У Свиней горіла хата,
Грошей було малувато,
Щоб пожежу загасити,
Треба в когось попросити.
А грошей не вистачало,
Бо всі Свині дома крали,
Кожен головний кабан
Думав, що назавжди пан.
Ненаситно
У два горла їв,
Ще й підтягував кумів
До корита головного,
Найогидніших з кнурів.
Хоч Свиней застерігали,
З неба ж видно все Орланам,
Що вогонь уже летить
Від Ведмедя, все димить
Під парканом у Свині,
Та вона волала: «НІ»,
Бо нема передумов,
Навіть назбирати дров
Треба до травневих днів,
Щоб підсмажить жолудів,
І тримати осторонь
Все, чим гаситься вогонь.
Та сараї запалали,
Як птахи й попереджали.
Сміливіші вже юрбою
Заливають все водою,
Хоч горять, воняє салом,
Свині сильні, їх немало.
Хто не вірив у пожежу, —
Вогнеборницьку одежу
Стали гордо одягати
І в сусідів вимагати
Все, що треба їм надати,
Бо згорять і їхні хати,
Як не стримають стихію
У своєму дворі Свині.
Хто відро, хто води пляшку,
Вогнегасники, баклажки...
Хто чим може на Селі
Нашій головній Свині
Стали всім допомагати,
Та в порядку щоб тримати
Весь пожежний інвентар,
Дав Орлан Білоголовий
Свій напутній коментар:
«Прибирайте із хлівів
Ненажерливих чортів,
Що жирують серед вас,
Хоч вогонь іще не згас,
Наживаються на всьому
Свинорили невгамовні,
Ще й шушукають сусідськи
Із Ведмедем, що по-свинськи
Підпалив усе в окрузі,
Розмовляють наче друзі,
Поки гасять всі багаття,
І єднаються як браття,
Бо на згарищі в труні
Не врятують гроші, ні!
А інакше самотужки...»
А в Свиней — діряві кружки
Прогнили за всі роки
У багнюці, навіки.
В вогнегасниках — лиш пил,
Воду смокчуть п’ять-шість рил,
Як не в себе заливають,
Бо погано Світ цей знають —
Скотобійня всіх рівняє,
В гаманцях не залишає
Ні води, ні жолудів.
Розпитали б у дідів...
Та спокійний старший Свин,
Хоч горить у нього тин,
Він нічого не міняє,
Просто у трагічність грає.
От така от зараз роль:
Незмінна свита і король.
Ще й не кращого ґатунку,
Їх турбують лише шлунки.
Там зібрались лише «свині»,
Більшість Свиней в тому винні.
От тепер-то будуть знати,
Як з балету обирати
У пожежники собі артистів
І других «спеціалістів».
* * *
Зараз є лише надія,
Вогнеборці що є сильні,
Хоч обпечені вже всі,
Та незламні і прямі,
З іклами, як вепри дикі,
Хай повернуться усі!
От тоді-то, може, вийде
Стати центром у Селі...
Дмитро ГРУЗІНСЬКИЙ
З поетичної збірочки лірико-публіцистичних творів «Українське будення 22-24»