Багато дерусифікуємось, але мало українізуємося? Мовна прогулянка Києвом

Століттями імперська московія всіма силами намагалася знищити українську ідентичність.

 

За царату забороняючи українську мову, бо та начебто «іспорчений поляками русскій язик».

 

За радянського союзу — сталінською ідеологемою про «братскіє народи, сплочьониє велікім русскім народом» і нарешті великодержавною політикою творення на шостій частині планети такого собі російськоцентричного конгломерату населення: «єдіной історіческой общності — совєтского народа». 

 

Україну з її етнонаціональною пам’яттю про козацьку волю, з її гайдамацькою, стрілецькою, упівською непокорою завойовникам імперія розпинала чи не найлютіше: забороною мови й культури, голодоморами, переселеннями, масовим терором. Дух руїни — найтривкіший дух, який панував на наших теренах.

 

«Мова рiдна, слово рiдне! Хто вас забуває, той у грудях не серденько, а лиш камiнь має», — біль Сидора Воробкевича упослідженням рідної мови, на жаль, передавався як мантра з покоління у покоління.

 

І залишався навіть тоді, коли Україна стала незалежною. Бо, попри взаконений стасус державної мови, ще геть недавно де-факто розмовляти та створювати нове українською було знаком «безпросвітного хуторянства».

 

З екранів, зі сцени, з розмаїтих шоу, з церковних амвонів, навіть з парламентської трибуни продовжувала лунати російська. «Русскій мір» хазяйнував тут як у себе вдома, «на заімкє».

 

24 лютого 2022 року змінило хід думок більшості українців. Дерусифікація піднялася вже «з низів» і змобілізувала країну, яку під приводом «спасанія русскоговорящіх» знову вбивав рашистський варвар.

 

Хвиля української заповнювала соцмережі, співаки заходилися перекладати російськомовні пісні, з вулиць зникли пам’ятники Пушкіну, Катерині Другій, іншим символам московського тоталітаризму, а на щиті столичного монументу «Батьківщина-Мати» засяяв наш Тризуб.

 

Ми активно очищаємо рідну землю від слідів окупанта, нашу духовність — від метастазів «русского міра», а культуру — від намули московщини, відновлюємо пам’ять про наші історичні межі. Та чи не забуваємо при цьому... українізуватися?

 

Пройдімося українською столицею. Загляньмо в нові житлові комплекси, в торгово-розважальні центри. Хоча б у найпопулярніші — DREAM та SkyMall.

 

Так, там не побачите вивісок російською мовою, проте й українською дуже довго шукатимете. Ми зробили прості арифметичні підрахунки. Результати вражають: 87% банерів у торгових центрах англомовні, навіть вітчизняні дизайнери обирають для своїх брендів іноземні назви.

 

Лише 6% україномовних вивісок належать магазинам одягу, 4% з яких поєднали у назвах українські слова та англійські літери: VOVK, MEREZHKA, SOVA.

 

Adidas, Bershka, H&M, PUMA, Nike... Як і на банерах більшості відомих світових брендів, тут дублювання назв українською мовою. Бачили паралельні назви українською лише на 5% вивісок, проте і ті вітчизняні: Athletics представляє рекламні банери з формулюванням «Атлетікс», Happy Kids Park та Sribna Kraina дублюють назви українською.

 

На головній столичній вулиці ситуація порівняно краща. Українізація, звісно, і тут не переважає, але бодай 39% назв вживано державною мовою. Вийдіть на Хрещатик і самі переконаєтеся, що іноземні бренди Mango, LC Waikiki, McDonalds і т.д. не мають на вивісках українськомовної транслітерації.

 

Єдина вітха: більшість, 61%, вітчизняних закладів та магазинів на головній вулиці Києва називаються українською мовою: «Білий налив», «Всі свої», «Сенс на Хрещатику» та інші. 

 

Дуже схожу картину бачили і на іншій відомій вулиці столиці — Арсенальній. В очах рябіє од англійських вивісок: Lyiv Croissants, Aroma Kava, Ulitka coffee bar, Stella Sweets. Вони тут окупували близько 75% простору.

 

Трапляються, звісно, й українські назви, проте їх значно менше: «Кава та троянди», «Салют», «Вано», «Львівська майстерня шоколаду», «П’яна вишня» тощо.

 

Ми розпитували перехожих. Безумовно, це не соціологія, але певну картину і наше опитування створює. 89% співрозмовників вважає, що українізація вже відбувається і багато закладів намагаються йти з нею нога в ногу.

 

8% висловилися, що взагалі не бачать в українізації сенсу, бо живуть у вільній країні, і мова не має значення, якщо тільки вона не російська.

 

«Зазвичай я слухаю музику і не звертаю увагу, що написано на вивісці, а заходжу інтуїтивно. Кафе обираю за зовнішнім виглядом. Немає значення, що написано і як подано, на це я подивлюсь уже потім», — відповіла 19-річна Ірина.

 

4% людей, які нейтрально ставляться до українізації, проти транслітерації відомих брендів: «Основною проблемою таких вивісок є припущення великої кількості помилок, — пояснює свою позицію Ксенія. — Рекламники нехтують правописом та правилами транслітерації, внаслідок чого поширюється неправильна вимова та написання іншомовних слів».

 

Решта 3% опитаних нами вважають, що змін майже немає і держава повинна активніше агітувати перехід на все українське.

 

«Українізація більше, ніж просто важлива, це частина національної свідомості, — переконана Ксенія. — Коли людина знає все про свою державу, від історії до мистецтва, вона є стрижнем, який допомагає суспільству, робить його невразливим для пропаганди ворога. Проукраїнська позиція — це основа та рушійна сила до перемоги».