У Полтаві одна з команд волонтерського корпусу «Все буде Україна!» створює печі-«буржуйки» для наших оборонців.
Волонтер В’ячеслав Мурко стверджує, що з настанням холодів такі засоби обігріву дуже затребувані, запити на них є постійними.
Чоловік, котрий, окрім усього, удома разом із дружиною Тетяною робить окопні свічки (на рахунку подружжя їх уже тисячі), розказує, що спочатку їхня команда умільців виготовляла для фронту «буржуйки» зі старих газових балонів.
Показуючи мені одну з таких печей, він запевняє, що в її виготовленні немає чогось особливо складного: «От бачите, одну частину газового балона обрізали, із цього ж боку встановили дверці. Зверху над топкою приварили два шматки металу. Це буде своєрідна варильна поверхня. Попільник для зручності зробили висувним: його можна витягнути й висипати попіл — ніякої кочерги не потрібно».
Взятися за пічки для окопних свічок змусили скарги бійців на кіптяву від останніх
«Коли ж бійці почали скаржитися на кіптяву від окопних свічок, що є незмінним продуктом горіння, ми з партнером Олександром Лічовим розробили пічку для таких свічок, — пояснює далі В’ячеслав. — Безперечно, у дров’яної печі з обрізаного газового балона є свої переваги: на ній можна й супчик приготувати, і воду в чайнику закип’ятити, щоб заварити чай чи запарити «Мівіну». Та й тепла такий засіб обігріву дає багато. Мінус у тому, що його можна поставити хіба що поодаль від переднього краю оборони, щоб дим не демаскував позицій наших військових. Тому таких витворів наших рук менше (тим паче, що й газові балони на 3-й рік повномасштабної війни стали рідкістю — їх не так легко знайти навіть у металобрухті). А оці пічки для окопних свічок можна розмістити й на «передку»: у бліндажі чи окопі. Бо правильно зроблена свічка під час горіння не утворює диму. Тож останнім часом саме таким «буржуйкам» віддаємо перевагу. І нам їх легше робити, і бійцям вони подобаються».
Самих тільки пічок для окопних свічок полтавські умільці, за їхніми словами, виготовили 109 штук. Чаклують над ними у вільний від основної роботи час у власних гаражах або ж використовують надане приятелем В’ячеслава виробниче приміщення. Усі ці місця неопалювані, тож працювати доводиться за «церковної» температури повітря. Втім мої співрозмовники зауважують, що нашим бійцям в окопах значно холодніше.
На пристосуваннях, прикріплених до дров’яної «буржуйки», військові можуть сушити як берці, так і інші свої речі.
Фото надане В’ячеславом Мурком.
У кожного з майстрів — своя спеціалізація. Скажімо, В’ячеслав Мурко закуповує матеріал і з допомогою «болгарки» кроїть металеві заготовки. Сфера відповідальності Андрія Бутенка та Олексія Кириченка — пічна фурнітура. Коли ж усі комплектуючі готові, Олександр Лічов виконує роботи зі зварювання металу.
Ось так і народжуються ці компактні волонтерські грубки, на яких можна підігріти їжу (як стверджують мої співрозмовники, на них вода в півлітровому кухлі нагрівається до температури 55—60 градусів — вони це випробували), висушити промоклий одяг чи забрьохане взуття.
Або й просто, нагріваючись від вогню окопної свічки (як запевняють бійці, така свічка горить 4-5 годин — залежно від розміру бляшанки), «буржуйки», про які йдеться, можуть слугувати джерелом тепла.
«Я раніше займався виробництвом твердопаливних котлів. Тож за цим принципом розробили й пічку, — пригадує Олександр Лічов. — Поступово ця модель змінювалася, удосконалювалася. Можна сказати, експериментально дійшли до оцієї останньої конструкції. Скажімо, щоб кіптява не просочувалася через отвір над дверцятами, В’ячеслав запропонував приварити над ними торцеву планку. Спершу на петлі для одних пічних дверець я використовував ось такі чотири деталі. А потім з метою економії металу став використовувати 2 штуки. До того ж, суцільне кріплення ми замінили кріпленням угорі й унизу. Чим усе простіше, тим надійніше. У цій невеликій «буржуйці» ми відмовилися від піддувала внизу топки. Натомість В’ячеслав просвердлює в металевих дверцях отвори, через які й надходить повітря, що підсилює тягу під час горіння окопної свічки. До речі, всередину такої пічки можна поставити одразу 2 окопні свічки».
Самих тільки пічок для окопних свічок полтавські умільці виготовили 109 штук.
Фото надане В’ячеславом Мурком.
У двох найперших експериментальних екземплярах Олександр приварив метрові металеві димові труби, а до них — пристосування з дроту, на які військові могли повісити шапки, рукавиці, шкарпетки тощо й у такий спосіб висушити свої речі.
«Але пічка з таким димоходом ураз стала непрактичним важким одороблом, — з усмішкою констатує Олександр. — Бо сама тільки метрова металева труба важила близько 6 кілограмів. Через це ми відмовилися від такого варіанту й зупинилися на трубі завдовжки всього 8 сантиметрів. А бійці вже самі прикріплюють до неї гофровану трубу з алюмінію — і все, засіб обігріву готовий. На такій трубі вони можуть сушити й мокрий одяг».
Варто зазначити, що, позбувшись важкої метрової димової труби, пічка стала важити 3,5—4 кілограми. Тепер її вага залежить лише від товщини металу, з якого вона зроблена.
Цікаво, що найлегша грубка виробництва полтавських волонтерів важила всього 1,5 кілограма. Метал наші умільці купують на донати або в пунктах реалізації металобрухту, або ж на металобазах.
І тут теж є свої нюанси: хоч метал з брухту суттєво дешевший, з ним більше мороки — його, як правило, доводиться вирівнювати молотком, та й зварювати гірше.
До того ж, поверхня такого металу часто буває фарбованою — у такому разі готову пічку доводиться довго випалювати. Відтак значно легше, за словами майстрів, їм даються вироби з нового металу.
Це виробництво — задоволення не з дешевих
«А загалом це виробництво — задоволення не з дешевих. Тому постійно звертаюся до земляків, прошу про підтримку донатами на закупівлю матеріалів. Хоч зараз зібрати якусь суму дуже важко, — скаржиться В’ячеслав Мурко. — Хтось не довіряє волонтерам, а є й такі, котрі дорікають, що чиновники-корупціонери розкрадають мільйони, а люди з дрібними доходами мають віддавати на потреби війська чи не останню копійку. Як правило, жертвують свої кревні одні й ті самі особи. І власні кошти часто докладаємо».
В’ячеслав Мурко (праворуч) та Олександр Лічов показують свої вироби.
Фото автора.
На запитання, скільки приблизно часу займає виготовлення однієї «буржуйки», Олександр Лічов відповідає так: «Узагалі-то це забарна справа. Десь цілий день ми займаємося підготовкою комплектуючих одразу для кількох пічок. А коли всі складові частини готові, тоді зварити одну грубку можу й за годину. Найбільше за день мені вдавалося зварити 8 «буржуйок». А найчастіше роблю 4 штуки. Після того, як я виконав зварювальні роботи, В’ячеслав бере до рук шліфувальну машинку. Шліфування зварних швів також є дуже важливим, щоб при перенесенні або використанні пічки ніхто не порізався об гострий край металу. Під час кожної поїздки наших волонтерів на фронт передаємо 8—10 пічок».
Очільник волонтерського корпусу «Все буде Україна!» Сергій Вацлавів поінформував, що їхнє громадське об’єднання опікується багатьма військовими з’єднаннями:
«Збираємося навідати наших бійців на Сумському, Запорізькому й найважчому Покровському напрямках. Хочеться влаштувати для військових бодай невеличке свято, щоб вони скуштували ті ж таки вареники, ковбаси, котлети, сало, квашену капусту тощо.
Позаминулоріч ми відправили на фронт десь 30 тонн шаткованої капусти різних видів, яку переважно готують жінки з волонтерської команди «Дамащанські берегині» із Зіньківщини. Нині — дещо менше, бо минулий рік видався для неї неврожайним.
Не так давно запустили роботу «вареничного батальйону». Окрім смаколиків, є більш важливі запити від військових: на скоби, генератори, окопні свічки, ремонт військової техніки — і це безкінечний процес. Нас підтримують багато громад нашої області, окремі полтавські школи, громадяни із закордону.
От, наприклад, англійський благодійний фонд надав 2 нові генератори. Отак з миру по нитці й кується наша перемога. Намагаємося за можливості допомагати всім бригадам, представники яких до нас звертаються. Бо тим, хто на «нулі», дуже важко.
Моїм автомобілем за одну ходку відвозимо 2 тонни гуманітарного вантажу. А загалом за 3 роки повномасштабної війни доправили його нашим воїнам уже понад 300 тонн. У холодні пори року бійці постійно замовляють і «буржуйки»: у бліндажі чи окопі нашим хлопцям хоч трохи затишніше із джерелом тепла.
І оскільки зміни на мапі фронту наразі не можна назвати втішними — наші військові під натиском ворога, який значно переважає в живій силі, змушені переміщатися на нові позиції, потреба в засобах обігріву весь час є нагальною».
Насамкінець В’ячеслав Мурко демонструє мені зняте бійцями відео, на якому видно, що вони встановили пічку від полтавських умільців з 2-ма змонтованими гофрованими трубами в якомусь підвалі. Військовий, котрий коментує відео, небагатослівний: «Велика дяка всім, хто брав участь у створенні ось такої класної грубки. Слава Україні!»
«Встановивши пічку в підвалі, де сиро, холодно, наші хлопці вже мають змогу зігрітися. Хоч, відправляючи «буржуйки» на фронт, ми не просимо наших захисників про якісь відгуки чи звіти, добре розуміючи, що їм у «гарячих» точках не до зйомок відеороликів. Допомагаємо ж не заради відгуків, слів подяки, а щоб нашим воїнам було хоч трохи легше тримати оборону. І допомагатимемо до тих пір, аж поки не настане наша перемога, — наголошує В’ячеслав. — Без сумніву, перемога буде важкою. Але вона буде!»
Олександр, пояснюючи, що змушує його в далеко не ідеальних умовах виготовляти «буржуйки» для фронту, порівнює: «Ми спимо в теплих постелях, а наші військові — де прийдеться. У мене самого близькі люди — чоловік доньки й чоловік племінниці — воюють. Минулого літа — у серпні — поховали двоюрідного брата дружини, який загинув на війні. Щодня молюся, щоб наші захисники лишалися живими й неушкодженими. І буду несказанно радий, якщо тепло наших пічок хоч трохи зігріє їх».