Здавалося б, якщо хто народився за понад 7 тисяч кілометрів від України після Другої світової війни, нехай і в родині емігрантів зі Львівщини, то чи може через десь сім десятків літ бути в тих людей глибока обізнаність із ситуацією в теперішньому Києві та всій країні, яка відбивається від російського ворога скоро як три роки повномасштабно, а загалом із 2014-го?
Ствердно можна відповідати, якщо ви знайомі з Михайлом Кобилецьким і Богданом Ясінським із Канади.
І йдеться не лише про відслідковування діаспорянами з українським корінням актуальної інформації в медіа, — нині, маючи бажання, робити це нескладно.
Навіть активна участь у мітингах підтримки України в Торонто не є чимось надзвичайним — понад 1 млн 300 тисяч мешканців Канади з українським корінням завжди мають дієву проукраїнську позицію.
Утім не може не дивувати, що народжений у Канаді Михайло Кобилецький прослухав український онлайн-курс Victory Drones, який ще називають курсом ветеранки-волонтерки Марії Берлінської, — і залучив ближнє товариство до створення власними руками дронів для українських захисників.
Звичайно, промислових масштабів ця допомога не набула. Але вона свідчить про те, що люди всього світу підтримують Україну.
Міцні традиції Спілки української молоді
У Києві місцем для розмови мої нові канадські знайомі обрали мілітарі-паб «Гарнізон». Особливість цього закладу в тому, що створили його п’ятеро військових, які захищають Україну на найгарячіших напрямках із 2014 року.
Всі вони — з підрозділу спеціального призначення 5-го Легіону (Legio V), жоден з бійців якого не був кадровим військовим на початок повномасштабної кампанії. Командир підрозділу, киянин Андрій Жованик, 46-річним загинув у бою біля Соледара 2 серпня 2022 року.
Його ім’я відтоді носить 5-й Легіон, а в «Гарнізоні» в центрі Києва один із залів про командира, якому посмертно присвоєно звання Героя України, розповідає численними фотографіями.
Канадійці Михайло Кобилецький і Богдан Ясінський не були знайомі з молодшим за віком Андрієм Жоваником. Утім їх поєднують спільні знайомі та причетність у різні періоди до СУМ — Спілки української молоді.
Без перебільшення можна казати, що відстоювання незалежності України у народжених у Канаді Михайла Кобилецького і Богдана Ясінського — в крові. Їхні батьки з Львівщини після Другої світової війни опинилися в далекій Канаді, оскільки тоді були не на боці радянсько-московської окупаційної влади, а виступали за незалежність самостійної України.
Так збіглося, що в обох чоловіків батьків звати Миколами, а матерів — Катеринами. Дівчат з України примусово вивозили під час Другої світової війни у Німеччину. Батько Михайла Кобилецького (якого вже немає 40 років) пройшов через два роки табору для військовополонених на території Італії.
Так канадці збирають дрони для захисту України.
Фото надане Михайлом Кобилецьким.
«Наші батьки весь час дбали про Україну. Нас, дітей, відправляли до українських шкіл та юнацько-молодіжних організацій», — розповідає Богдан Ясінський, який став військовим, долучившись свого часу до мережі Canadian Cadet Organization (CCO), що позиціонується в Канаді як державна програма для молоді за кошти міноборони.
CCO має три основні гілки (організації): кадетів сухопутних військ, морських кадетів і кадетів військово-повітряних військ. У період холодної війни діяли й українські кадетські «летунські» відділи. Як багато хто в юності, пан Богдан мріяв про небо, але зір спонукав обрати іншу спеціалізацію. На військовій службі був 14 років.
Михайло Кобилецький і Богдан Ясінський — вихованці Спілки української молоді, заснованої в Харкові 1925 року, гаслом якої є слова «Бог і Україна». У 1930-му основоположників організації засудили. А в 1946-му СУМ відродилася за кордоном, у Канаді почала діяти в 1948-му. В Україні знову молодіжна організація постала з 1989 року.
«У діаспорі заняття в українських школах проходили у вечірній час буднів і по суботах, а також діяли курси українознавства, — розповідає Михайло Кобилецький. — Нам було 5, 6 чи 7 рочків, коли нас долучили до суботніх зібрань СУМ. Співали в хорі, був танцювальний гурток».
Із понеділка по п’ятницю діти українських емігрантів ходили в англомовну школу — вчилися, як усі канадійці. А вечорами і весь час суботи та неділі в діаспорян було українське життя.
«Я малим мав немало проблем, бо мене недолюблювали в англо-саксонському світі. Адже мав дуже довге чуже ім’я і добре вчився, — розповідає пан Михайло. — Нам часто нав’язували комплекс меншовартості. Але я його поборов. Бо знаю, що є багатими українська культура і традиції».
Україна виграє війну — якщо оборонці не матимуть заборон
Канада є одним з найдавніших і найнадійніших партнерів України, яка першою серед країн Західної півкулі визнала незалежність України 2 грудня 1991 року.
Від початку російської агресії проти України 2014 року Канада зайняла чітку і незмінну позицію: засудження агресії Росії та підтримка суверенітету та територіальної цілісності України, в т. ч. невизнання спроби анексії росією АР Крим.
Уже 27 квітня 2022 року Палата громад, а 28 квітня 2022 року Сенат Парламенту Канади одноголосно прийняли резолюції, в яких визнали злочини Росії в Україні геноцидом проти українського народу.
А 18 травня 2022 року парламентська Палата громад одноголосно прийняла резолюцію, в якій визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом та визначила день 18 травня офіційним днем пам’яті геноциду кримських татар.
Уже 13 березня 2022 року в Торонто під стінами консульства США відбувся мітинг на підтримку України, учасники якого вимагали закрити українське небо. Ще через тиждень, 20 березня, у цьому місті сквер перед російським консульством перейменували на майдан Вільної України» (Free Ukraine Square).
Мер Торонто Джон Торі тоді поінформував: «Сьогодні ми відкрили знаки «Вільна Україна» біля будівлі російського консульства на Сент-Клер-авеню, які будуть символом солідарності Торонто з Україною та канадськими українцями». Протести проходили під патронатом Конгресу українців Канади.
Михайло Кобилецький і Богдан Ясінський разом з іншими долучалися до мітингів на підтримку України. Для лейтенанта-відставника пана Богдана, коли стало відомо про 100-тисячне російське військо біля українських кордонів, повномасштабний напад Росії на Україну був прогнозованим. Для пана Михайла, хоч і читає військових аналітиків, такий розвиток подій став більшою несподіванкою.
Оскільки нападником є Росія, то логічною була би бойова відповідь українців на території країни-агресорки, каже відставник Богдан Ясінський: «Українські оборонці відбиваються, ніби зі зв’язаною однією рукою.
Це несправедливо. Треба, щоб міжнародні партнери дали дозволи Україні відбиватися повноцінно. Якщо такі дозволи будуть — Україна виграє цю війну».
Це суголосно офіційній позиції Канади, яка підтримує зняття обмежень на застосування наявної в України далекобійної зброї. Про це в Оттаві нещодавно заявив міністр оборони Канади Біл Блер.
«Канада підтримує дозвіл, який США надали Україні на використання далекобійних ракет», — сказав високопосадовець.
І нагадав, що Канада не накладала на Україну жодних географічних обмежень стосовно застосування у війні наданої нею зброї і вже давно схиляє інші держави-партнери зняти будь-які обмеження.
У гаражі й на кухні канадці роблять дрони для ЗСУ
Михайло Кобилецький і Богдан Ясінський заприятелювали на літніх вишколах Спілки української молоді 50 (!) років тому. Виховником 13-річного Михайла був трохи старший Богдан. Щодня на гутірках говорили про Україну, визвольну боротьбу і достойників. Читали самвидав і підручник Крип’якевича.
«Ми знали про Івасюка, про політв’язнів. Часто їздили з Торонто на мітинги до совєтської амбасади в Отаву — а це 5 годин дороги — з вимогами звільнення незаконно ув’язнених українців: Валентина Мороза, В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Юрія Шухевича, Івана Світличного, Оксани Мешко, інших», — розповідає пан Михайло.
З молодих років грали в духовому оркестрі. «Я почав грати на тромбоні, десь у 16-17 років, — розповідає пан Богдан. — Нас у колективах об’єднує любов до України і до музики». Пан Михайло доєднався ближче до 30 років. Диригентом був Василь Кардаш, член ОУН, якому довелося пройти табори. Він багато розповідав про національно-визвольну боротьбу.
Український молодіжний ансамбль і хори з Канади приїздили в Україну в 1980-х у тритижневий тур: були у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Києві, Каневі. Збирали стадіони. Наприклад, у Стрию долучилися 65 тисяч людей.
Сприяв організації поїздки Ісидор (Борецький) — єпископ Торонтський Української греко-католицької церкви (1948–1998). Пан Богдан Ясінський розповідає, що їздили трьома автобусами; робили щоденно по 2-3 виступи, проводили панахиди в пам’ять про борців за незалежність.
На початку цього року, в січні, пан Михайло прочитав статтю про курс Victory Drones — можливість онлайн навчитися робити дрони. Погуглив, зайшов на сторінку ініціативи і заповнив заявку на проходження навчання.
«Перевірили мою інформацію — і надіслали пароль доступу. Маю технічну освіту інженера-механіка, тож зміг розібратися. Складав іспити. Часом бракувало словникового запасу, щоб одразу все зрозуміти».
Скооперувалися з паном Богданом, який мав поглиблені знання з електроніки. І почали складати дрон для оборонців України. Замовили за списком усі необхідні складові, десь на 800 канадських доларів (до 24 тис. грн).
Через 2-3 тижні запчастини надійшли з Китаю. Складали раму і паяли спочатку в гаражі. Але потім стало холодно, тому перебралися на кухню в будинку пана Михайла, допомагав син пана Богдана.
У команді також Ярослав Бродюк — айтівець, який налаштовує дрони. Він українець, народжений у Польщі, який емігрував до Канади.
Потім долучили до справи людей з капели бандуристів, які зафондували ще на два безпілотники. Зацікавили такою допомогою Україні активістів з осередку СУМ у Міссіссагуа (це біля Торонто).
З них одна активістка також пройшла онлайн-курс навчання Victory Drones. Багато хто долучається до збору грошей на дрони. Кілька власноруч зроблених безпілотників вже передали в Україну. І на цьому не зупиняються — заради перемоги України.
