Роздвоєння чуйки Трампа. Українська турбулентність виборів США

Великий друг України, республіканець, політик, сенатор США, легендарний Джон Маккейн перевертається у могилі. Й не один раз. На що зійшла його партія? 

 

Україна стала заручницею деградації Республіканської партії, на чолі якої сьогодні стоять безпринципні персонажі.

 

Щодо питання російсько-української війни від них іде чимало маніпуляцій та дій на боці російських окупантів.

 

Нинішні лідери республіканців де-факто допомагають путіну саме в той момент, коли так важливо, щоб країни вільного світу спільними зусиллями зрештою здолали агресора і позбавили його шансів на перемогу.

 

Республіканці — Дональд Трамп, сенатор Джей Венс, спікер палати представників США Майк Джонсон — ключові фігури колись поважної Республіканської партії — використовують абсолютно надумані приводи і відверту брехню для того, щоб змусити Україну до капітуляції (яку Трамп цинічно називає «угодою») і зірвати будь-яку підтримку України з боку США. 

 

Тож за таких умов природно, що Генасамблея ООН, котра мала б загострити увагу всього світу до проблем закінчення російсько-української війни, спалахнула загрозою розколу двопалатної підтримки України. 

Нагадаємо, за день до візиту президента України Зеленського до Вашингтона спікер Джонсон надіслав йому листа з вимогою негайного звільнення пані посла України в США Оксани Маркарової.

 

Причина, яку він називає, — організація візиту на завод боєприпасів у Пенсильванії, де поруч із Зеленським з’явились представники демократів, але не було республіканців.

 

За день до того група республіканців у Конгресі направила схожого листа до Мін’юсту і Міноборони — з вимогою розслідувати, чи залучили для поїздки Зеленського федеральні ресурси і чи не є це порушенням закону. Із критичними заявами виступили й інші законодавці.

 

Усе це підігрілося заявами Дональда Трампа. Останнім часом на кожному мітингу він не шкодує критики в бік Зеленського і каже, що той нібито хоче перемоги демократів. Наприклад, на одному з мітингів у Північній Кароліні Трамп сказав: «Президент України — в нашій країні, і він зводить маленькі паскудні наклепи на адресу вашого улюбленого президента, мене... Будівлі зруйновані, міста зникли. Їх уже немає, а ми продовжуємо віддавати мільярди доларів людині, яка відмовляється йти на угоду, — Зеленському». 

 

Крім цього, незадоволення в Республіканській партії викликало інтерв’ю Зеленського для The New Yorker напередодні візиту до США, в якому він критикує заяви Джея Ді Венса щодо України, а самого кандидата у віцепрезиденти називає надто радикальним.

 

Зеленський сказав, що не сприймає слова Венса про територіальні поступки всерйоз, адже це призвело б до глобального конфлікту. Дехто з республіканців побачив у цих коментарях паралелі із заявами кампанії Камали Гарріс.

 

Хоча в цьому ж інтерв’ю Володимир Зеленський згадує про свою позитивну комунікацію з Дональдом Трампом. Він сказав: «Україна продемонструвала мудрість не вв’язуватись в американську внутрішню політику. Ми завжди намагалися уникати впливу на вибір американського народу — це було б просто неправильно».

 

Однак Республіканська партія сьогодні — це не Рейган, Буш чи Маккейн, це саме Трамп, Венс, Джонсон, Рамасвамі і Ко. І половині американців подобаються такі політики. 

 

«Це є величезною проблемою не лише для України, а й для самої Америки і всього світу, — вважає український політик Тарас Шамайда. — Заяви Трампа і Джонсона — це не просто нападки на президента Володимира Зеленського чи посла Оксану Маркарову. Це навмисне агресивні і відверто антиукраїнські дії. Причому навмисно вчинені в настільки хамській манері, щоб будь-який пошук порозуміння був неможливим. Залишається сподіватися, що ці фріки все-таки програють принаймні президентські вибори. Хоча так чи інакше проблема не вичерпується одними виборами». 

Водночас Зеленський у США робить контраверсійні заяви. Скажімо, він каже, що у випадку, якщо президент Джо Байден не підтримає удари по російській території і буде втілюватись «план Б», тоді війна стане непередбачувано затяжною і довготривалою.

 

Подібна «політична поза» покликана мобілізувати впевненість наших союзників і українців у тому, що ми зможемо перемогти. 

 

Це посил, адресований швидше психологічній системі ухвалення рішень, аніж реальному факту. Оскільки війна й так має затяжний характер, а західна допомога — обмежені обсяги. 

 

Війна на виснаження. І результат — сторона, яка більше не може продовжувати її, буде змушена прийняти пропозиції про перехід до мирних переговорів.

 

Заяви та інтерв’ю Зеленського ще більше рознервували республіканців, а інформація про «потужні плани» вже особливо не вражає демократів.

 

Рішення про удари по російській території не ухвалюються. А на Банковій атмосфера довкола підготовки Володимира Зеленського до зустірчі з Джо Байденом була не найкращою.

 

В експертній тусовці оприлюднюють давні здогадки: мовляв, дипломатією в стилі бикоко (страшно дорого, багато й без смаку) роздратувати американців, продати виборцям, що «Америка нас кинула», — і піти домовлятись з росіянами про «Стамбул-2».

 

І не факт, що такі виверти справді не сидять у головах «стратегів» з президентського офісу.

 

Але чи потрібен такий план кремлю? Питання, що б його пропагандисти не казали «контактерам». Не раз в історії спроби сепаратно домовитись з ордою закінчувались одним — поглинанням.

 

Цього разу ціна була б страшнішою, ніж навіть минулого століття.

Візит Зеленського був неминучий. Також він був приречений розпалити пожежу кризи, яка й без того палає у відчайдушній боротьбі Трампа повернути собі крісло імператора. Це була остання можливість отримати від Джо Байдена якщо не максимум, то достатній рівень підтримки України у війні з росією.

 

Для цього Зеленському потрібно було продемонструвати не рядову, а значно більшу відданість американському президенту і демократам, які ці роки озброювали ЗСУ і робили постійні ін’єкції у паралізовану фінансово-економічну систему України. За підтримки значної частини республіканців, але долаючи махровий антиукраїнізм трампістів на чолі з їхнім лідером. 

 

Президент Зеленський тривалий час маневрував між двома таборами: прагнув знайти порозуміння з Байденом і Гарріс у Білому домі та десь в іншому місці — у Tramp Tower в Нью-Йорку з Трампом або в Конгресі з лідером нижньої палати Джонсоном. Тож радники президента Зеленського неякісно підготували таку його шахову партію. Він грав білими, але вщент програв чорними.

 

Проблема в тому, що Банкова помилково вважає, що американці не цікавляться зовнішньою політикою, а лише міграцією, цінами на бензин, медичним страхуванням, злочинністю.

 

Насправді війна в Україні стала глобальною темою, на якій зосереджена увага всієї американської та західної преси. І вона помітно відтіснила вниз у порядку денному проблеми внутрішньої повістки. 

 

Час від часу українські журналісти й експерти намагаються донести до креативних ідеологів команди Зе про певні помилки в системі стратегування політики президента. Зовнішньої та внутрішньої, які стали сіамськими близнюками.

 

Його несистемність нібито зламала один олігархічний режим, але натомість виник інший, з не меншими вадами. Команда лідера держави зібрана з випадкових, молодих, недосвідчених, але амбіційних, самозакоханих і самовпевнених людей.

 

За короткий період вони мали подолати особисту професійну дистанцію, на яку раніше в нас і загалом у світі професійні політики витрачають десятиліття. Тому наші «зелені» апріорі не можуть будувати стратегії, але вміють робити різні креативні схеми, що є дієвими в режимі шоу. Певний час вони дійсно для когось виглядали як прориви. Президент чув аплодисменти та окрилювався. 

 

Однак нині в нас втрачено класику державотворення — тяглість влади, правонаступництво, конкурентність і змагальність. Окрім цього, знівельовано незалежність і політичну самостійність влад через руйнування засад їх історичного розподілу, системи стримування і противаг, внутрішніх балансів. 

 

За цих умов президент Зеленський змушений грати в надзвичайно складну гру з багатьма невідомими. Він більше покладається на свою інтуїцію, керується логікою виживання та законами боротьби. Він навпомацки шукає баланс на канаті війни.

Президент США Джо Байден, хоч би як ми критикували його нерішучість, врятував Україну і продовжує нарощувати стратегію для її воєнної перемоги. Як максимум. 

 

От і на тлі згаданих скандалів Білий дім оголосив про пакет нової підтримки України — на $375 млн, який включає ракети для F16. Окрім того, США готує збройну допомогу на $8 млрд.

 

Однак якщо Джо Байден хоче перемоги Камали Гарріс, він не може залишити їй стратегічну невизначеність Білого дому у війні росії проти України та щодо путіна персонально. Без чіткої та ясної позиції. 

 

Адже, незважаючи на те, що Гарріс покинула комфортну зону політичного гламуру й готова стріляти, захищаючи свій життєвий простір, їй може не вдатися як президенту успішно діяти одночасно на протилежних фронтах внутрішньої та зовнішньої політики.

 

До того ж, невідомо, як довго президент України зможе підтримувати внутрішній баланс і необхідність спалювати у доменній печі війни найцінніші національні ресурси.

 

Ну а синхронізація агресії Трампа, Джонсона і Кo проти Зеленського й українців... Особливо заяви Трампа про Україну, якої «вже не існує» і залишки якої потрібно віддати на поталу путіну в ім’я якоїсь угоди, обурили американців. Більше, аніж страх Третьої світової війни, сигнал про яку послав кремлівський диктатор змінами до ядерної доктрини. 

 

Проти Трампа виступили відомі республіканці, неорейганісти та загартовані холодною війною з СРСР. Несподівано він погодився на зустріч із президентом України Володимиром Зеленським у своїй іменній вежі. 

 

Чуйка гравця, який відчуває черговий програш. Проте не з метою підтримки України. А щоб натиснути на Зеленського для підготовки з ним угоди про капітуляцію. 

 

Розраховувати, що Трамп кардинально змінить свою позицію, не варто. Як і не слід думати, що в нього є розуміння реальності історичної війни українців проти тоталітарної ядерної диктатури. 

 

Але сам факт такої зустрічі свідчить про те, що українська тема, війна проти росії, виживання українців, їхнє право на свободу і державу — один із важливих факторів формування зовнішнього й внутрішнього порядку денного американців.