Привид Оману бродить Україною... Чому в Зе бояться натовських військ?

З лютого точиться напружена дискусія через заяву президента Франції Еммануеля Макрона про можливість введення західних військ в Україну. Про це він заявив в інтерв’ю The Economist.

 

«Ми, безсумнівно, були занадто нерішучими, визначаючи межі наших дій перед кимось, хто вже не має жодних меж і хто є агресором», — стверджував Макрон, додавши, що Захід повинен допомагати та надавати Україні засоби для опору.

 

«У мене є чітка стратегічна мета: росія не може перемогти в Україні. Якщо росія переможе в Україні, в Європі не буде безпеки. Як можна робити вигляд, що росія на цьому зупиниться? Якою буде безпека для інших сусідніх країн — Молдови, Румунії, Польщі, Литви та інших?.. Так, ми не повинні нічого виключати, тому що наша мета полягає в тому, щоб росія ніколи не змогла перемогти в Україні», — наголосив президент Франції.

 

Ми не обговорюватимемо дотичні політичні причини помітної активізації Макрона на українському «фронті»: намагання зайняти вакантну позицію неформального лідера Європейського Союзу, реалізація своєї ідеї щодо стратегічної автономії Європи, проблеми виборів до Європарламенту тощо.

 

Переломним моментом для Макрона, інсайдували його радники, стали причини екзистенційного, ціннісного характеру. Його вразив візит до Швеції, де він на власні очі побачив, що скандинавські політики неймовірно занепокоєні можливістю агресії рф.

 

Додалися розчарування в телефонній дипломатії, кібератаки хакерів і викриття у Франції мережі московитської дезінформації, погрози щодо французьких літаків у районі Чорного моря та провокації флоту рф, російські плани з дестабілізації Молдови. Це зумовило перетворення президента Франції, за висловом французької Le Monde, з «голуба в яструба».

Макрон також висловив переконання, що неможливість перемоги рф є основною умовою європейської безпеки, і якщо росія вирішить піти далі — усі країни в будь-якому випадку повинні будуть «ставити собі це запитання». 

 

Він підтвердив, що багато країн розуміють підхід Франції, згодні з її позицією та вважають її правильною, додавши, що Франція вже посилала військовиків у Сахелі (Африка) для боротьби з тероризмом на прохання суверенних держав.

 

Можливість відправки військових не стали відкидати прем’єр Естонії Кая Каллас, міністр оборони Литви Арвідас Анушаускас, який уточнив, що йдеться тільки про навчальні місії. Начальник генштабу армії Нідерландів генерал Онно Ейхельсгейм заявив, що «слід залишити всі варіанти відкритими».

 

Макрон також наголосив, що рішення про введення військ в Україну може бути ухвалено: 

 

1. У разі, якщо росіяни прорвуть лінію фронту. 

2. За наявності відповідного запиту від України. 

 

При цьому він зазначив, що українська сторона поки що не зверталася з таким проханням.

 

29 лютого прем’єр-міністр Франції Габріель Атталь чітко роз’яснив, що французькі війська можуть брати участь у війні на боці України:

 

1. Для захисту певних кордонів. 

2. Для проведення військових навчань на території України.

3. Для забезпечення наземної протиповітряної оборони. 

 

Прем’єр поки що виключив участь вояків Франції в боях «безпосередньо на лінії фронту».

 

Однак 20 березня голова українського МЗС Дмитро Кулеба в інтерв’ю італійській газеті La Stampa потрактував, що заява Макрона про відправлення західних військ в Україну мала на увазі навчання українських військових. Кулеба звузив перелік причин та завдань відправки військ, вказаних президентом та прем’єр-міністром Франції. Чому? Запитання риторичне. 

Інсайди агентства AFP стверджують, що європейські країни НАТО тижнями вивчали можливість відправити війська Альянсу в Україну.

 

Після зустрічі з прем’єр-міністеркою Італії Джорджею Мелоні Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг в інтерв’ю італійському інформагентству на запитання про можливість відправлення військ Альянсу в Україну відповів, що нібито Північноатлантичний блок не має наміру відправляти свої війська.

 

Але вказав причину: «НАТО не має наміру розгортати сили в Україні. Коли я відвідав Україну минулого тижня, українці не просили військ НАТО».

А якби українці попросили, то НАТО надало б війська?

Наприкінці лютого цього року Зеленський заявив в ефірі BFMTV, що Україна не потребує залучення іноземних військових, що військові Франції «не помиратимуть в Україні», і доки Україна тримається, армія Франції перебуватиме на території своєї держави і їй навряд чи доведеться ризикувати життям для захисту країн НАТО.

 

Він наголосив, що наша держава була б зацікавлена у присутності іноземних інструкторів і технічного персоналу.

 

У березні французьким журналістам Зеленський дещо відкоригував позицію: з Франції можуть приїхати інструктори, тренери — «й це абсолютно нормально». Також міг би прибути технічний персонал. Адже коли західна техніка в Україні ламається, то на ремонт її відправляють на Захід, а «це знову довгий процес».

 

«Тому я (в словах Макрона. — Авт.) нічого страшного не побачив. А щодо його слів, що нічого не можна виключати, це, думаю, пов’язано з путіним. Бо поки стоїть Україна, армія Франції буде на території Франції», — пояснив Зеленський. 

 

У свою чергу, 20 березня міністр закордонних справ Кулеба зауважив, що Україна потребує боєприпасів та зброї, проте ніколи не просила Францію відправити війська для боротьби проти росії.

 

«Ми ніколи не просили людей та збройні сили, ми пишаємося нашими солдатами», — наголосив глава МЗС України. 

 

У нас резонне запитання до Зеленського, його радників-порадників з ОП, до Кулеби: а чому не просили? У нас усе відмінно на фронті? Досягнуто паритету з ворогом в озброєнні та живій силі? Все відмінно з мобілізацією економіки, мобпланами підприємств, владних структур, громадян?

 

У нас достатньо аж з лишком військової техніки та боєприпасів, засобів ППО, РЕБ, авіації, дронів? Адже французькі та інші іноземні війська прибудуть не голими, а зі своєю технікою, боєприпасами, ракетами. Їх прикриватиме власна ППО, а можливо, й авіація. 

 

Нагадаємо ще раз президентові та міністрові, що 29 лютого прем’єр-міністр Франції Габріель Атталь сказав, що французькі війська можуть брати участь у війні на боці України не лише в навчаннях, а й для захисту певних кордонів та в наземній протиповітряній обороні. Участь військ Франції та інших країн НАТО була б дуже важливою для України, бо:

 

1. ППО французів могла б закрити небо над територією від Одеси до Києва, від Дніпра до Львова, які потерпають від ракетно-дронових ударів. Вивільнені підрозділи ППО могли б бути перекинуті під Харків, Запоріжжя та інші прифронтові міста, збивати ракети та бомбардувальники, з яких атакують КАБами. 

 

2. Французькі та підрозділи інших країн значно посилили б безпеку українсько-білоруського кордону, в Одеській та, можливо, Миколаївській областях — морського кордону, а також молдовського з самопроголошеним Придністров’ям. Було б вивільнено певну частину українських воїнів, які укріпили б лінію фронту, і з приходом західної техніки і боєприпасів це створило б умови для контрнаступальних дій. 

 

3. Зрозуміло, що облаштування навчальних таборів та ремонтно-технічних баз західної техніки на нашій території значно скоротить логістику переміщення техніки та особового складу. Такі значні скупчення військовиків мусять бути прикриті французькою ППО й авіацією. Але іноземні війська країн НАТО зайдуть в Україну ще й зі своєю розвідкою, контррозвідкою і лікарями, які легко діагностують системну клептоманію влади, розсекретять корупційні оборудки та схеми.

 

То чому не просили? Що це: некомпетентність чи диверсія? Від відповіді на це запитання залежать життя українських воїнів, наші з вами життя, загалом збереження України.

Зі світовим злом, яке вкорінилося в сусідній недокраїні, все зрозуміло. З нашими що робити?

 

Через два з хвостом роки Верховний головнокомандувач та більшість від «слуг» у парламенті, керованих «ефективними менеджерами», провалили найголовніші напрями, які повинні були забезпечити ефективне функціонування війська та перемогу над агресором Сил оборони:

 

1. Домобілізаційну підготовку на місцях не розпочато. Військовозобов’язані повинні не лише набувати та вдосконалювати військовий фах і навички, а й проходити ідеологічне та морально-психологічне навчання щодо захисту своєї сім’ї, свого краю, держави Україна.

 

Адже ще в 2005 році в рф було ухвалено остаточне рішення про підкорення України. Планувалося прогнати все чоловіче населення через фільтраційні табори на території московщини, з яких мало хто повернувся б живим і здоровим.

 

Бо кремлівська кліка врахувала досвід минулого століття: де залишиться хоча б пара-трійка українців — буде «партизанка». Апробація фільтрації проходить на всіх окупованих територіях, а в наші дні — й на Харківщині.

 

2. Перебуваючи нещодавно в Києві, держсекретар США Блінкен заявив, що найбільшими проблемами України є мобілізація та корупція, а за першої нагоди — вибори. Говорено-переговорено, що мобілізацію громадян провалено через некомпетентність та рейтинг Зеленського, адже більша частина його електорату — про «поржать» та «приколотися», а не Вітчизну захищати.

 

«Новий» закон про мобілізацію, що набув чинності, через вилучення строків демобілізації воїнів демотивує громадян. Мотивувала б мобілізація в ЗСУ мінімум 50% правоохоронців, прокурорів, суддів, держслужбовців тощо. Бо вони годуються з руки та зобов’язані громадянам і державі.

 

3. Блінкен — посадовець компетентний і розуміє, що основою мобілізації є переведення економіки, держорганів, правоохорохоронців на воєнні рейки. В цій царині держава палець об палець не вдарила. Рятує приватна та волонтерська ініціатива.

 

Але Зеленський у своїх зверненнях заявляє, що в нас уже виробляють сотні тисяч мін, снарядів, десятки тисяч воєнної техніки... У нас запитання: це обсяги виробництва за місяць, рік чи століття? Пора навчитися перевіряти інформацію, яку тобі втюхують «менеджери».

 

Обіцяний мільйон дронів нашій армії, як і мільярд дерев, як своїх вух, найближчим часом не бачити. Адже й досі 60% безпілотників поставляють на передову волонтери.

 

4. Керівництво місцевих військово-цивільних адміністрацій під орудою «ефективних менеджерів» демонструють Зеленському потьомкінські фортифікації на передку. Однак повноцінні залізобетонні й металеві фортифікаційні споруди відповідно до сучасних вимог на більшості ділянок лінії фронту не збудовано.

 

Ще в Другу світову ДОСи будувалися в 3-4 підземні поверхи, а що маємо нині? Земляні окопи, обшиті подекуди просто дошками. Вони від чого можуть захистити? Хіба від луків і арбалетів.

 

5. І зброї, зброї і ще раз зброї. Але частка озброєнь українського виробництва повинна постійно зростати: багато «Стугн» і «Корсарів», багато «Богдан» і «Буревіїв», багато «Нептунів», «Сапсанів» і «Громів», багато ракет середньої дальності до 3 тис. км, багато мільйонів дронів та РЕБів тощо. 

 

Лише ефективне втілення перелічених та інших напрямів вибудовуватиме фундамент нашої перемоги. Сталін був люцифером, але, на жаль, не ідіотом. Тому гасло «Все для фронту, все для перемоги» як ніколи актуальне. Натомість відбудовано дорогу Вовчанськ—Харків.

 

Витрачено понад 360 млн грн, відновлено міст, підірваний московитами під час відступу. Невже для того, щоб комфортніше було ворогові наступати на Харків? Скільки на ці кошти можна було збудувати фортифікацій навколо та у Вовчанську? 

 

Так, ми маємо запитання до наших союзників. Але ж наші союзники не сліпі. Чому ізраїльтяни, маючи серйозні претензії до влади, в основному довіряють їй і не підозрюють, що їхня влада працює проти держави? Чому сумніваємось і підозрюємо ми своїх? 

 

Останнім тестом для президента і парламентської «більшості» стане заміна «менеджерів» та обмеження їхньої влади функціями ОПУ, відновлення конституційної парламентсько-президентської республіки та створення коаліційного уряду національного порятунку, негайне звернення до НАТО та керівництва і народів усіх 32 країн-членів із проханням направити в Україну воєнні підрозділи і відповідних фахівців, у т. ч. й літаків з пілотами країн Альянсу. 

 

Чи відгукнуться вони на звернення? Чи воюватимуть їхні вояки на фронті? Танки Leopard та Abrams, HIMARS, ATACMS, Patriot та багато інших типів озброєнь іще два роки тому здавалися фантастикою.

 

Сьогодні нас закликають не займатися політикою. Спочатку перемога. Але з такою політикою нам світить лише капітуляція, а не перемога. Це засвідчують події останніх місяців на Донбасі та Харківщині.

 

Автоматичне, без рішення Конституційного Суду, продовження повноважень президента стимулює «менеджерів» затягувати війну.

 

Привид Оману бродить Україною. Нам терміново потрібен... ладан. Бо інакше втратимо Україну й українців. 

Тарас ПРОЦЕВ’ЯТ

народний депутат України 2-го скликання, кандидат історичних наук