На порозі 2025-го: чи стане Залужний наступним президентом України?

Нинішній політичний рік закінчується тим, що почали окреслюватися партійні проєкти: оновлюватимуться, переформатовуватимуться чинні та створюватимуться нові. 

 

Жодного ствердного слова з уст влади про вибори досі не звучало, проте всі говорять про не таку вже й далеку перспективу перезавантаження. 

 

І хоча передвиборча класика жанру — «папуас папуасу друг, товариш і пожива» — ще не вийшла на широкі екрани «Єдиних новин», замовних буклетів, газет та бігбордів, Україна все одно перманентно перебуває в передвиборчому стані.

 

Тож доки ще мовчать трибуни, котрі віщують зміни, всі дискусійні панелі перебувають у ютубі, на фейсбучних, блогерських і кухонних майданчиках.

А тим часом в офісі президента наполегливо шукають відповідь на одне домінуюче запитання: як скласти пазли різних картинок так, щоб зображення у підсумку вийшло чітко одне: Володимир Зеленський знову виграв вибори?

 

Адже краєвид наразі далеко не мальовничий: куди не плюнь — всюди провал з ганьбою, зате зі скріпним громадянським пафосом.

 

«Дивацтва» можновладців виглядають як нездорова ейфорія при зашкварній манії величі. А грабіжницька політика продовжує під час війни роздягати українців догола. 

 

На цьому тлі мобілізуються обласні виборчі штаби, починається робота над списками кандидатів. Представники одного ймовірного конкурента Володимира Зеленського в президенти кажуть, що Україні потрібні вибори; але вони поки що не наважуються зробити публічну заяву з цього приводу, зважаючи на ймовірну різку негативну реакцію з боку офісу президента.

 

Якби вибори відбулися завтра, пану Зеленському було б важко повторити успіх переконливої перемоги, яку він здобув у 2019 році. Майже через три роки російського вторгнення його більше не вважають беззаперечним лідером війни, яким він був раніше. 

 

Нагадаємо, за результатами останніх соцопитувань, нинішній посол України у Великій Британії Валерій Залужний може перемогти на виборах президента України будь-кого із заявлених конкурентів.

 

Він лідирує в різних варіаціях. Скажімо, у визначенні «загальна ситуація» Валерій Залужний набирає 42% голосів; за ним слідує чинний президент України Володимир Зеленський з результатом 22%; третє місце — в голови ГУР Кирила Буданова, 18%.

 

П’ятий президент Петро Порошенко посідає четверте місце рейтингу з результатом 10%. За ексспікера парламенту Дмитра Разумкова готові віддати голоси 7% опитаних.

 

За колишню прем’єр-міністерку України та лідера БЮТ Юлію Тимошенко сьогодні віддали б голоси 6% опитаних.

 

Вочевидь, саме тому глава офісу президента Андрій Єрмак нещодавно вирішив у Туманному Альбіоні поводити козу разом з послом Британії Валерієм Залужним. 

 

Цей вояж глава офісу президента здійснив по дорозі додому, повертаючись зі США. Кажуть, там його візит не вдався. Тож потрібен був успіх. У даному випадку перетягнути в свою команду найрейтинговішого нині в Україні політика.

 

Адже треба ж щось робити з цією високою популярністю ексголовнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Скажімо, вмовити генерала й створити тріумвірат: Зеленський—Єрмак—Залужний. Звісно, в цьому ланцюзі кандидат у президенти має бути лише один — Володимир Зеленський.

 

Подейкують, що Залужному мають або запропонувати посаду голови РНБО чи прем’єр-міністра, або просто повести команду Зеленського—Єрмака на переможні вибори.

 

Тобто очолити список замість першого заступника голови ВРУ Олександра Корнієнка або керівника провладної фракції Давида Арахамії, або голови партії «Слуга народу» Олени Шуляк. Чесно кажучи, така собі пропозиція, на слабеньку «трієчку».

 

Водночас політолог Віктор Бобиренко, чиї прогнози вже неодноразово справджувались, на цей раз вангує, що Зеленський не стане вдруге президентом.

 

Подібну думку про неконкурентність Володимира Зеленського щодо Валерія Залужного висловлюють і партнери. Скажімо, внутрішнє опитування, з яким ознайомило британське видання The Economist, свідчить, що Зеленський й у другому турі не мав би шансів проти Залужного.

 

Газета нагадує, що Валерій Залужний ще не озвучив своїх політичних амбіцій, хоча багато хто закликає його балотуватися.

 

А колишній (не названий британським виданням) колега президента каже, що найкращим кроком Володимира Зеленського було б відійти та виконати свою початкову обіцянку — прийти на найвищий пост лише на один термін.

 

«У Зеленського є тільки один варіант вибратися з неушкодженою репутацією, — цитує The Economist українське джерело. — Провести вибори без своєї участі та увійти в історію як людина, яка об’єднала націю у війні».

 

Додамо, що альтернативою є ризик бути пов’язаним із військовим крахом або неповним миром.

А тим часом у парламентської монобільшості продовжується розвал. «Слуги» покидають свою материнську партію, нібито не погоджуючись із курсом.

 

Насправді купою зашкварів і падінням рейтингу наступні вибори б’ють по високому моночолу «слуг народу». Тож президентська команда депутатів з таким бекграундом не зможе повторити тріумф 2019 року.

 

За неофіційним даними, на цей момент близько 50 народних депутатів від СН хочуть покинути парламентську президентську силу.

 

Ні для кого не новина, що парламент уже другий рік страждає на внутрішню кризу. І один за одним депутати провладної фракції шукають вихід у прямому й у переносному сенсах. Однак, подейкують, це не так просто. Умовна гривня за вхід до парламенту й дві — за вихід.

 

Або, як зазначив політтехнолог Олег Постернак, спочатку зе-депутати вкладали мільйони, щоб потрапити в парламент, а тепер важко шукають, як звідти вийти.

 

На думку Олега Постернака, причин масовості втечі «слуг» є кілька. «По-перше, загальне розбалансування системи, стримування противаг та надмірне зростання ролі Банкової, саме офісу президента, — вважає політолог. — Для багатьох депутатів парламент не є тим майданчиком, де можна себе позиціонувати. Немає можливості для піару, мовляв, політик без уваги — це ніхто. Тому й немає сенсу перебувати в парламенті. По-друге, в багатьох нардепів з’явився острах кримінального переслідування після того, як запрацював закон про зняття недоторканності».

 

Водночас чимало депутатів від «Слуги народу» усвідомлюють, що навряд чи зможуть потрапити у парламент після наступних виборів. Скажімо, в новий блок Зеленського, про формування якого також подейкують у політичному середовищі.

 

Нагадаємо, пів року тому чинна глава партії Олена Шуляк пересварилась з однопартійцями, котрі звинуватили її в тому, що вона готує нову політичну силу за спинами в соратників, але на спільному напрацьованому ресурсі. Ну ресурс такий собі... Більше токсичний, ніж життєдайний, інакше не було б потреби в пошуку новизни.

 

Отже, нібито таємне створення нового політичного проєкту формальний керівник СН Олена Шуляк замислила разом з ексміністром інфраструктури Олександром Кубраковим та його колишнім заступником Мустафою Найємом.

 

Цей підпільний проєкт нової політсили насправді вибудовується під чинного президента.

Які можуть бути ще парламентські проєкти? Можливий проєкт Дмитра Разумкова з його «Розумною політикою». Він більше орієнтується на електорат сходу та півдня України.

 

Імовірно, у спробах вийти на цю категорію виборців, Разумков дистанціюватиметься від радикальних націоналістів.

 

Однак тут конкуренцію йому може скласти Олексій Арестович, про його наміри йти в офіційну політику розмови точаться не один місяць.

 

І Арестович прямо говорить, що він за проєкт «Україна», але з Пушкіним, Булгаковим та з російськомовним населенням.

 

Цікаво, що, за спостереженнями політекспертів, і Разумков, і Арестович мають шанси. Хіба що їм там підгидить проросійський Юрій Бойко. І тоді кожен із них може не подолати 5-відсотковий бар’єр.

 

Також варто мати на увазі, що на тому електоральному полі є чимала група прихильників і чинного президента Володимира Зеленського.

 

До парламенту точно пройде «Європейська Солідарність» Петра Порошенка. Наразі йому прогнозують від 10% до 15%.

 

Політсила Володимира Зеленського, нехай і з новою умовною назвою, скажімо, Блок Зеленського, може набрати 17%. Саме стільки наразі становить залазобетонна підтримка його політсили.

 

Але якщо буде проєкт Залужного — і президентський, і парламентський, — то за ним підуть чимало виборців і ми можемо отримати нову монобільшість.

 

Малоймовірно, але розглядається варіант об’єднання під парламентські вибори Залужного й Порошенка. За такої умови монобільшість може бути доволі широкою.

Водночас варто відзначити цілком очікувану політичну активність військових.

 

Наприклад, учасник бойових дій Олег Симороз у своїх численних відео та телеефірах заявляє про політичні амбіції.

 

Колишній головний сержант 47-ї бригади «Магура» Валерій Маркус випустив цілий серіал, який може стати прологом виборчої кампанії.

 

Командир «Азова» Денис «Редіс» Прокопенко теж активізувався в мережі з політичними заявами. Можна ще згадати командира 3-ї ОШБ, засновника батальйону «Азов» Андрія Білецького, не кажучи вже про лідерів опитувань Валерія Залужного та Кирила Буданова.

 

«Ситуація з Валерієм Залужним узагалі унікальна. Наприклад, у представників «Азова» є ідеологія, так само, як і в Андрія Білецького. А от про політичну програму Залужного ми нічого не знаємо, та він і не заявляв про політичні наміри, хоча є лідером опитувань», — зазначив політтехнолог Олексій Голобуцький.

 

Що стосується рейтингів інших військових, про це вочевидь говорити ще зарано. В тому, що військові йдуть у політику, нічого дивного немає. Війна накладає на суспільство свій відбиток, і про це свідчить досвід інших країн, що пережили подібні лихоліття.

 

Зрозуміло, що політики використовуватимуть військових для залучення у свої політичні проєкти. Так уже було після 2014 року. І тепер можливе створення кількох проєктів із військовими.

 

Але питання, чи щиро зацікавлена в людях з бойовим досвідом чинна влада та інші політики. Чи військові просто допоможуть пройти в парламент, наростити рейтинг?

 

Адже чинні політики розуміють, що наразі в українських виборців є запит на військових. Тому фронтовику легше політично «розкрутитись», аніж цивільному.

 

Також у тому, що військові почали активно коментувати політичну ситуацію, є цілком об’єктивні причини. Їм набридло те, що відбувається в армії, і вони прагнуть прибирати знайоме їм зсередини свавілля. Ну і, зрештою, наводити лад у загальній політиці влади.

 

Водночас варто зазначити, що говорити про реальні перспективи будь-якого політичного проєкту в умовах відсутності електорального визначення дещо зарано. Хоча тенденції створення контурів доволі цікаві.