До повномасштабного вторгнення Харківщина була в енергетичному сенсі профіцитним регіоном.
Та ж Зміївська ТЕС забезпечувала світлом не лише населені пункти своєї області, а й Сумської, Полтавської і частково Дніпропетровської. Після ракетних атак росіян від потужної електростанції лишилися тільки руїни.
З цієї ж причини більше не працюють і навряд чи колись будуть відновлені місцеві ТЕЦ-5 і ТЕЦ -3.
У підсумку регіон залишився взагалі без власної енергосистеми, що змушує місцеву владу та бізнес створювати децентралізовану мережу енергооб’єктів.
Аналогічним шляхом зараз ідуть й інші міста, закуповуючи газопоршневі установки, вітряки та сонячні електростанції.
Це якраз той випадок, коли справа порятунку потопаючих стає їхнім персональним завданням.
Про особливості нового сезону Харківському пресклубу розповіли засновник Харківського енергетичного кластеру Станіслав Ігнатьєв та завідувач кафедри електричних станцій НТУ «ХПІ», експерт з питань генерації, розподілення та зберігання енергії Олександр Лазуренко.
Ефект розібраного фонтана
За майже три роки постійних бомбардувань окупанти знищили в Україні більш ніж 42 відсотки електрогенеруючих потужностей. Йдеться наразі про 11 гідроспоруд та 30 енергоблоків ТЕЦ і ТЕС.
На початку війни рашисти пробували бити і по Південно-Українській атомній станції, запустивши ракету з моря. Але згодом обмежилися ударами переважно по розподільчих підстанціях, чим погрожують і зараз.
Відновити пошкоджені об’єкти вкрай непросто. В країні й досі триває ремонтна кампанія після обстрілів, що були в 2022-2023 роках. Основна причина затримки — відсутність власного потужного виробника, який може покрити всі потреби в трансформаторному обладнанні.
По допомогу звернулися до іноземних підприємств, але через відмінність технічних характеристик довелося заново проєктувати моделі й переоснащувати виробничі лінії на трьох європейських і одному турецькому заводах.
Ще більше проблем виникло з логістикою. «Оскільки морський шлях для України закритий, постачання здійснюється суходолом, — прокоментував ситуацію Станіслав Ігнатьєв. — І для того, щоб цей габаритний вантаж привезти від виробника в Україну, витрачається близько чотирьох місяців. Крім цього, великі вантажі в Європі переміщуються лише в нічний час і з обмеженою швидкістю до 20 кілометрів на годину. Є також фактори, пов’язані зі шляхопроводами. Скажімо, в одному з німецьких міст на круговому перехресті довелося розбирати фонтан, щоб вивезти призначений нам трансформатор».
Сьогодні також надзвичайно складно через обстріли створити у прифронтових регіонах необхідний запас запчастин. Тому, на думку Станіслава Ігнатьєва, компанія «Укренерго» ухвалила правильне стратегічне рішення, розмістивши склад за межами України.
Вдалим ноу-хау він також назвав ідею Миколаївського обленерго розробити пілотний проєкт з використання вже наявних трансформаторів з класом напруги 20 кіловат у більш потужних мережах. Така інженерна робота буде використана вперше у світі.
Серед «плюсів» у процесі порятунку енергосистеми фахівці називають встановлення антидронових сіток на трансформаторному обладнанні і будівництво габіонних конструкцій для вловлювання уламків. Що ж стосується більш надійного укриття, то тут виникли серйозні проблеми.
«На одній з підстанцій я бачив будівництво саркофага, але на сьогодні цю роботу ще не завершили, — каже Станіслав Ігнатьєв. — Так само рішенням Кабміну зупинили спорудження першої в Європі підземної підстанції. І на годині уряду у Верховній Раді Денис Шмигаль публічно заявив, що ці роботи виконані неефективно або не виконані взагалі».
Сам собі енергетик
Для відновлення зруйнованої енергосистеми Харківщини Кабмін виділив 2,5 мільярда гривень. Ще 1,9 мільярда гривень Харків отримав як грант від Світового банку. На ці кошти в регіоні встановлюють блочно-модульні котельні, когенераційні установки та газові турбіни.
Але повністю замінити колишню централізовану систему енергозабезпечення за допомогою цього обладнання до зими не вдасться, адже потреби зруйнованих населених пунктів значно перевищують обсяг виконаних робіт.
У цьому сенсі найбільше пощастило Ізюму, де замість знищених котелень вже встановили 10 нових, і їх ніби вистачить, аби покрити потребу мешканців в опаленні. А в Чугуєві, що пережив подібне руйнування, запрацювали дві когенераційні установки. Ще чотири — у плані.
Загалом фахівці АТ «Харківобленерго» вже підготували технічні умови для приєднання до електромереж понад 20 нових об’єктів розподіленої генерації. Це газотурбінні та газопоршневі установки загальною потужністю 140-150 МВт.
Серед великих заявників — КП «Харківські теплові мережі» та КП «Харківводоканал». Їхнє нове обладнання забезпечуватиме під час можливих відключень світла безперебійне функціонування опалення та водопостачання.
Височанська громада під Харковом переходить на альтернативне опалення.
Фото Суспільне Харків.
Утім для стабільного проходження опалювального сезону в Харкові необхідно змонтувати 141 установку. До бажаного результату ще дуже далеко.
Але якщо ці проєкти будуть реалізовані, то місту вдасться створити так званий «енергетичний острів», який мер Ігор Терехов назвав першим вдалим прикладом децентралізації систем життєзабезпечення в Україні.
«Ця система залишиться в Харкові назавжди, — сказав міський голова. — Вона дасть змогу не залежати місту від низки факторів і сприятиме регулюванню певних тарифів. Зараз міська влада активно працює над тим, щоб харків’яни були забезпечені всіма комунальними послугами і щоб ми гідно пройшли складну зиму».
Децентралізація енергетичних систем триває також в інших регіонах країни, але дуже повільно. За даними Станіслава Ігнатьєва, більш-менш стабільно ця робота ведеться в Харкові, Житомирі та Хмельницькому. Решта міст поки що очікують кращих часів.
У цій ситуації власникам приватних домогосподарств і бізнесу нічого не залишається, як самостійно вирішувати проблеми. Йдеться не лише про генератори, що давно стали невід’ємною частиною нашого життя, а й сонячні електростанції, популярність яких продовжує зростати.
Сприяє цьому і державна програма кредитування з нульовою ставкою, що дозволяє придбати обладнання в розстрочку. Особливою популярністю користуються системи з приладами накопичення, які зберігають електроенергію в період, коли господарів немає вдома.
Реалізують подібні програми і деякі муніципалітети, серед яких незмінним лідером вважається Чортківська міськрада Тернопільської області. Там електричні станції вже встановили на всіх комунальних підприємствах, лікарнях, дитячих садках і школах.
Це обладнання було придбано за рахунок проєктів міжнародної технічної підтримки, що є доступною для всіх міст країни. Але прийти і взяти готове місцеві громади чомусь не поспішають. Скажімо, пропозиція словацьких фондів і понині залишається незатребуваною.
Вітер, вода і мирний атом
Будівництво вітрових електростанцій (ВЕС) в Україні поки що не сягнуло масштабів мирного часу, але тут є свої рекорди. На Миколаївщині запрацював перший у світі вітропарк, який був побудований під час повномасштабної війни.
Аналогічні об’єкти успішно функціонують на Одещині, Закарпатті, у Самбірській громаді Львівської області, у Кам’янці-Подільському.
«Наразі на сайті Мінекології є два десятки оголошень про оцінку довкілля, — каже Станіслав Ігнатьєв. — Це говорить про те, що бізнес продовжує будувати «вітер». Можливо, не з такою швидкістю, як до війни, але проєкти впроваджуються далі».
Про те, що зелена енергетика у критичні періоди війни і під час ремонту атомних електростанцій може виконувати стабілізаційну функцію, свідчить статистика.
До повномасштабного вторгнення сонячні та вітрові електростанції у загальному балансі енергосистеми становили 4,6 відсотка, а зараз у середньому 14,5. У пік сонячної активності цей показник зростав до 20 відсотків.
Водночас долю зруйнованих обстрілами ТЕЦ і ТЕС наразі не вирішено. Більшість фахівців схиляється до думки, що ці великі радянські об’єкти вже морально застаріли, тому витрачання коштів на їх реанімацію не має сенсу.
«На цих площах краще зводити модульні пересувні атомні реактори, — вважає Олександр Лазуренко. — Їх можна швидко монтувати і підключати до енергомереж. За потреби їх можна перевезти у безпечніше місце. Що ж стосується нових блоків на Хмельницькій атомній станції, які будуватимуть за технологією Westinghouse, то реалізація проєкту триватиме до 10 років. А нам рятувати енергосистему потрібно вже зараз».
До речі, атомна енергетика навряд чи колись втратить свою актуальність, бо на сьогодні це джерело найдешевшої електроенергії. Альтернативні установки допомагають врятувати ситуацію, але вартість виробленого ними струму досить висока.
Розмови про відновлення розбитих окупантами ГРЕС в експертних колах теж тривають. Не виключено, що деякі з них поступово будуть відбудовані й далі виконуватимуть роль стабілізувальних потужностей. Водночас Олександр Лазуренко вважає, що в Україні наразі повністю не використані можливості малих гідроелектростанцій.
«Ці об’єкти не потребують будівництва великих гребель, — каже він. — До того ж, сучасні матеріали, які використовують сьогодні при виробництві агрегатів, дозволяють таким електростанціям працювати довго, ефективно і без обслуговування. Малих річок у нас багато, і це дійсно великий потенціал».
Але хоч би якими темпами ішла відбудова зруйнованої енергетичної інфраструктури, споживачі все одно відчуватимуть дефіцит світла через проблеми з електромережами. Частину цих об’єктів знищили кацапи, але й до війни їхній стан навряд чи можна було назвати зразковим.
Саме з цієї причини можливості з підключення вже вичерпано навіть у відносно стабільних Закарпатській і Чернівецькій областях. Однак після того, як рашисти вдарили по Бурштинському енергетичному острову, ситуація трохи змінилася.
«З’явилося розуміння того, що кількість електромереж потрібно збільшувати в різних регіонах країни, — каже Олександр Лазуренко. — Через них потрібно зв’язувати Україну з енергетичними системами Польщі, Угорщини та Румунії».
