Єрмака хочуть послати на... поліграф. Живучість радянської номенклатури в президентських провулках Хрещатого яру

Змій був такий старий, що пам’ятав, як його прадід спокушав Єву.

 

У зміїному світі навіть жив поголос, що за пораду з’їсти плід із Дерева пізнання йому була заповідана нагорода — вічне життя без докучливої зміни шкури.

 

Але чиста правда була у тому, що не змінювати шкуру Змій домовився сам із собою.

 

На додачу він ще й опанував невластиву для зміїного роду науку пристосовувати колір і малюнок шкури під довкілля.

 

Ось це не вроджене, а набуте за довгого життя хамелеонське уміння і було поясненням Змієвого довголіття.

 

Старий Змій то зникав, то виринав з-під кам’яних хащ на берегах Хрещатого яру, в міру того, як час від часу міняв колір і пристосовувався до доби.

 

У нашому сьогоднішньому політичному вимірі тема виповзків — це столітня проблема пристосуванства та зради, що тримає на поверхні певних токсичних вершителів доль держави.

Ця алюзія народилась як реакція на пропозицію, котра днями знову зацікавила суспільство, — вчергове відправити главу Офісу президента Андрія Єрмака на поліграф.

 

Однак це тема, що не має вузькоперсонального забарвлення. Вона — глибока і водночас об’ємна. Вона — про позитивну та негативну роль певних персон в українській історії, у спіралеподібному то в’яненні, то відновленні державності. 

 

На цей раз провокаторами в хорошому сенсі слова стали історик Олексій Голобуцький та колишній дипломат Олег Шарп.

 

«Мене досить часто питають, чи був у нас колись історичний шанс на достатньо швидку еволюцію як нації і держави. І чи посприяла б цьому українізація, чи обрання українських еліт? Як історик я тоді працював у архівах КДБ та ЦК КПУ. Відкриті ті архіви були недовго. І коли архівну «лавочку» швиденько почали прикривати, я зі щирим обуренням спитав одного дуже відомого дисидента, який тоді вже був політичним лідером незалежної України, — чому вони це допускають і не здіймають хвилю спротиву.

 

Влада знову закриває архіви КДБ. Він мені відповів дуже просто: «Ми теж глянули ці архіви, і коли передивилися документи за останні десятиліття, ті, які ми сиділи по Сандармохах, то зрозуміли, що вся нинішня політична, культурна і творча еліта, рафіновані українські патріоти — на 90% чи сексоти (секретные сотрудники), чи прямо працювали агентами КДБ. А решта 10%, відповідно, сиділи. Ці знання розвалять Україну. Тому нехай закривають архіви назад», — написав у своєму блозі Олексій Голобуцький.

Далі тему підхопив колишній дипломат Олег Шарп. «А тепер уявімо, скільки сексотів, як з радянських часів, так і новітніх фсбшних, продовжують працювати у владі в нас. Колишні депутати типу Андрія Деркача, Олександра Дубінського. Колишні співробітники СБУ типу Андрія Наумова... А ці всі русскоправославні с...ки типу Новінського й Дмитрука. Це вже розкриті агенти впливу. А скільки ще нерозкритих? — розмірковує дипломат. — У моїй конторі (МЗС. — Ред.) кожного, хто виїжджав за кордон, обов’язково перевіряли на поліграфі після приїзду. На початку 2000-х ці поліграфи були досить примітивні. Достовірність їхніх висновків не перевищувала 80%. Та й були народні способи обдурити цю техніку. Але за часів Ющенка контора почала співпрацювати з американцями. Поліграфи стали технічно досконалішими. Їхні оператори були зі США. А в людини за дві години до процедури брали розширені аналізи сечі та крові (аби виключити вживання розслаблюючих препаратів, котрі могли допомогти організму не реагувати на небезпечні, компрометуючі запитання. — Ред.). Скільки тоді людей, пов’язаних з фсб, було викрито, не скажу, але спосіб себе зарекомендував добре. Зазначу лише, що при Януковичу американців вигнали. Мабуть, на їхнє місце запросили московитів. Як було при Порошенкові, я не знаю, бо звільнився у 2012 році. Я це все веду до того, що існує досить надійний спосіб викриття людини, яка працює на сторонні спецслужби. Але в державних органах ніхто не може змусити силою пройти поліграф. Ця практика легальна тільки в спецслужбах. Візьмемо того ж Єрмака, якого всі називають агентом москви. Як же визначити — евфемізм це чи той самий випадок? Дуже просто: пройди поліграф із залученням іноземних спеціалістів. За дві години знатимемо правду».

 

І тоді або від пана Єрмака всі відчепляться зі своїми підозрами, або будуть відповідні оргвисновки. Але хто може дати таке розпорядження самому Єрмаку? Ну хіба президент Володимир Зеленський. А як спонукати президента це зробити? Практично неможливо. 

 

На думку Олега Шарпа, можна спробувати наступні два варіанти. Перший — депутатський запит від щонайменше ста нардепів. Другий — петиція за підписом 25 тисяч українців.

 

Якщо не спрацює — як мінімум знатимемо, що владі є що приховувати. До речі, у США під час призначення на будь-яку державну посаду поліграф входить в обов’язковий перелік дій у процедурі працевлаштування.

 

А у нас на ці ж посади набирають в інтернеті фотографів та б’юті-майстринь. Навіть чинний президент не те що поліграф не пройшов. Він, пригадаймо, навіть аналізи не здав. Може, варто вже почати? 

Але Андрій Борисович вочевидь схиляється і далі тримати інтригу. Напевне, йому подобається, коли його персона обростає чутками, натяками, домислами та прямими звинуваченнями. От і в 2020 році він уже відмовлявся проходити поліграф. 

 

Нагадаємо, тоді йшлося про справу «Вагнера». За інформацією Telegram-канала «Картель», Єрмак боявся, що під час проходження поліграфа може почути незручні запитання, окрім «вагнерівців», і щодо інших пікантних тем, на які потрібно буде дати чесну відповідь.

 

Припускалося, що глава ОП боїться компрометуючих запитань. Наприклад, щодо корупційного скандалу, в якому фігурував його брат, чи щодо Донбаського кейсу. 

 

Головною офіційною причиною відмови називалося те, що Андрій Єрмак є носієм державної секретної інформації, яку не можна розголошувати.

 

А PR-служба Єрмака виступила з офіційною заявою, мовляв, виступу їхнього боса в ефірі «Свободи слова» Савіка Шустера цілком достатньо, аби зняти з себе будь-які звинувачення в держзраді. 

 

Держава в телевізорі, на екрані. Усі важливі стратегічні рішення, заяви, як-от звільнення топчиновників, міністрів, оприлюднюються з екрана. 

 

І які там відповідні процедури? Для чого ці умовності? Кому це потрібно?

 

Водночас ще один Telegram-канал, «Легітимний», повідомляв, що ідея пройти Андрієм Єрмаком перевірку на поліграфі виникла саме в нетрях ОП. За інформацією джерела канала, глава ОПУ навіть обговорював це питання з президентом Володимиром Зеленським. 

Отже через два роки після перемоги на президентських виборах Володимир Зеленський остаточно втратив первісну команду, але обріс новою, набагато впливовішою. І вже на шостий рік його президентства саме вона грає президента.

 

Однак головний її тренер, глава ОП Андрій Єрмак, сприймається суспільством неоднозначно. Йому роблять закиди щодо вибудовування тоталітарної системи за типом росії. Диктатура в державі вже сформована.

 

«Свобода слова» — просто словосполучення, придворна журналістика присідає навпочіпки, президенту — лише компліментарні запитання. 

 

Парламентаризм загнано під плінтус. Виконавчу гілку влади повністю формує Єрмак. Він переміг усіх: Андрія Богдана, Дмитра Разумкова, Кирила Тимошенка, Олексія Кубракова і Ко.

 

Тобто всіх, хто сприяв проходженню Зеленського до влади. І хоча Єрмак  — лише канцлер офісу президента, він керує зовнішньою і внутрішньою політикою.

 

І зараз, коли чуєш, що Володимир Зеленський ухвалив якесь рішення, то стає цікаво, що з цього приводу думає Андрій Єрмак і яка частка участі в ньому головного канцлера президента.

 

Про це та про Єрмака й Зеленського останнім часом чимало пише й світова преса. Питання, чому, попри критику Заходу, його представники зустрічаються з токсичним Єрмаком, нікого на Печерських пагорбах не бентежить. Ба більше, виявляється, Андрія Борисовича дипломатам просто нав’язують. 

 

Дипломатичні джерела скаржилися, що він повністю контролює доступ до президента, а, наприклад, посли G7, які сподівалися на аудієнцію з главою держави, натомість отримували зустріч з Єрмаком. Офіс президента відкидає критику як «пропагандистські атаки».

 

Ну хто б сумнівався... 

Однак, як ми зазначали на початку тексту, і сьогодні, й усі роки Незалежності справа не лише в конкретній особі та її психолого-ментальних особливостях. Єрмак — одне з віддзеркалень системи минулої епохи, котра не була повністю подолана. 

 

Ми підозрюємо, що чимало з теперішніх кривавих подій можна було б не допустити, якби не коротка пам’ять українців. Вона дозволяла навіть найбільш «зашквареним» політикам раз по раз виходити сухими з каламутної води зрад, корупції, а то й відвертої роботи на ворога.

 

Саме завдяки цьому ефекту майже ніхто не випадав із владної обойми. Що дозволило сформуватися міцній мафіозній системі в пострадянській Україні. Тут на певний час можна було потрапити в опалу і знову реінкарнуватись, коли твій клан опинявся нагорі.

 

Для того, щоб викинули з обойми, треба було стати конкурентом усередині або вчинити ледь не злочин, але не проти держави, а проти системи. За таке могли «випадково» підстрелити на полюванні, розстріляти біля трапа літака або влаштувати прикре самогубство з кількома пострілами в голову.

 

Те, як виникла і формувалася незалежна Україна з 1991 року, викликало підозри, що все або закінчиться великою війною, або держава розчиниться в нетрях неоімперського російського проєкту.

 

Про це стверджують прямі свідки того, як дивувалася більшість депутатів Верховної Ради відновленню Незалежності. Адже невдовзі перед тим усі українські політики, зокрема лідери національної опозиції, писали свої варіанти нового союзного договору. В коридорах уряду й парламенту не можна було почути ані слова про розвал срср та проголошення самостійної України.

 

Такі розмови могли точитися тільки в номерах готелів, де мешкали депутати, які ще зовсім недавно були дисидентами та політв’язнями. Рівень компетенції котрих обмежувався палкою любов’ю до України (символічний і декларативний), української культури і мови. 

 

Тим часом реальна влада в країні належала старій партноменклатурі. Вона передається у спадок і виявилась живучою під час такої війни. Вона все ще вміє прораховувати на кілька кроків уперед, бо ніхто цього лічильника не перелаштував.

 

І ця система, здається, тримає в лещатах неусвідомлення емоційного, пасіонарного й зовсім недосвідченого в сфері партноменклатурних ігор президента Володимира Зеленського.