Сакральне сяйво перемоги: поблизу Жовкви відроджуються традиції українського іконопису

«Сим знаком переможеш» — таку назву має проєкт, який наповнив сучасниммистецтвом, пов’язаним з духовною спадщиною, місто Жовкву та околиці.

 

Нині там, у музеї «Староскварявський іконостас XVI—XVIII ст.» — філії Львівського музею історії релігії, поряд з історичним іконостасом експонуються дві тимчасові виставки.

 

Одна — це сучасні ікони, створені 14 сучасниками-іконописцями. Інша — копії ікон молільного ряду Староскварявського іконостасу, які з використанням традиційних матеріалів і технік зобразили діти.

 

Проведення резиденції для художників-іконописців та літньої іконописної школи для дітей організувалагромадська організація «Екологія. Культура. Мистецтво».

 

Це стало можливим завдяки грантовій підтримці Українського культурного фонду.

У резиденції взяли участь митці, котрі вже заявили про себе, працюючи в галузі сакрального мистецтва. Це Оксана Андрущенко, Андрій Винничок, Роман Зілінко, Ольга Кравченко, Катерина Кузів, Данило Мовчан, Ярина Мовчан, Уляна Нищук, Орест Рабик, Наталя Русецька, Наталя Сацик, Ірина Солонинка, Уляна Томкевич, Альбіна Ялоза.

 

Формат резиденції вибрано невипадково. В останнє десятиліття в різних країнах їх організовують багато й активно. Бо вони мають важливе значення і для митців, і для місцевих громад.

 

Для кожної громади це спосіб показати місцевість як цілісний організм зі спадком історичних і мистецьких процесів та сучасним контекстом. Тим часом художники мають можливість спілкуватися у професійній спільноті, а також комунікувати, як правило, з новим для себе локальним світом.

 

Вони формують уявлення про життя місцевості і через спілкування за посередництва своїх робіт, публікацій, виставок, каталогу змінюють та розширюють світогляд його мешканців, дають розуміння цінності культурних традицій і формують нові.

Роман Зілінко, «Розп’яття з пристоячими».

 

Жовква — оборонне місто-фортеця, єдине в Україні «ідеальне місто» зі збереженою планувальною структурою, замком, оборонними та сакральними спорудами, ринковою площею. Європейське місто з шармом багатовікового полікультурного спадку. 

 

Саме тут наприкінці XVIІ століття виник мистецький осередок, який вплинув на розвиток сакрального мистецтва України. У Жовкві й околицях збереглися дерев’яні церкви, в яких можна побачити ікони жовківської іконописної школи.

 

Два храми — дерев’яна церква Пресвятої Трійці в Жовкві та церква Зіслання Святого Духа в Потеличі — перебувають під захистом ЮНЕСКО, що підкреслює їх значення для культурної спадщини світу.

 

Тож організація в цій місцевості резиденції для іконописців важлива передусім знайомством зі спадщиною жовківського іконописного осередку.

 

А спільна робота, спілкування таобмін ідеями послужили індивідуальному розвитку кожного учасника та створенню взірців сучасного сакрального мистецтва в оперті на українську традицію.

Тему артрезиденції запропонувала кураторка Марія Цимбаліста: «Сим знаком переможеш» латиною пишеться In hoc signo vinces.

 

Це фраза, яку, згідно з християнською легендою, побачив володар Східної Римської імперії Костянтин на небі поруч зі знаком хреста.

 

Цей знак приніс йому перемогу і став найупізнаванішим образом християн — основою віри.

 

Під час резиденції художники мали можливість роздумувати над змістом цього знаку: хрест — це дуже особлива перемога, дорога до неї проходить через страждання і навіть смерть.

 

Сьогодні все це дуже співзвучне українцям. Шукаючи натхнення в мистецтві Жовківщини минулих віків, учасники проєкту обрали теми, що є осмисленням перемоги й дороги до неї.

 

У Романа Зілінка це Христос Розп’ятий, спокійний і смутний. Поруч — Богородиця та улюблений учень Іван Богослов, а під ногами — жовківська земля.

 

Розп’яття Уляни Томкевич у небесній блакиті немов виростає з порожнього гробу. Знаряддя Страстей Христових тут прочитуються як атрибути Воскресіння. 

 

Розп’яття Катерини Кузів — то Хрест Живий. Навіть його тінь наповнює світ світлом Небесного Царства, співом божих птахів.

 

В Ірини Солонинки хрест виростає із пня Єссея, батька царя Давида. З пня проростає жива галузка, а Хресне дерево стає деревом життя.

 

В образі Альбіни Ялози кров Христових ран омиває череп Адама. І в цій такій людській і водночас священній жертві світ знаходить спасіння від смерті.

 

Оксана Андрущенко вмістила образ Ісуса в мозаїку з квітів і хрестів, з радості і страждання. Їх колористика співзвучна з розписами Юліана Буцманюка в жовківській церкві Пресвятого Серця Христового.

 

Розп’яття Ореста Рабика височить на тлі жовківського краєвиду. Під хрестом предстоять українські святі, воїни, гетьмани, пов’язані з Жовквою.

 

Наталя Русецька відкриває нам обличчя святого Лаврентія, покровителя жовківського костелу. Він оточений вогнем своєї земної мученицької смерті і водночас сяйвом небесної нагороди.

 

В роботі Ярини Мовчан ми споглядаємо святого Лаврентія подвійно — тілесного і духовного, такого майже прозорого, але все ж видимого. Пальмова гілка символізує і мученицьку смерть, і вічне небесне життя.

 

В Ольги Кравченко сухе терня оживає, наповнене образами мучеників. І перетворюється на вічнозелений вінець слави.

 

Данило Мовчан візуалізував наймістичніший символічний образ Божої присутності — тетраморф. Це небесні сили в образі херувима з чотирма обличчями-фігурами — людини, бика, лева й орла — з видіння пророка Єзекиїла. Вони стали символами чотирьох євангелістів — Матея, Луки, Марка та Івана.

 

У Наталі Сацик Покрова-Богородиця тримає Христа Розп’ятого. Зображаючи небесне сяйво довкола Богородиці, художницявикористала старозавітний символ — зірку Давида, як на розписі Юліана Буцманюка в церкві Пресвятого Серця Христового у Жовкві. 

 

Покрова Уляни Нищук променіє радістю і спокоєм. Вона вже століттями огортає нас своїм плащем, є впізнаваним українським образом перемоги, покровителькою нашого люду і війська.

 

Під цим божественним Покровом в оточенні ангельських небесних сил крокує Український Козак Андрія Винничка. Воїн, який, попри страждання, полон і смерть, чує і знає Господнє Слово: Сим Знаком Переможеш / In Hoc Signo Vinces.

Разом із мистецькою проєкт має також стратегічну мету — створення культурної протидії експансії «русского міра» в український сакральний простір.

 

Мало хто задумується про те, що виготовлені в росії товари культового призначення на одинадцятому році війни вільно продаються в Україні. А ворог не припиняє поширювати свої наративи в дуже тонкій і особистій сфері віросповідання.

 

Оцінюючи актуальність проєкту «Сим знаком переможеш», отець Себастьян Дмитрук, директор музею Митрополита Андрея Шептицького, сказав: «Важливо зберігати культурну спадщину, це основа нашого існування та самобутності. Потрібно також розвивати національну культуру і мистецтво, формуючи український культурний простір. Сакральне мистецтво в усіх проявах завжди супроводжувало українців, це невід’ємна частина нашого життя. Митрополит Андрей Шептицький на початку ХХ століття сформував коло іконописців, котрі творили, надаючи іконам національного характеру. Тішить, що перервана атеїстичними часами традиція українського іконопису відроджується в оперті на національну основу».

 

Створені в ході проєкту ікони як цілісна збірка будуть передані до фондів Львівського музею історії релігії. Його директор Орест Малиць зазначив, що реалізація «Сим знаком переможеш» — це приклад синергії зусиль громадського сектору (ГО «Екологія. Культура. Мистецтво»), державної організації (Український культурний фонд) та музейного закладу (КЗЛОР «Львівський музей історії релігії»), що матиме довготривалий вплив на український культурний простір.

 

Через мистецтво дізналися більше про історію краю учасники Літньої іконописної школи в межах проєкту. До занять було залучено 14 місцевих дітей.

 

Програма включала теоретичні знання і практичні завдання. Школярі пізнавали багато нового. Наприклад, з’ясували для себе,які зображення можна вважати іконами.

 

Або як готують дошку для написання образів святих; для чого потрібен левкас і як його наносять. Цікавими стали пізнання про пігменти та їх використання давніми майстрами.

 

Діти також ознайомлювалися з секретами виготовлення яєчної темпери і підготовки поверхні ікон до позолоти.

 

Заняття проводили викладачі іконописної школи «Радруж» Українського католицького університету. В це непросто повірити, утім у роботі використовували пігменти, якими працювали іконописці XVI століття.

 

Виставки за кілька кілометрів від Жовкви, у музеї-церкві «Староскварявський іконостас XVI—XVIII ст.», триватимуть до кінця листопада. 

 

Марія ЦИМБАЛІСТА, Софія КАСЬКУН