Виплати родичам військовополонених та безвісти зниклих: поради адвоката-волонтерки

— Не таємниця, що військові частини зазвичай затягують видачу довідки про обставини поранення. Трапляється, військовому після виписки зі шпиталю треба проходити ВЛК, а в нього ще немає її на руках і він не може довести, що отримав поранення під час захисту Батьківщини, а отже — не може отримати і виплат. Що робити?

 

— Як варіант — звернутися до мене! Перше, що запитаю: чи звертався військовий з рапортом про видачу додатку 5? Я підготую адвокатський запит у військову частину з проханням розглянути рапорт військовослужбовця та надіслати цю довідку протягом п’яти днів, як це передбачено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Хоча з практики скажу: лише підрозділи прикордонної служби дотримуються цих строків. Якось чекала близько трьох місяців. Проте вирішувати питання через суд не раджу — швидше не буде.

 

А коли вже військовий отримує довідку, тоді він повинен додатково пройти ВЛК. Так, буде трохи втрачено часу, але це не безповоротна ситуація, яку неможливо виправити. Тож чим раніше почати турбуватись про документи, тим краще. 

 

Хотіла б звернути увагу на те, що у висновку ВЛК має бути вказана і тяжкість поранення (захворювання), бо це впливає на виплати в разі перебування у відпустці. За період лікування та перебування у відпустці, якщо травма тяжка, військовий має право отримувати грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабміну №168.

 

Крім того, постановою Кабміну від 25 грудня 2013 року №975 визначено порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців. Проте її призначення відбувається після погодження МСЕК, і, на жаль, у сьогоднішніх реаліях наші оборонці чекають її не один місяць.

 

— А якщо поранений потрапляє в полон? Повернувшись додому, як він може довести причинно-наслідковий зв’язок між пораненням і захистом Батьківщини? 

 

— Це непросто, скажу одразу. Почати треба з рапорту у свою частину з проханням до командування провести службове розслідування, вказавши прізвища побратимів, які можуть підтвердити, за яких обставин було отримане його поранення (добре, якщо побратими живі і на зв’язку), додати свої пояснення та медичну документацію.

 

У більшості випадків це вдається підтверджувати, хоча й з великими потугами. Процес може тривати цілий рік, якщо це критичний випадок. 

 

Якось я змушена була навіть звертатися до відповідного оперативного командування, відправляти звернення до уповноваженого з прав людини, аби військова частина виконала свої обов’язки щодо проведення службового розслідування. На жаль, не всі реагують оперативно, а хтось повністю ігнорує запити. 

 

У будь-якому разі зв’язати поранення із захистом Батьківщини вкрай важливо. Бо це фінансовий і соціальний захист військового у майбутньому.

 

— Пані Світлано, якими повинні бути дії родичів безвісти зниклих? 

 

— Цим людям найтяжче, бо вони не мають жодного розуміння ситуації. Психологічно важко отримувати відповіді: «Чекайте». А вони не можуть сидіти й просто чекати, бо вважають це зрадою. Постійно передивляються російські телеграм-канали, аби знайти хоч якусь зачіпку, що найрідніша їм людина жива. Ці родини, до речі, найчастіше потрапляють на гачок до шахраїв. 

 

Проте існують чітко розроблені алгоритми дій, коли родич чи родичка зникли безвісти або потрапили в полон. Насамперед знайдіть сайт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. На ньому є рубрика «Дорожня карта». Досить її відкрити і знайти підказки: куди телефонувати, які заяви подати, де зафіксувати зникнення.

 

Заодно зроблю таку ремарку. Було б добре, аби ТЦК та СП все-таки більше працювали саме у плані соціальної підтримки. Там мав би бути психолог, який працював би з родинами безвісти зниклих та полонених. Бо якщо залишається одна мама чи дружина і в них немає близьких родичів, котрі могли б їх підтримати, то вони постійно варяться у цій історії, і це може мати тяжкі наслідки не лише для психічного здоров’я. 

 

— Яким чином ці родини захищає законодавство? 

 

— Сім’ї бійців, які потрапили в полон чи зникли безвісти, мають право на грошове забезпечення і додаткові винагороди військовослужбовця, згідно з постановою Кабміну №884 від 30 листопада 2016 року. Це дружина, а в разі її відсутності — батьки, неповнолітні діти, які проживали із загиблим, або інші особи, яких він матеріально утримував. Жінці, яка перебувала у незареєстрованих стосунках, треба доводити через суд, що вона була на утриманні безвісти зниклого, полоненого чи загиблого. Але вона не матиме права першочергового отримання виплат. 

 

Якщо у безвісти зниклого чи полоненого немає дружини, а є кілька інших осіб, що претендують на грошові виплати, то кошти діляться між ними у рівних частинах (орієнтовно грошове забезпечення 20 тис. грн залежно від посади та додаткова винагорода 100 тис. грн). Звісно, всі ці виплати проводяться за умови, що військовослужбовець не здався добровільно в полон або не зник безвісти внаслідок своїх неправомірних дій. 

 

Особа, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може отримати: щорічну державну грошову допомогу за кожний рік строку перебування в місцях неволі (з округленням до найближчої цілої кількості років) у розмірі 100 000 грн та одноразову державну грошову допомогу після звільнення у такому ж розмірі.

 

Родичам зниклих безвісти може бути призначена пенсія по втраті годувальника.

 

— До речі, чи довго доводиться чекати на пенсію?

 

— Право на її отримання виникає через один місяць із дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

 

— Хто з родичів має право на пенсійні виплати по втраті годувальника? 

 

— Непрацездатні члени сім’ї зниклої безвісти особи, які були на її утриманні, незалежно від наявного в зниклої особи страхового (пенсійного) стажу. Це передбачено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

 

Зокрема, діти віком до 18 або до 23 років, якщо вони є студентами денної форми навчання, до його закінчення; діти зниклого безвісти, які є сиротами, до 23 років, незалежно від факту навчання; чоловік або дружина; батьки, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку; чоловік або дружина, а в разі їхньої відсутності — один із батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся годувальника, незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і доглядають за дитиною годувальника до досягнення нею восьмi років.

 

Швидше буде самому звернутися до Пенсійного фонду, аніж робити це через Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. 

 

— Які документи мають подати родичі до Пенсійного фонду для призначення виплат?

 

— Свідоцтво про народження або паспорт особи, якій призначається пенсія; документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім’ї з годувальником; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт внесення до цього реєстру інформації про безвісне зникнення особи, витяг з реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та документи про місце проживання (реєстрації).

 

— Знаю багато випадків, коли родичі, на жаль, стають ворогами через гроші. Чому, до речі, саме дружина має на них першочергове право?

 

— Ймовірно, тут логіка законодавця була в тому, що зарплата чоловіка чи дружини, згідно з Сімейним кодексом, є спільним майном подружжя, тому першочергове право належить одному з них. 

— Люди, які перебувають у пригніченому стані, в пошуку рідних часто потрапляють у тенета до шахраїв. Чи є у вас поради, як від цього уберегтися? 

 

— Коли до мене звертаються родичі одразу після зникнення військовослужбовця, я говорю їм: «Ваш емоційний стан намагатимуться використати, ви повинні це розуміти, тому включайте здоровий глузд і майте холодну голову». 

 

Шахраї вдаються зазвичай до стандартних схем. Одна з них: полонений потребує грошей на лікування. Обіцяють навіть показати відео з ним, але просять оплату наперед. У таких випадках одразу ж спитайте, до прикладу, чи є у вашого родича велика родимка на лівому вусі. З великою вірогідністю шахрай скаже, що є. І ви усвідомите, що це неправда. Тобто, маєте уточнити певні видимі ознаки. Краще запитувати про такі, яких не існує. 

 

Шахраї можуть сказати, що ваш родич перебуває у місцях позбавлення волі, й запропонують віднести йому передачу, якщо ви скинете їм гроші на картку. Це особливо використовують, коли є ймовірність перебування особи у полоні в так званих ЛНР та ДНР.

 

Буває, представляються волонтерами, заявляють, що в них є виходи на впливових людей, які можуть допомогти навіть з обміном. У період АТО таке дійсно практикувалось. Але зараз обміном військовополонених займаються лише державні органи! 

 

До того ж шахраї, телефонуючи, приміром, у Полтаву, вказують, що полонений чи безвісти зниклий перебуває десь на заході України, а якщо родичі проживають, скажімо, в Луцьку, то запевняють, що він перебуває в Полтаві. Це робиться для того, щоб не можна було швидко добратися до вказаного міста й перевірити інформацію. Звісно, після відправлення коштів номери перестають відповідати.

 

Хочу застерегти і від передачі документів кому б то не було, окрім як Координаційному штабу з питань поводження з військовополоненими. Ніяка громадська організація не має права вимагати ні закордонного паспорта зниклого, ні свідоцтва про одруження. На будь-яке прохання про надання певних документів слід себе запитати: «Як це може допомогти в пошуку людини?».

 

І взагалі, перш ніж вступати в перемовини з незнайомими вам людьми, раджу зателефонувати адвокату. 

 

— Ви консультуєте тих, хто хоче «відкосити» від мобілізації? 

 

— Платно консультую тих, хто має право на відстрочку, передбачене ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»: підказую, які документи треба додати до повного пакета. Але вишукувати «лазівки» в законодавстві або видумувати підстави — це не до мене. 

 

— Чи телефонують з фронту з проханням допомогти зі звільненням?

 

— Телефонують, досить часто, найчастіше просять посприяти у зміні місця служби. Бо ж не кожен, хто потрапляє на «нуль», витримує навантаження. Спочатку був потік звернень від тероборонців, а зараз — від бійців рот охорони, що створені при ТЦК та СП, яких кинули в гарячі точки. 

 

Коли розумію, що військовому потрібна не юридична, а психологічна допомога, надаю телефони «гарячих ліній», підтримую морально. Так, часом доводиться виступати в ролі слухача, бо йому чи їй потрібно виговоритись. Пояснюю людям, що страх — це не вияв душевної слабкості й не тавро. На жаль, у нас таке виховання, що ми боїмося або соромимося звертатися по психологічну допомогу. Але без цієї підтримки іноді можна зашкодити не тільки собі, а й тим, хто поряд. 

 

Та це вже інша історія...