Тарас зняв кожуха: про виставу «Шевченко 2.0» Харківського театру «Березіль»

«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». А перед тим головний герой — солдат Шевченко — випустив обойму в «братьєв», які роками систематично знущаються з українців. 

Жанр постановки — «Сни на 2 дії». У ній переплітаються в одному часі минуле і сучасне; зринає найголовніше і справжнє; розчиняються стереотипи і справджується бажання про те, що «врага не буде, супостата, а буде син і буде мати, і будуть люде на землі».

 

Виставу «Шевченко 2.0» за п’єсою сучасного українського драматурга Дмитра Тернового створили протягом весни-літа нинішнього року, незважаючи на реалії постійних обстрілів міста, розташованого біля кордону країни-агресора на відстані якихось лише 30 км. Цей факт зумовив те, що в Національному драматичному театрі імені Івана Франка у Києві 11 листопада відбулася прем’єра вистави харків’ян на великій сцені.

Ідея створення театрального проєкту виникла раніше — на початку 2022 року. Тоді у театр «Березіль» зі своєю творчою пропозицією прийшли академік НАН України, доктор технічних наук, професор Борис Гриньов, який є автором текстів пісень у виставі, і співак EL Kravchuk. А потому були повномасштабне вторгнення РФ в Україну, робота в реаліях прифронтового міста, виграний менеджеркою Маргаритою Корнющенко грант від Goethe-Institut на виготовлення компонентів вистави і, зрештою, репетиційний процес.

Мучителі Шевченка у засланні.

 

Перший показ постановки «Шевченко 2.0» відбувся у програмі десятого фестивалю «Ше.Fest» нинішнього року в День Незалежності України у Моринцях на Черкащині. Як усі знають, там 210 років тому народився Тарас Шевченко. І фестиваль, і театр мають спільну місію і мету — максимально оживити справжнього митця, активіста, борця, а не вигаданого «іконного» персонажа з картин та пам’ятників.

Глядачі вистави «Шевченко 2.0» занурюються у фантасмагорію, де реальна біографія Тараса Шевченка та сторінки його щоденника поєднані зі сценами, що допомагають зрозуміти, звідки взявся образ «поета в кожусі»; чому такими нудними й однотипними часто бувають шкільні уроки з віршем «Мені тринадцятий минало…» й учнівськими творами ніби під копірку: «Тяжким і безрадісним було сирітське дитинство відомого українського поета Тараса Григоровича Шевченка». Геніальна лірика у виставі межує з чорним гумором, а складна авангардна музика — з народною та естрадними піснями-омажами на вірші Кобзаря у виконанні EL Kravchuk. Художник вистави — Костянтин Пономарьов, найвідоміший харківський fashion-дизайнер, сценограф і мистецтвознавець.

 

На сцені — два Шевченки. Один, у виконанні актора Михайла Терещенка, відбуває солдатчину, терпить знущання від москалів, закохується, переживає за свого товариша, якого карають за непослух двома тисячами ударів. Другий — бутафорський пам’ятник, який ожив; цей образ створює співак EL Kravchuk. Упродовж вистави обидва персонажі часто між собою спілкуються. Інколи — у вкрай незвичній обстановці, наприклад, у медзакладі. В одних глядачів це викликає думки про вимушене роздвоєння особистості Тараса Шевченка у своєму часі між Україною та московією. Інші схильні додумувати, що в російських казематах із підневільними солдатами-українцями могли вчиняти багато наруги.

«Шевченко 2.0» дає розуміння, що з другої половини ХХ століття і дотепер Тараса Григоровича могли б називати дисидентом і політв’язнем. Фатальність такої участі виразно підкреслює відрахування зі сцени кількості років, днів і годин, які достойнику після заслання-солдатчини залишалося жити, — трохи більше трьох літ.

Солдат Шевченко — крайній праворуч.

 

А третій Шева у постановці — відомий футболіст Андрій Шевченко. П’яним москалям часів Тараса Григоровича він привиджується — як страшний сон — у Новопетровському укріпленні. На екрані сцени з’являється відео відомого матчу 9 жовтня 1999 року поєдинку Росія — Україна, яким завершувався відбірковий турнір Євро-2000. Тоді, на 75-й хвилині, гравець російської команди Валерій Карпін відкрив рахунок. Однак за дві хвилини до закінчення основного часу наш Андрій Шевченко прямим ударом зі штрафного забив курйозний гол після помилки голкіпера Олександра Філімонова. Воротар спіймав м’яч, але раптом позадкував, спіткнувся і, падаючи, закинув його у свої ворота. Гра завершилася з позитивним для нас рахунком — 1:1; Україна вийшла до плей-оф.

У постановці режисера Олександра Ковшуна використано ще два ефектні відео. Під завершення вистави Шевченко обливає стіну рідиною з каністри і підпалює. Екранне полум’я охоплює відомі ненависні куполи терористичного центру, в якому понад 10 років визрівають плани воєнного знищення України.

«Борітеся — поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» — цитують в іншому відео Тараса Шевченка українські захисники після деокупації нашої території у вересні 2022 року. Із рекламного бігборда вони знімають зображення ворожого триколора, під яким — поезія Пророка.

Варто нагадати, що Харківський театр імені Тараса Шевченка понад сто років тому заснував під назвою «Березіль» реформатор і авангардист, найвидатніший український режисер Лесь Курбас, тож у генетичному коді цієї трупи — сміливі сценічні експерименти. Тим часом у період повномасштабної російсько-української війни Харків лишається єдиним містом нашої країни, де через підвищений рівень небезпеки театрам заборонено грати у власних приміщеннях.