«Ой зійшла зоря вечеровая, над Почаївом стала», Козацька колискова, Кант про Святого Георгія, музичні оповіді про Довбуша, Марусю Богуславку, смерть Петлюри і навіть про московського дурня — це лише кілька з понад 90 пісень про українське минуле, які у вільному доступі представлені від 12 сучасних кобзарів та лірників на новому сайті «Дума» — duma.com.ua.
Презентація цього інтернет-порталу, який поєднує минуле і сьогодення, відбулася нещодавно у Києві.
«Дума» з освітніми лекціями, розповідями про особливих митців — кобзарів, їхні подвижництво і філософію, а також музичні інструменти є частиною проєкту «Кобзарство. Епічна традиція».
«Завдяки збереженню кобзарських традицій нам вдається зберігати своє коріння, витоки, — каже вже понад два роки як військовослужбовець Тарас Компаніченко, кобзар, бандурист і лірник, який очолює гурт «Хорея Козацька», якому присуджено Шевченківську премію. — Ми хочемо доносити до багатьох про нашу історію та живі традиції. Кобзарські думи зворушували наших предків, пробуджували в них почуття людяності, гідності, підіймали боротьбу за свободу».
Про значущість культурно-освітньої державотворчої діяльності кобзарів та лірників упродовж кількох століть свідчить те, що наприкінці 2022 року «Кобзарсько-лірницьку традицію» (кобзарство)» було внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (охоронний номер 053).
Звичайно, початок повномасштабного спротиву України нападницькій армії російської федерації спонукав діяти швидко, щоб винищувачі української культури не могли реалізувати своїх злочинних намірів стерти українську історію.
Минулого року за ініціативи Кобзарських цехів Києва, Харкова та Львова Україна подала відповідну заявку на внесення «Практики з охорони кобзарсько-лірницької традиції» до Списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
«Спочатку ми вагались щодо ідеї подання «Практики з охорони кобзарсько-лірницької традиції» на визнання ЮНЕСКО, тому що кобзарі та лірники не шукають гучної слави та великої популярності. Кобзарські цехи — досить закриті спільноти, — розповідає Микола Товкайло, кобзар, археолог, цехмайстер Київського кобзарського цеху, який має найпочесніше звання спільноти панмайстер (панотець). — З часом ми зрозуміли, що таке всесвітнє визнання нашої спадщини в першу чергу важливе для України. Через таке визнання світ більше дізнається про Україну, про наші традиції, самобутність, ідентичність. Розуміння того, що всесвітнє визнання української культури допоможе Україні в боротьбі та підтримає дух українців, привело нас до рішення подати заявку в ЮНЕСКО».
Досить швидко було зібрано необхідні документи та створено документальний фільм «Світ кобзарства» для подання заявки в ЮНЕСКО. Утім ініціаторам повідомили, що процедура прийняття рішення може розтягнутися на... 3-7 років.
«Такі терміни нас не задовольнили, в першу чергу, через війну в Україні і загрозу знищення кобзарської традиції, — коментує Андрій Різоль, голова правління асоціації «Дивись українське!», продюсер проєкту «Кобзарство. Епічна традиція». — Після експертної оцінки фахівців ЮНЕСКО та переконливої аргументації української сторони заявка отримала статус пріоритетності розгляду. Затверджено рішення, що вона буде розглянута вже на початку грудня 2024 року на XIX сесії Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО в Асунсьйоні, Республіка Парагвай».
Кінорежисер Олесь Санін, віцепрезидент Національної академії мистецтв України, креативний продюсер проєкту, уточнює, що створено його та важливу складову — веб-портал «Дума» — за міжнародними стандартами та рекомендаціями ЮНЕСКО. Мета — в сучасну цифрову епоху прокласти шлях спадщині, яка утверджує українську націю, для всіх зацікавлених у своїй країні та за кордоном.
