Кулінарна палітра Батьківщини: найсмачніші страви з подорожей Україною

Тільки після початку війни гостріше відчуваються якісь елементи нашого життя, які ми могли втратити, а деякі й тимчасово втратили.

 

Скажімо, як нестерпно хотілося рік тому херсонських кавунів, а цьогоріч — мелітопольської черешні, як ще більше смакує закарпатський бограч чи львівські пляцки.

 

Багато українців за ці роки, частіше не зі своєї волі, почали вивчати географію рідного краю, а заразом і його традиції, історію, культуру, в тому числі й кулінарну. 

 

За сімейними обставинами нещодавно довелося проїхатися кількома областями України. Сказати, що вкотре закохалася в рідну кухню, — нічого не сказати.

 

Перепробувала свого часу всякого-різного, але смачнішого за наші деруни, сирники чи печеню ще треба пошукати.

Завжди об’їжджали по окружній цей обласний центр, але не цього разу. Прочитала в інтернеті, що в Рівному відкрили мистецьку кав’ярню «Творча оселя», де можна оглянути і придбати авторські роботи господаря цього «смачного» закладу, а також скуштувати виготовлені тут-таки креативні десерти, тож вирішила заглянути сюди. 

Рівненська «Копальня» у «Творчій оселі».

 

І креативність цих тістечок чи тортиків не лише в назвах, а й у подачі, вже не кажучи про неперевершений смак. Скажімо, десерт «Копальня» нагадує рівненську землю — багату не лише ґрунтами, а й бурштином, який у цій землі добувають.

 

Господар кав’ярні не лише «заморочився» зовнішнім виглядом «Копальні», смаковими якостями її страв, а й замовив спеціальні ложечки-лопаточки, якими можна добути з десерту... бурштин.

 

Так-так, усередині ви можете знайти щось на зразок янтарного камінчика, звісно ж, їстівного. Та й інші смаколики виглядають дуже вишуканими, оригінальними та надзвичайно смачними. Тож, проїжджаючи Рівне, зазирніть до «Творчої оселі», щоб насолодитися атмосферою мистецтва, яке твориться поруч, та тонкими смаками.

Їдучи трасою Київ–Львів, ви можете зробити невеличкий гак, щоб оглянути чарівний Підгорецький замок, а потім заглянути на хвильку й до Золочівського. А заразом насолодитися цікавим борщовим смаком... морозива.

 

Так, мережа «Файні льоди» (що з галицького діалекту означає «гарне морозиво») виготовляє таку цікавинку. Звісно, це на любителя, але мені такі льоди залетіли на ура, до пари я ще спробувала морозиво зі смаком ґоргонзоли та груші (в ньому справді були шматочки цього фрукта і відчувався смак мого улюбленого сиру).

 

Було ще морозиво зі смаком пармезану та іншими незвичними як для десерту смаками, тож не потрібно їхати світами, щоб скуштувати щось екзотичне.

 

До речі, у Золочеві не забудьте скуштувати місцеву піцу з ґоргонзолою, грушею та карамелізованими горіхами — це рай для гурманів.

Дорога на Івано-Франківськ пролягає через Рогатин, і тут обов’язково потрібно зупинитися, щоб оглянути дерев’яну церкву Святого Духа ХVІ століття, що входить до списку спадщини ЮНЕСКО, вклонитися нашій славетній землячці Роксолані, а також скуштувати дуже смачних дерунів у місцевій їдальні, яка пам’ятає ще радянські часи, або ж відвідати місцевий ресторанчик «Прованс» (ну любимо ми все іноземне), де готують надзвичайно смачний салат iз печених буряків (забула його назву).

 

Ось тут зробимо зупинку, адже мусимо записати цей рецепт: буряки, попередньо помивши, запікаємо зі шкіркою (краще на грилі, але можна в духовці чи мікрохвильовці), вихолоджуємо і нарізаємо кубиками.

 

Сир фета також нарізаємо кубиками. Апельсини розділяємо на дольки, знімаємо шкірочку. Салат рукола розділяємо на листочки. Всі інгредієнти красиво викладаємо на тарелю, посипаємо насінням кунжуту і поливаємо соусом. Для соусу потрібно змішати кілька столових ложок соєвого соусу та олії (краще оливкової) з ложкою меду.

Здавалося б, ще донедавна провінційний (не ображайтеся, любі франківці, але географічно це так і є) Івано-Франківськ раптом став схожим на ігристий напій, який переливається через вінця келиха, — старовинному Станіславову стало тісно у своїх рамках.

 

Наплив українців зі сходу та півдня країни, які рятуються від війни, відчувається скрізь у місті — це і заповнені вулиці затишного й тихого колись міста авто з немісцевими номерами, переповнені кафе й ресторани, зарезервовані задовго і надовго готельні номери й апартаменти.

 

Проте атмосфера Франека (як називають своє місто місцеві) нікуди не зникла — неспішний плин життя, кількість квітів на вулицях і в кафе, запахи смачної їжі й ароматної кави. Що-що, а готувати у Станіславові вміли і вміють. 

 

Відразу спадає на думку неперевершена кулінарка Дарія Цвєк, яка все своє життя прожила в цьому місті, іменем якої названо вулицю, табличка з її ім’ям висить на будинку, де вона проживала.

 

Її (та й не тільки, адже у Галичині кожна поважна ґаздиня вміла чудово готувати) гастрономічні традиції підхопила сучасна молодь.

 

Так, посеред міста, на місці колишнього заводу «Промприлад», розгорнулася ціла творча лабораторія, де, окрім коворкінгів, майстерень, кав’ярень із дивовижною терасою на верхньому поверсі, є ще й невелика броварня, в якій варять крафтове пиво зі смаком, скажімо, шоколаду чи томатів.

 

Також у центрі міста є чимало кафе, кнайп (барів по-місцевому), ресторанчиків. В обідню пору тут складно знайти вільний столик, проте якщо ви вже потрапили в якийсь заклад, голодними не вийдете — все настільки смачно, а ще по-мистецьки оформлено.

 

Скажімо, у знаменитій на весь Франек «Десятці» (ресторанчик у центрі міста) можете скуштувати цікавий освіжаючий напій «Комбуча», з’їсти незвичний, як на смак українця, журек або ж традиційний для гуцулів бануш. Проте це святковий бануш, приготування якого має свої секрети.

Звичайний бануш готують на воді, проте, якщо ви готуєте святкову страву, варто взяти вершки або ж сметану (але тоді страва буде трошки кислуватою). Тож беремо 0,5 л вершків і 200 г кукурудзяної крупи, дрібку солі.

 

Заправляти бануш можна висмаженими шкварками або ж смаженими грибами (звісно, найкраще білими, але з лисичками ця страва також надзвичайно смачна).

Бануш по-святковому.

 

Беремо чавунний казанок (якщо немає, то підійде каструля з тефлоновим покриттям, щоб каша не прилипала і не підгорала), вливаємо вершки і доводимо до кипіння.

 

Всипаємо потрошки кукурудзяну крупу, постійно помішуючи дерев’яною (і тільки дерев’яною!!!) ложкою, щоб не пригоріло. Коли крупинки повністю розм’якнуть, знімаємо з плити й інтенсивно розмішуємо, доки на поверхні не з’являться краплинки масла.

 

Тоді викладаємо бануш на тарелю і прикрашаємо кубиками (можна просто покришити) бринзи і поливаємо топленим смальцем разом зі шкварками або ж смаженими в сметані з цибулькою грибами. 

 

Дарка КОХ