Лютий «оборонпром»: як брати з Луцька почали займатись розробками для фронту

Брати Цапюки називають себе лютими волиняками, яких повномасштабна війна висмикнула з налагодженого бізнесу, змусивши працювати на фронт.

 

Старший Василь активно комунікує з інженерами по всій Україні та за кордоном, створивши щось на зразок віртуального «оборонпрому».

 

А молодший Павло доставляє фактично на нуль потрібні для фронту товари і водночас є співзасновником школи пілотів БПЛА.

 

Недавно брати відкрили у Луцьку ще й волонтерський паб «Перший В», який генерує кошти для «арсенальних» проєктів і служить точкою, де збираються хлопці, що добряче пропахли порохом.

 

Бувають тут часто також іноземці, ангажовані пошуком нестандартних вражень. 

Інженери, які працюють з Василем Цапюком, називають себе Спілкою винахідників України (СВУ). Живуть вони у різних містах, налагодивши зв’язок у соціальних мережах, але відстань не заважає розвивати проєкт, що нагадує віртуальний «оборонпром». 

 

Організуватися їм допоміг блокчейн, тобто сучасна технологія децентралізованого виробництва широкого спектра товарів через системи запису та передачі даних.

 

«Ми розосередилися по всій Україні. Є також наші підрозділи за кордоном, які виготовляють у себе товари військового призначення, — каже Василь. — При цьому ми не маємо єдиного заводу чи спільної локації, куди може прилетіти ракета або увірватися диверсійна група». 

 

Переважно новоявлені зброярі сьогодні перебувають скрізь і водночас ніде. СВУ існує лише на логотипі людей, які з нею працюють і мають відповідні сертифікати. Втім цю модель ніхто не назве простою. Вона вимагає зовсім інших логістичних і маркетингових підходів, які до війни не були апробовані взагалі. 

 

Починали винахідники з досить простих товарів. Але сьогодні перелік техніки і комплектуючих вийшов за межі списку, про який можна говорити відкрито. Ці талановиті ентузіасти іноді жартують навіть так: якби нашій країні не заборонили мати ядерну ­зброю, то, напевно, ми створили б і її. 

 

Про високий рівень СВУ говорить і той факт, що цього року топові розробки винахідників були підтримані на рівні державних програм, започаткованих Міністерством цифрової трансформації.

 

«Думаю, далі нам вже буде простіше рухатися, бо ми отримали експертні оцінки, які дозволяють робити документацію, — каже Василь. — Для цього треба мати оцінку в мінімум 4 бали. А у нас за одними розробками є 8 балів, за іншими — 6. Це висока стадія готовності». 

 

Сьогодні на рахунку СВУ — 25 винаходів, що вже запущені у виробництво і потрапили на фронт. У списку, який можна озвучити, — корпуси для кумулятивних снарядів, перископи, турнікети, жилети з обігрівом від павербанка, прилади для стеження, системи раннього виявлення дронів тощо. Ще одна дуже потрібна річ на фронті — система скиду з БПЛА.

 

«Це прилад для доставки необхідного багажу, — пояснює Василь. — Коли у якусь точку не можна довезти певний предмет, тоді у пригоді стає цей винахід. Для наших військових їх замовляють у США, але це дуже дорого. Наш аналог є більш доступним завдяки блокчейну. Складання усіх деталей у повноцінний прилад відбувається безпосередньо перед відправленням його на фронт».

 

Одним з найпопулярніших винаходів стала антидронова рушниця «Мавка». Зараз на фронті цих засобів ураження від СВУ вже дуже багато. Рекордний показник збиття ворожих БПЛА у таких моделей — близько 100 «Мавіків», що є безпрецедентною статистикою. При цьому вона дешевша за китайські аналоги. 

 

Певні комплектуючі для фронту сьогодні друкують партнери у Фінляндії, Німеччині, Великій Британії та Швеції. Водночас європейці й самі їздять в Україну переймати досвід війни з росіянами.

 

«Приїжджають до наших стартаперів і кажуть: «Ось вам гроші, зробіть такі-то дрони-розвідники, — каже Василь. — Це безпрецедентна річ. Зі свого боку скажу: якби не Європа, ми б просто люто гальмували і нам було б дуже важко». 

 

Розповіді фронтовиків надихають на нову творчість і поготів. Один з військових, який співпрацює з винахідниками, при зустрічі поділився такою історією.

 

На позиції ЗСУ вночі невеликими групами посунули з чотири десятки окупантів, але для відбиття атаки у наших хлопців тоді не було жодної міни і жодного артилерійського снаряда.

 

Недовго думаючи вони розбудили чотири підрозділи операторів дронів, які терміново вдарили по зайдах. У підсумку, останки всіх нападників повисли на соснах.

 

«Тобто вони знищили всю живу силу противника за допомогою дронів зі скидами, — підсумував Василь. — Це абсолютно нова технологічна війна, якої світ ще не бачив. І це надихаюча річ». 

 

Серед цілком мирних моделей у Василя є платформа для евакуації поранених і перевезення вантажу до 200 кілограмів, яку він презентував навесні.

 

Аби випробувати запас ходу акумуляторів, розробку протестували на бездоріжжі та в лісових шляхах. Ці невеликі транспортні засоби можна поставити і на колеса, і на гусениці, що робить їх універсальними. 

Через кілька годин після нашої розмови Павло мав їхати на Донбас. Цього разу відвозив двох хлопців, які пройшли навчання у центрі операторів БПЛА, що був створений волонтерами у перший рік війни.

 

«Вони познайомляться з нашим сотим підрозділом, — каже співзасновник «Військової пошти». — Я їм покажу роботу на фронті. Не «на нулі», бо під Авдіївкою зараз трошки важче, а неподалік лінії. Вони почують вибухи, побачать, що таке війна, а вже потім ухвалять рішення мобілізуватися. Плюс мені до бусика напхали ще якихось дронів». 

 

Центр, про який розповідає Павло, на відміну від типових підготовчих військових частин, не має проблем з навчальним матеріалом. Тобто у черзі на один безпілотник тут рекрути не стоять, маючи персональні моделі.

 

Відповідно, курс оволодіння технікою проходить півтора, а не два традиційні місяці. Якість підготовки тут досить висока. 

 

Проєкт «Військова пошта» за два роки війни теж зазнав суттєвих змін. Спочатку на фронт возили абсолютно все, оскільки потреба була навіть у продуктах та одязі.

 

Згодом перейшли на дрони і FPV-тему, відвідуючи найгарячіші точки фронту. Брали від хлопців також персональні замовлення й передавали з рук у руки.

 

Сьогодні логістика вже добре налагоджена, тому система забезпечення змінилася. Тепер важливо закупити ті ж дрони за собівартістю і знайти механізм доставки їх в Україну.

 

«Сьогодні, наприклад, ми є, по суті, українським логістичним представником в Австралії, — каже Павло. — Як це працює? Є багато людей, які з цієї країни летять у Європу. Я їх називаю такими собі волонтерами-туристами. Вони завжди візьмуть із собою один-два дрони, викуплені для якогось підрозділу. А з аеропорту чи залізничного вокзалу, куди вони приїжджають, безпілотники хтось забере й передасть нам автобусом. Ми, у свою чергу, абсолютно офіційно перевозимо техніку через кордон, і вже за три-чотири дні вона — на фронті». 

 

Таку систему Павло називає вдалою оптимізацією процесу, який зараз варто запровадити на всіх рівнях суспільства. Тільки так, на його думку, можна добути якісь ресурси для підтримки фронту.

 

Економіка за час війни сильно просіла, тому в людей немає вільних коштів на донати, як це було два роки тому.

 

«Коли у нас запитують, скільки у вас автобусів, то я кажу — один «бусик», що зберігає автографи усіх бійців — живих і вже, на жаль, загиблих, — розповів волонтер. — Той «бус» справді історичний. Ми його купили колись у Гданську за 100 тисяч гривень. Потім нам його відремонтували безкоштовно. Він вже наїздив понад 200 тисяч кілометрів». 

 

Загалом, на думку Павла, тепер у війну повинні включитися всі, інакше лінія фронту проходитиме у кращому випадку по Дніпру. Тоді «ухилянтам» чи байдужим усе одно доведеться брати до рук зброю.

 

Співвідношення сил — один до п’яти на користь ворога. Отож і мобілізація всіх наявних ресурсів повинна бути відповідною. 

Волонтерський паб був задуманий як майданчик для додаткового акумулювання коштів. Цього року завдяки проведеним заходам і реалізованому меню тут на потреби фронту вже зібрали 1,3 мільйона гривень.

 

Внутрішній інтер’єр — у дусі постійних відвідувачів. Тобто стелю покриває маскувальна сітка, барна стійка виготовлена з гільз для снарядів, стіни зберігають автографи бійців і чималий спектр військової атрибутики. 

 

Для збирання коштів брати постійно проводять аукціони, на які нерідко виставляють одні й ті самі речі. Знаковим у цьому сенсі став мотоцикл, на жаль, уже покійного луцького байкера Миколи Голованя.

 

Організатори розіграшу закликали скинутися на купівлю евакуаційного джипа для хлопців 53-го батальйону 100-ї бригади і на десять дронів для роти ударних безпілотників.

 

Переможцем став чоловік, який заплатив за круту машину 200 тисяч гривень, але забрати її відмовився. Мовляв, хочу, аби цей лот працював на армію далі.

 

Учасник другого аукціону збільшив суму до 300 тисяч і теж залишив мотоцикл у пабі. Тобто історичний «байк» і зараз у роботі. Так само, до речі, як і куртка та рукавиці відомого пілота. 

 

Діє у пабі також постійна виставка картин. Їх залюбки розкуповують на пам’ять іноземці, що просто обожнюють цей суворий заклад.

 

«У нас постійно бувають фіни і литовці. А вчора гості з Австралії приїжджали, — каже Павло. — Від тематики «маст хев» їх просто аж пре, тому обов’язково щось купують».

 

Є тут і опція «пиво на совість». Його привозять сюди з інших країн і міст, а потім продають від 50 гривень і вище за одну пляшку. Кошти традиційно йдуть на потреби фронту. 

 

«Перший волонтерський» — це ще й сувора реальність нашого часу. Сюди навряд чи будуть постійно ходити панянки у дорогих сукнях та чоловіки, яких лякає війна.

 

У свою чергу хлопці, що повертаються з фронту або приїжджають у відпустку, не надто комфортно почуваються у світських кав’ярнях та рестораціях.

 

А ось тут, посеред прапорів з автографами побратимів і за столами, виготовленими з грубих дощок, — ніхто не нагадуватиме про дрес-код.

 

У пабі завжди збираються тільки свої, і добре пропечене м’ясо їм подають у звичних металевих мисках.