Гуманітарна війна: діяльність «п’ятої колони» в Україні

26.06.2024

«Загальносоюзний голод — це радянський міф»

Військова агресія рф активізувала питання визнання демократичним світом Голодомору 1932—1933 рр. злочином геноциду українців.

Парламенти 36 країн світу ухвалили відповідні рішення, з них 19 країн — у 2022-2023 рр.

Проблема повільного визнання полягає в тому, що українська влада до цього часу не надала відповіді на питання про масштаби, наслідки та чисельність жертв злочину, чим користується кремль та «п’ята колона» в Україні.

Окремі історики та демографи, незважаючи на розсекречені документи, війну рф проти України, масові вбивства українців на окупованих територіях за національною ознакою та прямі заклики путіна про «денацифікацію» — фізичне знищення української нації, продовжують підтримувати російські наративи, в тому числі й щодо «померлих» під час «всесоюзного голоду 3,5 млн осіб».

І це незважаючи на те, що наукові дослідження всесвітньо відомого історика, професора, дослідника Володимира Сергійчука свідчать про вбивства голодом понад 4 млн українських дітей. Правду про злочини кремля світові розкривали такі особистості, як:

— Олександр Довженко, український кінорежисер, у своїх щоденниках писав, що у 1932 р. загинуло «6 мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік»;

— статистики С. Сосновий, Г. Вільна та Д. Соловей також повідомляли про те, що лише в 1932 р. загинуло 6 млн українців;

— Джеймс Мейс, виконавчий директор комісії Конгресу США, і Роберт Конквест, британсько-американський дипломат та історик, дійшли висновку, що загальне число жертв Голодомору-геноциду сягнуло 7 мільйонів, з яких близько 3 млн були діти, уточнюючи, що «українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були українцями»;

— Джон Коласкі (Іван Коляска), який навчався у вищій партійній школі ЦК КП(б)У, у своїх спогадах (1970 р.) згадує, що йому відома таємна доповідь, в якій ішлося про винищення голодом 10 млн українців;

— Тарас Гукало, журналіст, у 1983 р. презентував історико-документальний фільм «Незнаний голод», в якому зафіксовано знищення 10 млн українців у 1932—1933 рр.;

— Аскольд Лозинський, президент Світового конгресу українців (1998-2008), доводив про винищення комуністичним режимом до 10 млн українців;

— президент США Рональд Рейган 30 жовтня 1984 р. підписав Прокламацію «Вшанування Великого голоду в Україні Президентом Сполучених Штатів Америки», в якій зазначив, що у 1932—1933 рр. «понад сім мільйонів українців та мільйони інших загинули внаслідок цього черствого акту, який був частиною навмисної політики, спрямованої на придушення усіма можливими засобами політичних, культурних і загальнолюдських прав українців та інших народів»;

— 7 листопада 2003 р. з нагоди сімдесятих роковин Голодомору — Великого голоду 1932—1933 років в Україні — 25 країн-учасниць ООН (згодом 64) підписали Спільну заяву (у т. ч. російська федерація) та озвучили з трибуни 58-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, у якій ідеться: «Великий Голод 1932—1933 років в Україні (Голодомор), який забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних жертв, став національною трагедією всього Українського народу»;

— Петро Ящук, український дослідник, провів підрахунки втрат української нації під час Голодомору, використовуючи інформацію народного комісара освіти УСРР скрипника і керівника дпу балицького, дійшов висновку, що протягом 1932—1933 рр. лише в УСРР було знищено понад 9 млн українців;

— Петро Токар, директор Українського центру науки і культури при Посольстві України в Республіці Казахстан, у грудні 2013 р. виступив із доповіддю на Міжнародній конференції «Голод 1930-х годов в Украине и Казахстане: вопросы историографии и подходы к исследованию проблемы» та науково обґрунтував, що мінімальні втрати, які понесла українська нація в 1932—1933 рр., становлять 8 млн 75 тис. українців;

— Микола Сядристий, дослідник комунізму та нацизму, створив документальну виставку про знищення у 1932—1933 рр. 8 млн українців, яка представлена в 33 країнах світу. Продовжуючи свої дослідження, дійшов висновку, що сталін знищив понад 10 млн українців;

— Крістін К. Дурбак, голова та засновник World Information Transfer, констатувала, що «між 1931-м і 1933 роками під жорстоким правлінням Сталіна загинуло 33% українського населення» [понад 10 млн українців];

— Леонід Королько, український історик, який у своєму досліджені «Голодомор: причини і наслідки 1932—1933 рр.» дійшов висновку, що жертвами стали до 10 млн українців;

— Олександра Веселова, історик, відома дослідниця Голодомору у своїй науковій доробці «Увічнення пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 рр. в Україні» довела, що Голодомор поглинув до 9 млн українців;

— Валерій Швець, доктор, академік Академії наук вищої школи України, дослідник Голодомору, у своїй науковій праці «Голодомор мав знищити усіх українців» зазначив, що у 1932—1933 рр. фізично знищено 12,5 млн українців;

Під час своїх досліджень, науковці враховували матеріали статистиків, демографів та економістів тих часів: М. Птухи, А. Хоменка, О. Асаткіна, М. Курмана та С. Прокоповича.

Велика шана багатьом іншим науковцям, дослідникам, дипломатам, журналістам, політичним та громадським діячам, які не дали приховати злочини кремля проти української нації.

Президент України Л. Кравчук як голова комісії (1986-1987 рр.) зі встановлення чисельності жертв Голодомору, заявив, що це було свідоме нищення українського народу, продумане і спрямоване, а втрати становлять до 10 млн, третина з яких — це діти: «Голодомор лютував на тих теренах європейської частини московської імперії, де були переважно українці, а карта людомору збігається з етнічною картою Руси-України».

Президенти України Л. Кучма та В. Ющенко також повідомляли про знищення 10 млн українців. Президент України В. Зеленський 28 листопада 2020 р. під час свого виступу зазначив: «Наслідком Голодомору, що визнаний геноцидом проти нашого народу з боку тоталітарного сталінського режиму, стали мільйони жертв серед українців. Це втрати, зіставні з тими, яких зазнала Україна у Другій світовій війні».

За даними Інституту соціальних та демографічних досліджень імені М .В. Птухи (далі — Інститут демографії), 10,4 млн українців.

24 квітня 2023 р. Голова Верховної Ради України Р. Стефанчук, виступаючи на щорічній Конференції спікерів парламентів країн-членів Європейського Союзу, зробив заяву: «У результаті штучно організованого у 1932—1933 рр. сталінським режимом голоду Україна втратила до 10 млн своїх синів і доньок. Це геноцидне явище ми називаємо Голодомором».

16 травня 2008 р. Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права оприлюднила «Висновок щодо правового визначення Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу по відношенню до визначення, сформульованого у Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року», та констатувала, що в 1932—1933 рр. загинуло 7-10 млн українців.

Розсекречені матеріали дипломатів Німеччини та Італії також свідчать про знищення у 1932—1933 рр. від 10 до 16 млн українців. Психолог Вільям Гантт з університету Джонса Гопкінса (США) у 1936 р. на основі радянських оцінок комісаріату охорони здоров’я, опублікував епідеміологічне дослідження з результатами «першої п’ятирічки», зазначивши про 15 млн жертв голоду 1932—1933 рр.

Немає сумнівів, що кат сталін боявся історичної відповідальності, тому в 1932 р. засекретив усі дані, які стосувалися поточної статистики та динаміки чисельності населення.

Про масштаби масового винищення українців за межами УСРР свідчать переписи 1926-го та 1937 рр. у Північно-Кавказькому краю (Дон, Кубань). Так, за даними перепису 1926 р., чисельність українців становила 3 млн 107 тис.

За даними перепису 1937 р., залишилось усього 310 тис., а враховуючи середній приріст населення у міжпереписний період (2,5%), мало бути 3 млн 961,5 тис.

Виникає запитання: де поділися 3,6 млн українців Дону і Кубані та чому «провідні історики» і «авторитетні демографи» в Україні приховують ці втрати української нації? Відповідь проста та очевидна: це завдання кремля, яке виконує п’ята колона в Україні вже понад 30 років.

У цьому контексті важливо розуміти, що сталін не лише використав «голод» як зброю, а й знищував українців іншими злочинними способами. До прикладу, 27 грудня 1932 р. 12 тисяч 500 українців станиці Полтавської зігнали у 6 ешелонів та доставили на Урал, де каральні органи спалили живцем 1 тис. козаків. Інших знищили у концтаборах.

Доказами геноциду також є документи, які зберігаються в архіві Гувера при Стенфордському університеті США та свідчать про те, що в 1932—1933 рр. з Кубані депортовано та померло від голоду 2 млн українців, розстріляно або вмерло у в’язницях — близько 250 тис.

Очевидці тих страшних подій вказували: «Вони зруйнували всю Кубань. Ці звірі в людському образі позаграбовували у козаків усе їхнє майно». У знищені українські станиці масово завозили «росіян».

За офіційними даними, якими володіють українські дослідники, у 1933—1934 рр. було завезено 100 тис. родин, у тому числі 20 тис. родин червоноармійців, а це понад 500 тис. осіб.

У спустошені та пограбовані українські станиці та села Великої України також було завезено 2-3 млн «росіян», що частково перекрило статистику втрат української нації.

В рсфрр, за переписом 1926 р., проживав 7 млн 873 тис. 331 українець (включно з Казахською АСРР та Киргизькою АСРР), а за переписом 1937 р. — залишилося 3 млн 87 тис. 22 українці (мінус 4 млн 786 тис. 309). І це без урахування приросту населення у міжпереписний період.

Українське суспільство та демократичний світ повинні знати загальну чисельність українців, фізично винищених комуністичним режимом у 1932—1933 рр. в УСРР та за її межами. Це дає можливість не лише вшанувати та пам’ятати їх, а й зрозуміти геноцидну політику сучасних рашистів.

Результати судових експертиз

У жовтні 2019 р. генеральний директор Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк звернулася до Служби безпеки України із заявою про злочин геноциду, вчинений керівниками партійних та каральних органів УСРР у 1932—1933 рр.

Кримінальне провадження щодо виконавців особливо тяжкого злочину зареєстроване 21.10.2019 р. за ст. 442 (Геноцид) КК України.

У 2019—2022 рр. слідчі СБУ провели комплексні судові експертизи, якими встановлено, що у 1932—1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив в УСРР та Північно-Кавказькому краю 10 млн 500 тис. українців, з них 4 млн українських дітей. Під час досліджень експерти дійшли таких висновків:

— міжнародний досвід встановлення чисельності жертв геноцидів ХХ ст. свідчить, що демографічні методи не застосовуються під час досудових розслідувань та судових експертиз;

— під час розкриття злочинів геноцидів слідчі, криміналісти та експерти використовують спеціальні методи криміналістики;

— у світовій практиці не існує методів та рекомендацій, за якими доведення злочину масового знищення людей під час воєн, геноцидів, масових вбивств повинно обчислюватися індивідуально до кожної жертви;

— світова практика встановлення втрат масового знищення національних чи етнічних груп свідчить про те, що слідчі, експерти, криміналісти у висновках вказують найбільшу чисельність жертв;

Фото з документального фільму про Голодомор «10,5».

— під дію Кримінального кодексу України підпадають злочини, які вчинені проти українців за межами України та не мають строків давності відповідно до Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 р., Конвенції ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. та Європейської конвенції про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів від 25 січня 1974 р.;

— історики, правники, дослідники, журналісти, політичні та громадські діячі не повинні використовувати радянську термінологію, маркери, штампи, якими комуністичний режим таврував українців;

— «загальносоюзний голод» — це радянський міф, створений з метою приховування масових убивств українців в УСРР, на етнічних українських землях та місцях компактного проживання.

Заперечення злочину геноциду кремлем та п’ятою колоною

Вивчення методів та форм заперечення геноцидів заклав британський соціолог Стенлі Коен, який вирізняв три форми: буквальну, інтерпретаційну та імплікативну. Буквальна форма заперечення — це повне невизнання будь-яких фактів узагалі.

Інтерпретаційна форма заперечення полягає у тому, що факти можуть бути визнані, але їм надається інше пояснення, завдяки чому змінюється їхній зміст. Імплікативне (плікативне) заперечення ґрунтується на непрямому спростуванні фактів, шляхом встановлення логічного зв’язку між різними подіями, котрі оголошуються тісно взаємопов’язаними.

Найбільш небезпечним методом заперечення геноциду є інтерпретаційне. Найчастіше воно полягає у тому, щоб, змішуючи факти та вигадки, поставити під сумнів мотив геноциду, а подекуди й фактичну сторону подій.

Цей спосіб заперечення небезпечний насамперед тим, що він поширює двозначність та невизначеність. Інтерпретаційне заперечення геноциду легко маскується під плюралістичну різноманітність думок.

Саме цю форму заперечення в основному і використовує «п’ята колона» в Україні.

Сталін і його оточення в 30-х роках ХХ ст. розробили механізми приховування злочину геноциду, організовуючи поїздки по території УСРР іноземним дипломатам, журналістам, письменникам, які приховували злочини кремля та заперечували правду Гарета Джонса і Малькольма Маггеріджа.

Сучасна московія активно проводить спеціальні операції проти України, намагаючись знищити будь-яку інформацію про масові вбивства українців, активно залучаючи російських пропагандистів та «п’яту колону» в Україні. Це є головним напрямом гуманітарної війни кремля проти України.

Задля досягнення своїх геополітичних імперських цілей кремль створив в Україні «провідних істориків» та «авторитетних демографів». Цифра «3,5 млн померлих від голоду осіб» в Україні вперше була названа співробітником нквд О. Романцовим, якого відрядили працювати в Інститут радянської історії. Не дивно, що саме він був науковим консультантом С. Кульчицького, який у 1989 р. також озвучив цю цифру.

Сьогодні стає зрозумілим, чому колишній міністр С. Квіт у 2015 р. видав накази, які фактично знищують українську історію та етнологію, а також підписав листа щодо закриття більшості українських університетів. І вся ця антиукраїнська діяльність Квіта проходила під прапором «реформ». П’ята колона та кремль розуміють, що головною складовою ідеологічної боротьби та поневолення будь-якого народу є знищення його правдивої історії.

17.01.2007 р. кремлівський історик В. Кондрашин надіслав лист голові Держкомархіву України О. Гінзбург з пропозицією спільної підготовки багатотомного видання «Голод в СРСР, 1932—1933», з рекомендаціями відбору документів: «таким образом, чтобы была видна трагедия всего советского крестьянства, без акцента на Украину».

У 2008 р. росархів спільно з фондом «историческая память» організували у Харкові міжнародну конференцію: «Голод в СССР 1930-х років: історико-політичні інтерпретації», під час якої було заявлено, що це відповідь на «антиросійську пропагандистську кампанію», розв’язану українською діаспорою Канади і США про «Голодомор» як геноцид українців.

Українська громадськість та науковці дали свою оцінку конференції — це московська провокація та образа українських національних почуттів. Ганебними прикладами буквальної форми заперечення геноциду також є виступ представника росії В. Лощиніна у березні 2008 року на 7-й сесії Ради ООН з прав людини у Женеві, який закликав не визнавати Голодомор в Україні геноцидом, згідно з Конвенцією від 9 грудня 1948 р. та прийняттям у квітні 2008 р. держдумою рф резолюції, в якій зазначено, що «немає історичних доказів того, що голод був організований на етнічному ґрунті».

Інтерпретаційною формою заперечення Голодомору є свідоме поширення російських наративів про «загальносоюзний голод», а також намагання нав’язати суспільству «дискусії» про те, що втрати української нації слід розглядати винятково в діапазоні 3-5 млн осіб.

Прикладами цієї форми заперечення є виступ у вересні 2008 р. на міжнародній конференції у Києві директорки Інституту демографії Елли Лібанової, яка представила демографічні розрахунки про втрати (а не жертви) населення України (а не української нації) від голоду — 3 млн 400 тис. осіб (а не українців).

Цензор кремля в українській науці, історик С. Кульчицький зробив заяву, що конференція поставила крапку у багатолітній дискусії про чисельність жертв Голодомору.

Українофоб Д. Табачник узагалі намагався уніфікувати наслідки Голодомору, поширюючи та пропагуючи російську концепцію про «загальносоюзний голод», а головним завданням створеного у 2002 р. ним та Е. Лібановою Інституту демографії є приховування наслідків геноциду та чисельності жертв.

У квітні 2015 р. «демографи» Наталя Левчук, Олег Воловина, Омелян Рудницький та ін. опублікували «уточнені» розрахунки втрат міського та сільського населення України внаслідок Голодомору — 3 млн 900 тис. осіб.

З такою оцінкою чисельності жертв українців унаслідок Голодомору-геноциду не погодилися історики, правники, дослідники, політичні та громадські діячі. У жовтні 2016 р. в Києві пройшла міжнародна науково-практична конференція: «Голодомор 1932—1933 років: втрати української нації», учасники якої звернули увагу на значні невідповідності у розрахунках демографів та відверті маніпуляції, заявивши, про винищення 7 млн українців в УСРР і 3 млн українців за її межами.

17.07.2018 р. Е. Лібанова направила лист за №181-4/178 міністру освіти і науки України та голові Українського інституту національної пам’яті з проханням виключити з методичних рекомендацій «Щодо вивчення у закладах загальної середньої освіти навчальних предметів у 2018-2019 навчальному році» абзац №6, у якому йшлося про те, що втрати української нації становлять 7,7 млн осіб, посилаючись на демографічні розрахунки та таблицю оцінки втрат населення України через «надсмертність». Проведений аналіз цього листа та інших документів свідчить про те, що Е. Лібанова не лише на інтерпретаційному рівні заперечує геноцид українців, а й відверто маніпулює даними, підтримуючи російські наративи.

Науковці та дослідники повинні розуміти наступне: демографічні розрахунки — це не методика для встановлення масштабів, наслідків та чисельності жертв злочинів тоталітарних режимів; під час досудових розслідувань та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, проводяться комплексні судові експертизи і використовуються криміналістичні методи; правовий аналіз висновку судової науково-демографічної експертизи, проведеної співробітником Інституту демографії О. Рудницьким ще у 2009 р., свідчить про те, що його висновок не відповідає матеріалам кримінальної справи, тобто експерт приховав реальну чисельність жертв.

Генеральна прокуратура України у вересні 2009 р. звернула на це увагу слідчого та надала вказівки, відповідно до ст. 227 КПК України, провести комплексну судову експертизу, залучивши різнофахових спеціалістів: юристів, економістів, судових медиків, істориків, політологів. Слідчі СБ України провели відповідні експертизи лише у 2019—2022 рр.

На інституційному рівні до різних форм заперечення геноциду, використовуючи конференції, форуми і різні суперечливі дискурси, вдаються й інші історики, демографи, філософи та журналісти, які або не розуміють наслідки своїх дій, або є прихильниками кремля чи його сателітів.

Так, у 2018 р. колишня пропагандистка з музею леніна Л. Гриневич (HREC) організувала презентацію книги журналістки Енн Епплбом «Червоний голод. Війна Сталіна проти України», яка, не будучи істориком чи дослідником масового винищення українців, використала інтерпретаційну та імплікативну форми заперечення злочину геноциду та дозволила собі трактувати Конвенцію 1948 р. на свій розсуд, принижуючи українську націю та Українську державу.

Громадськість та науковці надали відповідну оцінку цьому «твору», заявивши про його антиукраїнську спрямованість. Керівник Центру дослідження Голодомору Каліфорнійського університету, доктор історичних наук Вікторія Малько зазначила: «Створений у 2013 році на кошти канадського мецената Центр «Студії Голодомору» (HREC) розпочав дослідження цієї найважливішої та найболючішої теми в історії України. На жаль, благодійні фінансові ресурси було спрямовано на те, аби підірвати, а не підтримати українську історіографію про втрати внаслідок Голодомору. Центр розпочав в Україні «війну жертв», у якій «переможців» нагороджують грантами та призами, а ті, хто «програв», втрачають право на публікацію, якщо вони кидають виклик парадигмі, яку просувають лояльні до кремлівської ідеології учні історичної школи професора Кульчицького — Геннадій Єфіменко і Людмила Гриневич».

Окремі українські демографи та історики не лише заперечують злочини кремля, а й мають проблеми з оцінкою історичних подій. До прикладу, згадуючи про українців, які загинули під час боротьби з російськими окупантами у 1917—1921 рр., заступник директора Інституту демографії О. Гладун стверджував: «Які б назви не давали зараз історики, політичні і громадські діячі, той період був громадянською війною».

Серед сучасних науковців одним із промоутерів ідеї про те, що Голодомор не був геноцидом, є проросійський історик Георгій Касьянов, який не приховує, що йому не подобається визнання Голодомору злочином геноциду українців.

Активним представником «п’ятої колони» в Україні є «провідний» історик Ярослав Грицак. У 2020 р. він попався на скандалі як голова німецько-української комісії, діяльність якої не відповідала національним інтересам України.

А чого варте його «попередження» Збройним силам України про те, щоб жоден український солдат не перетинав кордон з росією. 22.05.2024 р. Грицак, виступаючи на комітеті ПАРЄ, заявив: «Отже, коли ми розглядаємо це питання, чи був Голодомор геноцидом, чи ні, чи був він соціальним, чи національним геноцидом, ми повинні брати до уваги, що ми говоримо про голод як про голод 1932го і 1933 років... Отже, ми хотіли б говорити не про один голод, а про два: не про голод 1932—1933 років, а про голод 32-го і голод 33-го. Голод 32-го року був відповіддю на сталінську колективізацію і значною мірою був результатом поганого управління... у цьому сенсі це дійсно був голод, який торкнувся всіх етнічних груп: і українців, і росіян, і казахів. До речі, найбільша кількість втрат під час першого етапу 32-го була серед казахів, і в цьому сенсі цей голод не був строго геноцидом… у 1932 р. сталін почав вважати, що з Україною щось не так, що це має бути якась західна змова проти його влади, організована Заходом».

Повний аналіз його виступу свідчить про те, що Грицак грубо порушив Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», використав майданчик ПАРЄ для чергової спеціальної операції кремля проти України.

До цього часу немає жодної реакції від МЗС України, правоохоронних органів, громадського суспільства та науковців, враховуючи, що ця особа цинічно знущалася та принижувала українську націю та Українську державу.

Українська громада, українська діаспора та світове товариство також повинні знати, що у 2015 р., перед відкриттям Меморіалу жертвам українського Голодомору-геноциду 1932—1933 рр. у Вашингтоні, до голови комітету з визнання Голодомору геноцидом Михайла Савкіна надійшов лист за підписами Сергія Плохія, Віталія Чернецького, Георгія Грабовича, Альберта Кіпи та Володимира Кравченка з проханням не фіксувати на Меморіалі дані про те, що у 1932—1933 рр. було знищено 7-10 млн українців, мотивуючи тим, що ця цифра значно завищена.

Підписанти цього ганебного листа також маніпулюють інформацією щодо цифри 3,9 млн жертв Голодомору, яка стала нібито основою для рішення українського суду. Аналогічний лист також надійшов з України.

Згідно з міжнародним правом та українським законодавством, встановлення масштабів, наслідків злочинів, а також чисельності жертв — це є виняткове право слідчих, криміналістів та судових експертів, а не «провідних істориків» чи «авторитетних демографів».

13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва здійснив попередній розгляд кримінальної справи №475 та прийняв постанову, керуючись статтями 240 і 248 КПК України, про її закриття у зв’язку зі смертю сталіна, молотова, кагановича, постишева, косіора, чубаря і хатаєвича.

Під час досудового розслідування остаточно не було вирішено питання встановлення наслідків геноциду та чисельності жертв, про що офіційно заявили співробітники СБ України та суддя В. Скавронік, який ухвалив рішення.

Тобто, історик Плохій та ін. підписанти вказаного листа не лише маніпулюють історичними даними, а й грубо порушили ст. 2 Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», що є публічним запереченням та наругою над пам’яттю жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу.

А далі ще цікавіше.

Стало відомо, що директор Українського наукового інституту Гарвардського університету С. Плохій є «історичним маніпулятором». Насправді це маленька студія з гучною назвою, яка розташована у напівпідвальному приміщенні, у складі якої працюють декілька працівників.

Студія нібито займається питаннями історії України та дивним чином їхні «дослідження» збігаються з московськими наративами. Студії інших підписантів листа існують лише на папері.

Виникає питання: хто фінансує, з якою метою та реально керує «студіями»? За інформацією з надійних джерел, журналістам стало відомо, що одним із фінансистів є канадський бізнесмен Джеймс Темертей.

Його так звані «благодійні проєкти» в Україні не були спрямовані на захист української нації та українських цінностей. А скандал зі створенням та фінансуванням експозиції музею Голодомору-геноциду чітко показав його справжні наміри — приховати злочинні механізми масових вбивств українців та чисельність жертв. На запити громадських організацій до цього часу не має відповідей.

У концепцію кремля вкладається і створений проросійським олігархом Віктором Пінчуком проєкт «Українська історія: глобальна ініціатива», мета якого - переписати історію України в інтересах кремля.

З цього приводу вдало зазначив історик В. В’ятрович: «Пінчук вже творив історію України через контрольовані ним медіа та політиків, і від цього вона протягом чверті століття ставала зовсім не глобальною, а малоросійською».

У вересні 2021 р. в Києві пройшов Міжнародний форум: «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо», на якому були представлені новітні наукові дослідження та комплексні судові експертизи.

За їх результатами встановлено: злочинні механізми масового винищення українців; масштаби злочинів; наслідки для української нації та Української держави від протиправних дій партійних та каральних органів; чисельність жертв — 10 млн 500 тис. українців, з них 4 млн дітей. Це був потужний удар по кремлю та п’ятій колоні»є в Україні.

Вже 01.11.2021 р. за №2902/2.1-08-21 голова [не]Українського інституту національної пам’яті, філософ А. Дробович, надіслав лист до НАН України з проханням дати оцінку комплексній судовій статистично-криміналістичній експертизі. На підставі цього листа заступник директора Інституту демографії, економіст О. Гладун підготував та підписав «Аналітичні матеріали», намагаючись нівелювати результати вказаної експертизи.

Правовий аналіз «аналітичних матеріалів» «авторитетного» демографа О. Гладуна, який не є дослідником Голодомору та фахівцем у галузі права, криміналістики чи судовим експертом, свідчить про наступне.

Гладун, на свій розсуд, у змові з Дробовичем, виходячи за межі своїх службових обов’язків, маніпулюючи даними, порушили Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», протиправно втрутилися в діяльність працівника правоохоронного органу та судового експерта під час розслідування кримінального провадження, тобто вчинили протиправні дії.

23.11.2021 р. Дробович також надіслав лист за №3201/2/1.1-05-21 до офісу президента України, КМУ, РНБО України, МКІП України, МЗС України, МОН України, НАН України, в якому заперечував результати комплексних судових експертиз та закликав «утриматися від використання цих даних в офіційній комунікації та заявах від імені посадових осіб чи держави».

Правовий аналіз цих листів свідчить, що Дробович не лише перевищив свої службові повноваження і грубо порушив ст. 19 Конституції України, Закони України, а фактично відіграє ключову роль в інформаційній війні кремля проти Української держави.

А чого варті його заяви про те, що: «Голодомор — це не геноцид. Якби ви всі пішли в колгосп, то не прийшлось би вас [українців] голодом морити». Оцінку «діяльності» цієї особи під час війни за незалежність повинні дати як українська громадськість, так і правоохоронні органи.

18 лютого 2022 р. у москві пройшло засідання «російсько-української історичної комісії», яку очолює керівник служби зовнішньої розвідки рф наришкін. З українського боку участь у засіданні взяли промосковські історики Толочко, Касьянов та ін.

Цей захід фактично завершував спеціальну операцію кремля перед початком повномасштабного вторгнення. Мета — послаблення спротиву українського народу, української армії та окупація України. СБУ зареєструвала кримінальне провадження, проводяться слідчі дії.

Особливу негативну роль у знищенні освіти та науки України відіграв колишній міністр, агент впливу кремля Д. Табачник, який у 2014 р. втік до москви, однак до цього часу намагається впливати на гуманітарну сферу через свої зв’язки.

Його спільник у розкраданні львівського архіву історик Г. Боряк взагалі претендує на посаду директора Інституту історії України. Окремо слід звернути увагу на декана історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченко Івана Патриляка, який позиціонує себе дослідником українського націоналізму, а насправді підтримує кремлівські наративи.

Його інтерв’ю, опубліковане в газеті «Урядовий кур’єр» 20 березня 2021 р., викликає шок. Героя України Романа Шухевича, який віддав життя за незалежність держави, Патриляк називає «циніком» та «пігмеєм».

01.06. 2024 р. на конференції в москві «Какая Украина нам нужна?» Табачник закликав до геноциду українців та знищення Української держави, заявивши: «Мы можем попытаться сконструировать, какой дальше должна быть гуманитарная составляющая... Я глубоко убежден, что будущее Украины возможно при проведении, как это не печально, деукраинизации или если хотите рерусификации тех земель, которые насильственно гуманитарно оторгнуты».

Людина, яка фанатично ненавидить український народ, українську культуру, українську мову, роками в Україні відповідала за освіту та науку. Чи можливо це в будь-якій іншій країні світу? Питання до СБУ — чи зареєстроване за цим фактом кримінальне провадження?

Гуманітарна війна та збройна агресія вкладаються в загальний геополітичний план поневолення України кремлем та його сателітами за підтримки п’ятої колони. Всім нам слід зрозуміти, що у сучасному світі йде жорстка боротьба за існування країн та народів.

Україна не виняток — 30 років нас заспокоювали «реформами», які призвели до знищення економіки, оборонно-промислового комплексу, армії, науки та освіти.

У зв’язку з викладеним закономірно постає питання: як перемогти ворога на полі бою без перемоги в гуманітарній війні, яку веде п’ята колона проти Української держави?

Тому єднаємося заради Перемоги та пам’ятаємо, що без правдивої історії неможливо створити незалежну, демократичну, правову державу з розвинутою економікою та сучасною армією.

Ми повинні знати, де наші кордони, де могили наших пращурів і предків, хто наші вороги, а хто друзі, в кого потрібно стріляти, а кого захищати.

Розвиток гуманітарної складової держави на основі українських цінностей — це і є засади перемоги над внутрішніми та зовнішніми ворогами та майбутнє України. Слава Україні!