Прекрасні трудівниці: як на Полтавщині приручили диких бджіл та як війна вплинула на популяцію

Любов Кавалір пригадує: коли 39 років тому вона прийшла робітницею на сільськогосподарську дослідну станцію в Полтаві, її послали... в болото. Заготовляти очерет для диких бджіл. 

 

— Завідувачем відділом селекції на станції тоді працював нині покійний Борис Семенович Зінченко, — пригадує жінка. — Він з початку сімдесятих років першим у Радянському Союзі почав приручати диких бджіл. А саме: осмію корнуту (рогату) та осмію руфу (руду). Перші півтори сотні цих комах він виловив на природі, облаштувавши штучні гнізда з трубочок очерету для залучення осмій у саду на території установи. Бджоли відкладали в них личинки й запечатували пилком та землею. У кожній трубочці довжиною 18 сантиметрів вміщається 8-12 гніздечок для личинок. Личинки, з’ївши пилок, до середини осені окуклюються, тобто перетворюються на кокони, і рано навесні з очеретяних трубок вилітають комахи. Ми вирощували їх для продажу тепличним та садовим господарствам. У нас тоді було майже 30 точок, де ми їх розмножували і щодня навідувались до них.

 

Любов Василівна завідує науково-виробничим відділом Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М. І. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук. Але все її трудове життя пов’язане з дикими бджолами. І вона знає про них усе. 

 

Фахівчиня розповіла нам багато чого цікаво з життя цих миролюбивих нежалючих комах, яких люди навчилися використовувати у власних цілях. 

Осмії — прекрасні запилювачі. Тому їх часто називають плодовими бджілками. Їхня основна цінність, пояснює пані Любов, у тому, що вони починають працювати при порівняно низьких температурах, коли медоносні бджоли ще не потикаються на вулицю.

 

І збирають не нектар, а пилок. Кожна самка дикої бджоли відкладає близько 30 яєць, і, щоб прогодувати своє потомство, їй потрібно зібрати максимум пилку.

 

Тож, перелітаючи з квітки на квітку, вона запліднює набагато більше рослин, аніж медоносна бджола, яка «полює» на нектар. Звісно, якщо на вулиці прохолодно, квітки не виділяють нектару і звичайні бджоли на них не сідають.

 

А осмії від цієї «примхи» природи абсолютно незалежні! 

 

Корнута краще підходить для ранньоквітучих дерев (абрикоси, черешні, вишні, персика, аличі, яблуні, груші), а руфа — для пізніх. 

 

— У радянські часи наша станція заробляла на осміях по 18—22 тисячі карбованців за сезон! Більше, ніж усі інші наукові відділи станції разом узяті, — розповідає Любов Кавалір. — Одну личинку ми продавали споживачам за три копійки. А їх були мільйони! До нас приїжджали по них вантажними машинами з усієї України. Купували і по сто тисяч штук за раз! А в Чехословаччину, Молдавію, у північну росію відправляли посилками. Спочатку в трубочках, а потім їх почали розрізати й діставати кокони — так вони займають менше місця. Усі хотіли мати високі врожаї. Для одного гектара саду, скажімо, потрібно від 3 до 10 тисяч коконів, залежно від віку насаджень, густоти цвітіння та культури. 

Кокони диких бджіл.

 

Раніше не було самозапильних огірків, то дуже багато бджіл брали для теплиць, у яких вирощували овочі. На кожні 400-500 квадратних метрів теплиці достатньо одного невеликого вулика (35х15х20 см).

 

Але навіть самозапильні сорти з дикими бджолами дають більший урожай. Та й огірки смачніші, бо мають запах.

 

Загалом запилення потребують майже 80 відсотків сільськогосподарських культур. І дикі бджоли годяться для цього найкраще. Скажімо, у квітку люцерни медоносна бджола, щоб добути нектар, потрапити не може, а осмія легко збирає з неї пилок зовні. 

 

У лісостеповій зоні України осмія «працює» з третьої декади квітня до кінця травня-початку червня. 

 

— Я раніше брала до своїх родичів у село трохи очеретяних трубочок з коконами, то, коли звідти вилітали комахи, вони, звісно ж, запилювали й сусідські садки. Селяни дякували мені за «джмеликів» — руді осмії забарвленням і волохатістю дійсно нагадують джмелів, — усміхається Любов Кавалір. — Урожайність тоді перевищувала всі очікування. 

 

А працівники станції, щоб забезпечити осміям кормову базу, виставляли свої вулики (по суті, це великі ящики зі зв’язками очеретяних трубок) навіть на подвір’ях місцевих мешканців, котрі живуть неподалік. Коли осмії запечатували трубки з відкладеними личинками — це відбувається після жнив, — повертали вулики назад. 

 

Та все ж найефективніші руді осмії саме в теплицях. В обмеженому просторі досить непрості умови: високі температура і вологість, а квіточки огірків чи помідорів дуже швидко відцвітають (медоносна бджола таких умов не витримає).

 

Відчуття голоду змушує осмій шукати пилок особливо активно, і вони по кілька разів на день навідуються до однієї й тієї ж квіточки. За хвилину руда осмія запилює близько десяти квіток, а за день — 4 тисячі! 

— Зараз рідко хто купує наших осмій, — бідкається Любов Кавалір. — Якщо й купують, то небагато, для садка чи невеликої домашньої теплиці. Хоча ми й продаємо личинки — у трубках чи без них — за значно нижчою ціною, ніж приватники. У них, знаю, личинка коштує 2-3 гривні, а в нас — усього одну гривню. До повномасштабної війни основними нашими покупцями були великі тепличні комбінати з Дніпропетровщини, Харківщини, але тепер деякі згорнули свою діяльність, а деякі розбиті. Зараз ми лише підтримуємо популяцію, бо не можемо залишити цю справу. Сподіваюся, запит на диких бджіл знову з’явиться, коли в Україну повернеться мир. Сьогодні на станції всього 25 вуликів. У кожному — по 2 тисячі гніздових очеретяних трубочок, у кожній трубочці — в середньому по 10 личинок. Це, звісно, мізер у порівнянні з тим, що колись було. 

 

Одомашнені дикі бджоли перебувають у дещо кращих умовах, аніж їхні родички, що живуть у природі. До речі, осмії відкладають личинки у будь-які шпаринки, не лише в трубчастому очереті: у ґрунті, у ходах комах-деревогризів, у штукатурці, у замкових щілинах...

 

І тільки-но пригріває весняне сонечко — випурхують звідти раніше, ніж будь-які комахи. А за домашніх усе вирішують люди. Якщо тепло, але немає квітів, їх ніхто не випустить гуляти на вулицю.

 

Маючи можливість регулювати цей процес, наукові співробітники станції іноді притримують виліт комах із кокона, скажімо, спеціально для запилення полуниць чи черешень. До того часу їх перекладають з металевих ящиків, де вони проводять осінньо-зимовий період, у морозильну камеру. 

 

Науковці також захищають своїх плодових бджілок від їхніх природних ворогів — мишей і кліщів: протруюють сіркою гніздові трубочки з коконами і зберігають кокони у щільно закритих металевих ящиках з-під боєприпасів, які колись Борис Семенович взяв у військових.

 

Варто згадати про ще одне пристосування, яке залишив після себе приборкувач диких бджіл, — спеціальну машинку з моторчиком, яка дозволяє швидко розрізати очеретяні стебла на трубочки заданої довжини. Це значно простіше, аніж різати їх ножами.

Сьогодні в Україні є немало приватних осіб, які займаються розведенням диких бджіл у домашніх умовах для продажу, однак промислового виробництва осмій не існує. Бо це не такий простий бізнес, як може здатися на перший погляд.

 

Найбільша проблема, з якою стикаються бджолярі, — паразитичні кліщі, які харчуються рідинами дорослих бджіл, лялечок і личинок. Вони є одним з чинників зменшення популяції медоносних бджіл в усьому світі.

 

Науковці Полтави також пробували обробляти кокони кислотами, що було малоефективно. Тому вони вже давно розробили власну методику оброблення личинок сіркою. 

 

Окрім того, вченим удалося змінити діапаузу (стан фізіологічного гальмування обміну речовин і зупинки формоутворюючих процесів) шляхом штучної інкубації і продовжити активний період комах у зимових і весняних умовах. 

 

 

Технологію одомашнення, розведення та промислового використання осмій, яка відпрацьована на практиці, полтавські вчені описали у спеціальній літературі, та все одно повторити цей досвід нікому не вдається.

 

Бо, щоб технологія працювала, треба мати наукову базу, відповідні умови, кваліфікованих фахівців. Це щоденна наукова, дослідницька робота, яка потребує часу і зусиль. Багато зусиль віддали їй кандидат біологічних наук Віктор Гукало, який захистив дисертацію по осміях, та лаборантка Ольга Кіріченко.

Трубочки з личинками.

 

У 2010 році полтавські науковці отримали патент «Спосіб промислового розведення бджіл роду осмія». Переваги такого розведення, коротко кажучи, в тому, що воно дозволяє зменшити нераціональне використання та витрати медоносних бджіл. 

 

Насправді звичайні бджоли не відіграють першорядної ролі в запиленні рослин. А якщо взяти до уваги те, що останнім часом в усьому світі медоносні бджоли часто гинуть унаслідок застосування гербіцидів, то роль диких бджіл зростає в рази. Втім найвищої ефективності можна досягти при комбінуванні цих видів бджіл у квітні. Тоді збільшується кратність відвідування квіток і повнота запилення.

 

— Осмії найефективніші при температурі 15—25 градусів, хоча починають працювати вже при +8. Отож у теплицях вони активні в січні-лютому, а вартість їхньої роботи удвічі нижча, ніж при використанні медоносних бджіл, — зазначає Любов Кавалір. — До того ж в осмій немає безплідних робочих бджіл. Вони невибагливі в утриманні, не потребують підгодовування цукровим сиропом. 

Найкращі запилювачі.

 

Важливий факт: самка осмії відлітає від свого гнізда не далі, ніж на 250-300 метрів, а медоносна бджола може пролетіти до 11 кілометрів.

 

А це означає, що завдяки вузькому радіусу льоту осмії в будь-якому місці можна очікувати стовідсоткового запилення будь-якої сільгоспкультури.

 

Самки осмій живуть 45-50 днів, що збігається з періодом цвітіння переважної більшості рослин. У теплицях їхнє життя, щоправда, коротше — 25-30 днів.

 

Після цього в тепличні вулики закладають нові партії бджіл, попередньо проінкубованих, тобто попередньо вийнятих з трубок у зимово-весняний період і витриманих при кімнатній температурі або в термостаті близько місяця. 

 

Період активного життя самців триває три тижні, вони помирають невдовзі після спарювання, їхня роль у запилюванні незначна.