від дому, чимало підприємців емоційно прив’язані до рідного краю і хочуть працювати саме у своєму регіоні. 

 

«Чому треба зробити все можливе для того, аби повернути Харкову інвестиційну привабливість? — каже пан Дмитро. — Поясню на власному прикладі. Свого часу я отримав досвід роботи за кордоном і в інших містах країни, але я дуже люблю рідний Харків. Я хочу бути тут і працювати тут. І ті бізнесмени, з якими спілкуємося в кулуарах, зізнаються, що виїжджати не хочуть. Мовляв, нам удома комфортно, нам удома все зрозуміло. Отож необхідно створити такі умови, аби підприємці й далі залишалися у своєму регіоні». 

 

Це вигідно не лише їм.