Урок з чотирма «Д»: як в Інституті педагогіки створюють інноваційні підручники

У підручнику геометрії для 7 класу, створеного науковцями Інституту педагогіки, тема «Трикутник» проілюстрована портретом відомого українського актора Івана Миколайчука.

 

Йдеться про мурал на одному з будинків у Чернівцях, де митець зображений у ролі сільського філософа Фабіяна з культового фільму «Вавілон-ХХ». 

 

На перший погляд поява такої ілюстрації у шкільному підручнику з точної науки здається щонайменше дивною, але це не так. Художники для створення портрету обрали концепцію так званої тріангуляції.

 

А це ніщо інше, як малюнок, складений з трикутників. Саме подібні міжпредметні зв’язки вчать дітей цілісно сприймати світ. А відтак, пошук геометричних фігур у творах мистецтва і, навпаки, елементів мистецтва у геометрії, — стовідсотково творчий процес, який спонукає школярів самостійно досліджувати, дізнаватися, думати і діяти.

 

Принцип ось цих чотирьох «Д» (у старшій школі їх вже п’ять) тепер закладений в основу усіх підручників, що належать авторству вчених Національної академії педагогічних наук України (НАПН). Сьогодні до цієї фундації входить 12 інститутів, які спільними зусиллями намагаються осучаснити освітній процес. 

 

Пошук нових підходів диктує саме життя. «Діти 2-тисячники помітно відрізняються від своїх попередників, — каже Тетяна Засєкіна. — Вони дуже неорганізовані, швидко втрачають цікавість, тому утримувати їхню увагу надзвичайно складно. Сьогодні недостатньо сказати, що речовина складається з молекул, а молекули з атомів. Це вже для них не відкриття. А ось від практичних занять школярі просто у захваті й виконують їх часто в несподіваний спосіб». 

 

Скажімо, хто з нас свого часу не розглядав під мікроскопом будову клітини цибулі. Побачену картинку вчителі-біологи багатьох поколінь українців завше пропонували намалювати в зошиті, що не викликало жодних заперечень.

 

Теперішні ж 6-класники не розуміють потреби в такому завданні. За словами пані Тетяни, її учні просто поклали на окуляр приладу телефони і, сфотографувавши малюнок, роздрукували на принтері. Але сам процес дослідження при цьому не завершився, оскільки юні дослідники продовжили захоплено вивчати під мікроскопом будову клітин волосини і лапки мушки. 

 

Цифровізація життя проявляється в різний спосіб. «Коли на уроці я розказувала про систему, то ми з’ясували, що це мають бути взаємопов’язані елементи, — каже Тетяна Миколаївна. — Для прикладу навела систему органів людини, очікуючи, що в якості аналогії діти згадають нервову систему або систему травлення. Принаймні, у цих термінах є бодай одне слово із вказаного словосполучення. Втім, нічого подібного не сталося! Учні дружно вигукнули: «Смартфон!» Тобто почали доводити, що в цьому гаджеті все взаємопов’язано, тому його можна вважати штучно створеною системою. І це на рівні 5 класу». 

 

Підготувати цікаві підручники для таких дітей вкрай непросто, тому директор Інституту педагогіки Олег Топузов (доктор педагогічних наук, академік, віце-президент НАПН) запропонував розпочати викладення матеріалу для п’ятикласників і шестикласників з чітко окресленої проблеми. Діти мусять її вирішити упродовж освоєння запропонованого курсу, розв’язуючи купу цікавих завдань.

 

Усі теми проілюстровані не лише академічними фігурами та формулами, а й картинками, малюнками і фотографіями, взятими із звичного для дітей простору.

 

Зрештою, вони потрапляють на уроці в знайому для них реальність, у межах якої мусять розплутати цікаву детективну історію. Акцент зроблено на тому, що учень шляхом спроб і, можливо, навіть помилок самостійно справляється з поставленою задачею.

 

Учитель лише направляє, мотивує і, у разі потреби, підправляє хід думки. Зрештою, параграфи укладені так, аби дитина прочитала текст та завдання і одразу ж спробувала щось зробити. 

 

Але на цьому новаторство не завершилось. Учені Інституту розв’язали одну з найскладніших проблем формування й добору змісту, застосовуючи інтегративний підхід.

 

Тетяна Засєкіна, наприклад, створила підручники для 5-6 класів з природничих наук, де конкретний об’єкт розглядається одночасно «очима» фізика, хіміка, біолога, географа і астронома.

 

«Ми маємо один світ, — каже педагог, — але різні підходи до його опанування».

 

Тобто інтегрований метод дозволяє сформувати в уяві дитини цілісне сприйняття навколишнього простору та природних явищ і водночас збагнути різницю між науками, які їх вивчають. Завдання стоїть не напхати голови учнів великою кількістю інформації, а викликати живу цікавість до вивчення досить складних предметів. 

 

Новий підхід не одразу знайшов підтримку в учителів, але пілотні проєкти, що були реалізовані в багатьох школах, таки принесли вагомі результати.

 

«Фактично ми створили і запропонували новий курс природничої науки, адже донедавна в країні не було педагогів, які дійсно могли викладати ці курси, — повідомив «УМ» Олег Топузов. — А сьогодні заклади вищої освіти вже почали готувати вчителів якраз за цією спеціальністю. Думаю, що це заслуга Тетяни Миколаївни та її колег з точки зору підготовки фахівців, які потрібні сьогодні сучасній інноваційній школі».

Поєднати у підручниках для 5 і 6 класів дві складові суспільствознавства — історію та громадянську освіту, було вкрай непросто. Спочатку інтегрований курс традиційно не сприймався багатьма вчителями і рецензентами.

 

Але вчені Інституту педагогіки вкотре знайшли родзинку, яка допомогла створити необхідну міжпредметну синергію. Скажімо, у розділ про княгиню Ольгу та інших історичних осіб включили елементи управління, державності або закони.

 

А в шостому класі пішли знову ж таки проблемно-тематичним шляхом. Тобто брали одну проблему і проводили її через усі країни, давня історія яких вивчається. При цьому обов’язковим є зв’язок із сьогоднішнім днем.

 

«Учні повинні оцінити стосунки людини у минулому і тепер, владу у минулому і тепер, права людини у минулому і тепер, — каже кандидат педагогічних наук, завідувачка відділом суспільствознавчої освіти Тетяна Ремех. — Ми весь час спонукаємо думати про сучасність. Я впевнена, що головне завдання 5 і 6 класів — розкачати мізки дитини. Зробити її здібною сприймати історію як науку». 

 

Підручник історії та громадянської освіти теж «багатовимірний» і нагадує навчальний комплекс. У ньому є QR-код, через який учень може вийти на електронний робочий зошит, зошит із завданнями для оцінювання знань і посібник з практичних занять. Передбачено тут і зошит для вчителя, який допоможе заповнити свідоцтва досягнень згідно із стандартом. 

 

Науковці також створили чимало цікавих завдань та історичних ігор, які допомагають педагогам проводити урок у формі захоплюючого проєкту. Навіть у підручнику для 7-го класу (там історія подається вже без громадянської освіти), зберігся цілісний підхід.

 

Тобто розробники запропонували вчителям проводити інтегровані уроки, де історія України і світу викладаються паралельно, в одному розрізі. Причому цей принцип вже закладений і в програму, і в підручник, що дозволяє говорити про фундаментальні зміни в освітній галузі. 

 

І ще одне нововведення, яке заслуговує стати традицією. «За нашою інтегрованою програмою сьогодні написано два підручники іншими авторськими колективами, — каже Тетяна Ремех. — Але тільки наші посібники були видані трьома мовами національних меншин — польською, румунською і угорською. Принагідно я б хотіла передати привіт пану Орбану, який постійно закидає Україні відсутність мовної толерантності».

 

До речі, в інтегрованому підручнику з української та зарубіжної літератури є розділ, присвячений творам кримськотатарських письменників, як представників корінного народу України. Це теж нова традиція від Інституту педагогіки, що відповідає новим віянням часу.

 

І все ж, незважаючи на ігрову форму подачі матеріалу, предмет «Громадянська освіта» викладати непросто. Пані Тетяна розповіла про реакцію на інтегрований підручник одного з професійних юристів.

 

Він схвально оцінив новий підхід, але водночас поцікавився, чи навчив хтось самих учителів викладати цю дисципліну. Правник мав на увазі щирий патріотизм педагогів, без якого неможливо прищепити дітям любов до своєї батьківщини.

 

«Тому ми проводимо величезну кількість занять з методистами, працюємо на курсах підвищення кваліфікації, — каже Тетяна Олексіївна. — Дуже не хочеться, аби вчителі включали громадянську освіту в курс історії формально або не включали зовсім, бо це буде просто біда. Ми намагаємося донести всім важливість нашої держави і розуміємо, що починати потрібно з учителя».

 

До речі, Інститут педагогіки має величезний досвід формування саме української школи. Вчені цього наукового закладу в перші роки незалежності генерували ідеї, що допомогли освіті здійснити перехід від радянських ідеологічних засад до національних традицій. Проведені реформи змінили наше суспільство.

 

На думку академіка, президента НАПН Василя Кременя, освітяни протягом 30 років підготували покоління людей, які усвідомили, що вони громадяни української держави. Багато хто з них добровільно став на захист України у перші ж дні російської окупації. І ще одна важлива деталь.

 

«Освіта у нас така, що дозволяє випускнику нашого закладу освіти успішно і швидко оволодівати кращою зарубіжною військовою технікою, — вважає президент НАПН. — В історії жодної країни не було подібного прецеденту. А наші змогли! Життя змусило…»

 

Що стосується громадянської активності самих науковців, то вона проявляється перш за все в ентузіазмі, з яким вони розробляють і пропагують свій метод подачі шкільного матеріалу.

 

Нерідко титулованим вченим доводиться працювати з методистами і вчителями простими волонтерами, оскільки держава неохоче оплачує консультаційну роботу новаторів.

 

Але це якраз той випадок, коли віра у свою правоту допомогла їм щонайменше впровадити альтернативу в освітній процес. Зрештою сьогодні підручники для Нової Української Школи створюють одразу кілька авторських колективів, жорстка конкуренція між якими змушує розробників шукати і впроваджувати нові ідеї.

 

Кращі роботи обираються на конкурсі, виграти який експериментальним проєктам дуже непросто, але можливо. Цього року, наприклад, першість отримали підручники фактично з усіх предметів для 7-го класу авторства вчених Інституту педагогіки.

 

Вчителі обрали також їхні посібники з математики й української мови для третьокласників. Утім, на жаль, до шкіл вони надійдуть лише в електронному форматі, бо на друк держава не виділила кошти. 

 

Громадянська позиція, до речі, проявляється і через конкретні вчинки та особистісні рішення.

 

За словами Олега Топузова, з початком повномасштабної війни фактично усі співробітники інституту продовжують залишатися на своїх робочих місцях. І це надзвичайно важливо, адже українські школи сьогодні зіткнулися з небаченими досі викликами й потребують підтримки науковців як ніколи.

Інтегрований підручник з літератури науковці інституту почали створювати ще в далекому 2010 році, але й вони отримали шалений спротив учителів, яким було важко вийти за межі своїх старих професійних напрацювань.

 

Утім, коли і в державних стандартах від 2020-го року з’явилася орієнтація на інтегровані курси з багатьох предметів, роботу продовжили.

 

«Ми з колегою Іриною Тригуб, яка очолює центр професійної підготовки педагогічних працівників, поєднали українську та зарубіжну літератури для того, щоб показати художню цінність, вартісність, значущість нашої літератури в контексті розвитку світового літературного процесу, — повідомила «УМ» доктор педагогічних наук, головний науковий співробітник відділу навчання української мови та літератури Таміла Яценко.

 

— До співпраці ми запросили багатьох вчених— методистів, але жодна людина не погодилася. І тоді ми вирішили: якщо у нас є власні напрацювання, то це буде або наш незаперечний успіх, або повний провал. Ми буквально пішли ва-банк». 

 

Розсудило опонентів саме життя. Пані Таміла каже, що недавно отримала відгуки вчительки одеської школи, яка їхній курс читає учням дистанційно. На певному етапі вона помітила, що разом з дітьми біля монітору збираються і їхні мами, які з інтересом слухають матеріал.

 

Коли ж педагог поцікавилася, за яким підручником вони хочуть вчитися наступного року, то всі проголосували за інтегрований. Причому, число прихильників викладання по-новому продовжує зростати. 

 

У згаданому випадку теж зберігається принцип спорідненості. Скажімо, у розділі «Казки» українські народні твори подані разом з казками зарубіжних авторів.

 

А тему «Історичне минуле» розглядують на прикладі «Айвенго» та «Захара Беркута», що належать перу, відповідно, Вальтера Скотта та Івана Франка.

 

У романі й повісті зберігається аспект виховання патріотичних почуттів та любовна лінія, яка для семикласників вже стає цікавою.

 

Додатково кожна сторінка проілюстрована фотографіями або картинами, де ці ж твори подані через інші види мистецтва — кінематограф, театр, живопис. Все це потрібно для того, аби сформувати у дітей цілісне сприйняття мистецьких процесів через усвідомлення їх багатогранності.

 

За словами Таміли Яценко, неабиякий інтерес у дітей викликала пісенна лірика. Тут авторам вдалося поєднати все — країни, національні традиції і навіть історичні епохи.

 

Сучасність у підручнику представляють група «Океан Ельзи», знаменита «Стефанія» від бронзових призерів Євробачення оркестру «Калуш» і пісня українсько-польського автора Петра Солодухи «Біля тополі». 

 

До речі, школярі дуже люблять вивчати твори сучасних письменників, з якими в режимі онлайн вчителі нерідко влаштовують творчі зустрічі.

 

«Ми першими в Україні передбачили у нашій програмі розділ «Найцікавіше в сучасних літературних новинах», де рекомендуємо на вибір дві книжки, — каже Таміла Олексіївна. — Вчителі можуть обрати одну з них і провести за нею урок. Це стимулює в учнях читацький інтерес». 

 

Загалом, починаючи з 1997 року, науковці Інституту педагогіки створили більше тисячі підручників, за якими вчилося і продовжує вчитися не одне покоління українців. Вони також випускають профільний журнал і велику кількість методичних посібників для учителів, аби ті якнайшвидше опанували нові форми навчання.

Війна завдала величезної шкоди вітчизняній освіті. Багато шкіл через бомбардування залишилися без приміщень, діти прифронтових регіонів вже третій рік не можуть сісти за парти в режимі офлайн.

 

Але незважаючи на це, реформи в НУШ продовжаться і наступного року. Йдеться у першу чергу про старт пілотного проєкту, в рамках якого досліджуватимуть особливості переходу шкіл на 12-річну форму навчання.

 

Вже відібрано ліцеї, на базі яких пройдуть необхідні тестування. Повноцінно нова система запрацює у 2027 році. 

 

Той факт, що учні 10-12 класів отримають змогу вивчати лише ті предмети, які потрібні їм для майбутньої професії, Василь Кремень вважає позитивним фактом.

 

Інститути НАПН вже працюють над створенням відповідних освітніх програм, а також беруть участь в реформуванні професійних і академічних ліцеїв. Пану Кременю імпонує модель, яку він бачив у Фінляндії і Шотландії.

 

«Там у містах є всього один коледж, який готує всіх спеціалістів — від електрика до медсестри, — каже він. — Мерія замовляє потрібну кількість фахівців, і в такому великому конгломераті легко щось зменшити чи збільшити або відкрити нове, закривши старе. У нас же вузькопрофільні ПТУ роками готують фахівців, яких у тому районі збирається надмірна кількість. Але оптимізувати цей процес надзвичайно складно, тому що навколо багато популізму. Директори не завжди хочуть змінювати статус своїх закладів із загальноосвітніх на гімназію або ліцей». 

 

Великі зміни чекають і на заклади вищої освіти, адже профільне міністерство продовжить процес об’єднання університетів, що дублюють один одного або не користуються популярністю в абітурієнтів.

 

За словами Василя Кременя, сьогодні в Україні можна зустріти ВНЗ, які не набрали й 800 студентів, але зберігають посади ректора та п’ятьох проректорів, запевняючи, що ліквідувати їхній заклад у жодному разі не можна.

 

Ця проблема буде лише поглиблюватися, оскільки через війну багато потенційних випускників шкіл виїхали за кордон. 

 

Загалом перед освітою сьогодні, на думку президента НАПН, стоїть надзвичайно складне завдання.

 

«З одного боку ми повинні впоратися з труднощами, які принесла війна, а з іншого — рухатися вперед, вирішуючи велику кількість проблем, — вважає він. — Звісно, нам потрібні нововведення, але такі, що згодяться дорослій людині у практичному житті. Наші випускники повинні бути інноваційними фахівцями, які впевнено почуваються у глобалістському просторі».