Століттями імперська московія всіма силами намагалася знищити українську ідентичність.
За царату забороняючи українську мову, бо та начебто «іспорчений поляками русскій язик».
За радянського союзу — сталінською ідеологемою про «братскіє народи, сплочьониє велікім русскім народом» і нарешті великодержавною політикою творення на шостій частині планети такого собі російськоцентричного конгломерату населення: «єдіной історіческой общності — совєтского народа».
Україну з її етнонаціональною пам’яттю про козацьку волю, з її гайдамацькою, стрілецькою, упівською непокорою завойовникам імперія розпинала чи не найлютіше: забороною мови й культури, голодоморами, переселеннями, масовим терором. Дух руїни — найтривкіший дух, який панував на наших теренах.
«Мова рiдна, слово рiдне! Хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камiнь має», — біль Сидора Воробкевича упослідженням рідної мови, на жаль, передавався як мантра з покоління у покоління.
І залишався навіть тоді, коли Україна стала незалежною. Бо, попри взаконений стасус державної мови, ще геть недавно де-факто розмовляти та створювати нове українською було знаком «безпросвітного хуторянства».
З екранів, зі сцени, з розмаїтих шоу, з церковних амвонів, навіть з парламентської трибуни продовжувала лунати російська. «Русскій мір» хазяйнував тут як у себе вдома, «на заімкє».
24 лютого 2022 року змінило хід думок більшості українців. Дерусифікація піднялася вже «з низів» і змобілізувала країну, яку під приводом «спасанія русскоговорящіх» знову вбивав рашистський варвар.
Хвиля української заповнювала соцмережі, співаки заходилися перекладати російськомовні пісні, з вулиць зникли пам’ятники Пушкіну, Катерині Другій, іншим символам московського тоталітаризму, а на щиті столичного монументу «Батьківщина-Мати» засяяв наш Тризуб.
Ми активно очищаємо рідну землю від слідів окупанта, нашу духовність — від метастазів «русского міра», а культуру — від намули московщини, відновлюємо пам’ять про наші історичні межі. Та чи не забуваємо при цьому... українізуватися?
Aroma Kava.
Фото з сайту abetka.ukrlife.org.
Пройдімося українською столицею. Загляньмо в нові житлові комплекси, в торгово-розважальні центри. Хоча б у найпопулярніші — DREAM та SkyMall.
Так, там не побачите вивісок російською мовою, проте й українською дуже довго шукатимете. Ми зробили прості арифметичні підрахунки. Результати вражають: 87% банерів у торгових центрах англомовні, навіть вітчизняні дизайнери обирають для своїх брендів іноземні назви.
Лише 6% україномовних вивісок належать магазинам одягу, 4% з яких поєднали у назвах українські слова та англійські літери: VOVK, MEREZHKA, SOVA.
Adidas, Bershka, H&M, PUMA, Nike... Як і на банерах більшості відомих світових брендів, тут дублювання назв українською мовою. Бачили паралельні назви українською лише на 5% вивісок, проте і ті вітчизняні: Athletics представляє рекламні банери з формулюванням «Атлетікс», Happy Kids Park та Sribna Kraina дублюють назви українською.
На головній столичній вулиці ситуація порівняно краща. Українізація, звісно, і тут не переважає, але бодай 39% назв вживано державною мовою. Вийдіть на Хрещатик і самі переконаєтеся, що іноземні бренди Mango, LC Waikiki, McDonalds і т.д. не мають на вивісках українськомовної транслітерації.
Єдина вітха: більшість, 61%, вітчизняних закладів та магазинів на головній вулиці Києва називаються українською мовою: «Білий налив», «Всі свої», «Сенс на Хрещатику» та інші.
Дуже схожу картину бачили і на іншій відомій вулиці столиці — Арсенальній. В очах рябіє од англійських вивісок: Lyiv Croissants, Aroma Kava, Ulitka coffee bar, Stella Sweets. Вони тут окупували близько 75% простору.
Трапляються, звісно, й українські назви, проте їх значно менше: «Кава та троянди», «Салют», «Вано», «Львівська майстерня шоколаду», «П’яна вишня» тощо.
Ми розпитували перехожих. Безумовно, це не соціологія, але певну картину і наше опитування створює. 89% співрозмовників вважає, що українізація вже відбувається і багато закладів намагаються йти з нею нога в ногу.
8% висловилися, що взагалі не бачать в українізації сенсу, бо живуть у вільній країні, і мова не має значення, якщо тільки вона не російська.
«Зазвичай я слухаю музику і не звертаю увагу, що написано на вивісці, а заходжу інтуїтивно. Кафе обираю за зовнішнім виглядом. Немає значення, що написано і як подано, на це я подивлюсь уже потім», — відповіла 19-річна Ірина.
4% людей, які нейтрально ставляться до українізації, проти транслітерації відомих брендів: «Основною проблемою таких вивісок є припущення великої кількості помилок, — пояснює свою позицію Ксенія. — Рекламники нехтують правописом та правилами транслітерації, внаслідок чого поширюється неправильна вимова та написання іншомовних слів».
Решта 3% опитаних нами вважають, що змін майже немає і держава повинна активніше агітувати перехід на все українське.
«Українізація більше, ніж просто важлива, це частина національної свідомості, — переконана Ксенія. — Коли людина знає все про свою державу, від історії до мистецтва, вона є стрижнем, який допомагає суспільству, робить його невразливим для пропаганди ворога. Проукраїнська позиція — це основа та рушійна сила до перемоги».
Анастасія КАКУН, Софія ХУШВАХТОВА, Каріна ОСТАПЕЦЬ, Аніта КОВАЛЕНКО,
студентки факультету журналістики Київського столичного університету імені Бориса Грінченка
