Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. На жаль. Ми не маємо твердої суб’єктності.
Її в нас забрали дипломатичною змовою, так званим Будапештським меморандумом, у 1994 році.
Коли продуманим обманом, спланованою підлістю західні демократи та московські диктатори позбавили нас ядерної зброї.
Сильна, впевнена в собі, а не в unkle (дядькові) Семові та дядє Ванє, Україна не потрібна залаштунковим світовим гравцям.
Нас зробили заручниками політичної боротьби. Це було добре видно напередодні виборів в Америці, коли стікаюча кров’ю Україна стала розмінною монетою між республіканцями й демократами.
Чужі сценарії, навіть якщо в них постраждають наші вороги, не завжди вказують, що караючий меч на довгу перспективу належить стовідсотково нашим друзям.
Як каже африканське прислів’я, якщо крокодил з’їв твого ворога, це не означає, що крокодил — твій друг.
Для нас важливо зберегти українську державність, повернути наше національне багатство у власність усього українського народу.
І щоб наша земля, надра та інші природні щедроти використовувались в інтересах усіх українців, а не групи корпорацій та олігархів. Тим більше закордонних.
Таке просте бажання на тлі війни, котра загострила всі сприйняття і потроху виводить з анабіозу ілюзорного сприйняття персонажів, з котрими наразі ми проходимо свої квести (місію).
Загалом, існує така собі теорія планування світового влаштування і керування людськими масами. Отже, за цієї теорією, світ контролює 1%, їхні маріонетки становлять 4%, 90% — просто сплять.
Усе відразу розуміють 5%, вони шукають і намагаються розбудити сплячих 90%. 1% контролерів використовує 4%, щоб 5% упертих правдолюбів не розбудили цю сонну чималу частину населення, котра становить 90%.
Мир в обмін на надра
Як стверджує німецька щоденна газета Die Welt («Світ»), президент України Володимир Зеленський одразу після виборів у США шукав термінової зустрічі з новообраним президентом Америки Дональдом Трампом.
Німецьке видання акцентувало увагу на тому, що Володимир Зеленський в обмін на підтримку нового лідера американців не допустити капітуляції України готовий віддати йому всі ключі від замків українських ресурсів.
Розумні та цинічні люди давно казали, що розмовляти треба не про цінності. А про інтереси. Республіканці зацікавилися ресурсами України, обіцяними в «плані перемоги» президента Зеленського.
Нагадаємо, під час презентації свого «плану перемоги» у вересні в Нью-Йорку Зеленський, зокрема, пообіцяв «забезпечити прибуток на інвестиції» і згадав природні ресурси України, серед яких «критично важливі метали ціною в трильйони доларів — уран, титан, літій, графіт та інші стратегічні ресурси, що посилять або росію та її союзників, або Україну і демократичний світ».
Нам видається, що все вже давно розподілено і той посил про українські надра був не для американців та інших наших партнерів, а саме для українців. Певною мірою підготовка. Бо чомусь не віриться, що досі іноземний капітал не вклався у наші землі та корисні копалини.
Такі кухонно-кулуарні «здогадки» українців проміжно підтвердив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, якого називають довіреною особою Дональда Трампа. Під час виступу на телеканалі Fox News Грем назвав Україну найбагатшою країною Європи.
«Ми повернемо наші гроші і збагатимося рідкоземельними металами, від цього отримає вигоду й Україна», — сказав сенатор.
Суспільство самоцензури
Водночас, напевне, також і на це є вплив зацікавлених, поки українське суспільство перебуває в режимі глибокої самоцензури.
Основні теми, котрі мають бути пов’язані з внутрішнім життям у країні, з демократією, плюралізмом, питаннями війни і миру, воєнного стану й ухвалення багатьох рішень владою, — перекладені на «після перемоги», що є стратегічною помилкою влади.
Проблема в тому, що відсутність обговорень згаданих тем на рівні персоналій чи на рівні уточнень призвела до того, що з початку війни фактично вся система стримання і противаг була зруйнована.
Тобто класичний конституційний розподіл, який живе у кожній демократії світу, в гілок у тій чи іншій окремій владі, і системи стримування, які не дозволяли б владі перейти в режим авторитарного узурпованого управління країною, фактично всі стерті.
Саме тому від імені України говорять голова офісу президента, його радники, позаштатні і штатні, ретранслює Мар’яна Безугла та інші. Щоправда, дещо говорить і президент.
Однак президент України Володимир Зеленський — несистемний політик, і, обираючи його на цю посаду, українці віддали йому перевагу не за політичну чи ідеологічну харизму. І це одна із серйозних помилок.
Президент України фактично не веде дискусію про українську національну історію, про опору на ті засадничі елементи, що будувалися тривалий історичний період у визвольних війнах українців за свою незалежність та за свою державу.
Він говорить про всі формальні речі, які пов’язані винятково із сьогоднішнім днем.
Звичайно, Зеленський залишається політиком, причому великого калібру, бо він фактично став на рівень глобальних лідерів. Точніше, на цей рівень підняла його російсько-українська війна.
І він, без сумніву, увійде в історію, бо саме завдяки і йому, і його участі Україна вистояла перші три роки війни і продовжує вести запеклу боротьбу. Водночас, з іншого боку, в ньому живе режисер, продюсер, актор, який постійно грає в президента. І от цей конфлікт Володимир Олександрович до кінця не подолав.
Якби Зеленський став ідеологом, ідейним політиком, якби він став людиною класу Вінстона Черчилля, без сумніву, нам усім було б легше. Але він такий, який є, і іншим він не буде.
Те, що від його імені говорять інші люди, з одного боку, це недобре, бо таких повноважень у них немає. Але, з іншого боку, це війна, і добре, що хоча б хтось говорить і про те, що думає президент, і про що він не наважується сказати.
Тож якщо фразу, заготовлену для трибун і екранів — «Україна не готова до миру з росією», — перекласти українською, то це означатиме: Україна не готова до капітуляції.
Про це і хоче сказати Андрій Єрмак, просто для більш чіткої артикуляції цього потрібно мати ширший горизонт моделі розуміння дипломатії, історії та політики в цілому.
Ми вже не раз писали, що, попри лідерську роль президента Зеленського в організації спротиву російській агресії, йому так і не вдалося до цього часу виступити зі стратегією оборони України чи визвольної війни, чи протистояння з новою формою воєнного геноциду ядерної держави. Глава держави спирається на високий рівень самоорганізованості та патріотизму українців, які тримаються.
Проте відсутність конкретних і значимих реформаторських, ідеологічних і справедливих та відповідальних дій у внутрішній політиці поволі призводить до накопичення кризової енергії всередині нації.
Якщо вона вихлюпнеться назовні, то українське суспільство, ймовірно, розколеться. Значна його частина може бути готова до миру з путіним на умовах, близьких до його ультиматуму. Це вже було раніше.
У перші місяці війни, коли більшість українців були у відчаї, президент Зеленський ініціював Стамбульські угоди. Як форму «м’якої капітуляції», ближчу до фінської моделі. Подібна ситуація може скластись і сьогодні, якщо не провести рішучий активний ребрендинг стратегії внутрішньої політики глави держави.
Увесь і єдиний центр влади — лише в його руках.
В іншому випадку, судячи з інтенсивних консультацій союзників між собою без участі України, ми біля порога чергового «нормандського формату». Путін пообіцяє, Зеленський відступить, а Захід освятить.
Ми нібито вже трохи вивчили свого президента і розуміємо, що він не буде підтримувати жодну з ініціатив, яка виглядає капітуляцією України. І не потрібно.
Це зроблять західні партнери. Звичайно, в ощадливій, для психіки живих і сотень тисяч убитих росіянами українців, формі. Підпишуть черговий «Будапештський меморандум». Головне — зберегти державу українців і дати можливість повернутися до мирної праці тим, хто покинув Україну.
Як виграти власну ядерну зброю?
Які можуть бути гарантії безпеки? Путін і Трамп дадуть слово. Жодних демілітаризованих ліній британськими і європейськими військами, воєнних баз НАТО в Україні, як і стратегічної зброї в неядерному оснащенні з повною забороною будь-яких ядерних досліджень і розробок, які б дали можливість виграти власну ядерну зброю.
Накреслимо один із можливих варіантів. Буде оголошено перемир’я. ОБСЄ, Червоний Хрест і спеціальні комісари ЄС слідкуватимуть за припиненням вогню.
В Україні можуть провести референдум за народною ініціативою, який неминуче буде прив’язаний до виборів президента і парламенту. Це оптимальна альтернатива продовження війни.
З іншого боку, її реалістичність дорівнює об’єктивності процесів, що неможливо зупинити. Це продовження війни. Путін у ній домінує і повністю контролює її стратегію та й далі володіє тривалою ініціативою, яку неважко пролонгувати на середньострокове майбутнє.
Він знає, що його відмова від переговорів з Україною на умовах Трампа не має великих шансів на передачу Україні достатньої, передової чи якоїсь суперової зброї.
З іншого боку, зламана стратегія мотиваційного добровольчого формування ЗСУ, яку відновити, при всіх нинішніх сукупних умовах, неможливо.
Тим більше потрібен значний час — навчити пілотів, танкістів, артилеристів, яких переводять у штурмовики, та інших солдатів і офіцерів з високою сучасною кваліфікацією.
І це треба робити саме в цей період, коли в Україні Конституція не працює, закони не виконуються, взаємні правила ігноруються, а влада монополізована в одному маленькому центрі. Вона не встигає вирішувати всі запити, кризи, конфлікти.
Можна заперечувати, але ця ситуація породжує «системний хаос». Коли всі інститути, фракції, навіть фрагменти й периферії системи стають незалежними монополістами в ухваленні рішень, зрощуючись із доволі корумпованими елементами вертикалей та горизонталей влади.
ТЦК, МСЕК, прокуратура, суди, поліція і ще десятки, а то й сотні нібито підпорядкованих закону, з чітко прописаними функціями, органів діють у власних інтересах, встановлюючи власні правила, які особливо ніхто не порушує.
Це наслідок повного розвалу конституційного й обов’язкового розподілу влад, тотальної руйнації системи стримування і противаг та повернення корупції як легітимного інструменту управління країною.
Важливо, що й потенціал внутрішнього інтелектуального протистояння України щонайменше не нарощується.
Незручна правда стає ледь не кримінальним злочином. Моральні лідери пішли у внутрішню еміграцію.
По цих слабких місцях б’є і буде бити путін.
