На Рівненщині з 21-го по 25 квітня 1944 року відбувся найбільший бій за всю історію Української повстанської армії. Невеличке село Гурби стало епіцентром одночасно і героїчних, і трагічних подій, які назавжди закарбувалися в історії українських визвольних змагань.
Тоді в урочищі поблизу однойменного села скупчилися значні сили повстанців, які мали намір перейти лінію фронту й опинитись у тилу більшовиків.
Разом з упівцями в ліси пішло й населення навколишніх сіл, які шукали порятунку від червоних. Селянство чудово пам’ятало часи «перших совєтів» у 1939—1941 роках: вивезення людей на Сибір у вагонах для худоби, розстріли, репресії, грабунки та реквізиції.
Звичайно, кілька тисяч людей, що зібралися в одному місці, не могли не привернути увагу червоних. Командування більшовиків ухвалило рішення завдати нищівного удару по повстанцях, надіючись таким чином підломити сили всієї УПА, як моральні, так і військові. Було залучено піхоту, кавалерію, танки, авіацію, артилерію.
Проти повстанців були використані такі підрозділи внутрішніх військ НКВС: 18-й кавалерійський полк; 17-та, 21-ша, 23-тя і 24-та бригади піхоти; танковий батальйон. Усього близько 15 тисяч вояків, і це не рахуючи фронтових частин Червоної армії, кількість яких мало не перевищувала чисельність залучених військ НКВС.
Загальні сили червоних, кинуті проти гурбенського угруповання повстанців, нараховували приблизно 30-35 тисяч осіб.
Їм протистояли сили УПА-Південь (з’єднання «Холодний Яр»), а також відділи Військової округи «Богун» УПА-Північ. Загалом з боку УПА в битві під Гурбами брали участь такі підрозділи: курені (підрозділ, рівноцінний батальйону) «Сторчана», «Мамая», «Докса», «Непитайла», «Бувалого», «Довбенка» та «Залізняка». А також сотні «Панька», «Яструба», «Андрія», чота «Чорногори», відділ охорони штабу під командуванням «Гармаша». Всього 3-3,5 тисячі вояків. Тобто на одного повстанця припадало 10 більшовиків. У своєму арсеналі упівці мали дві батареї легких гармат і певну кількість мінометів та протитанкових рушниць.
Безпосередню підготовку до ведення бойових дій сторони закінчили 23 квітня. Більшовики перегрупувались та підготували війська для атаки. Повстанці викопали кілька ліній окопів і створили польовий шпиталь для поранених.
Перші спроби червоних атакувати відбулися в той же день. Осатаніло кидаючи людей на штурм, вони за всяку ціну намагалися прорватися вглиб повстанської оборони, аби сколапсувати її й, розчленувавши повстанське угруповання на малі групи, повністю його знищити.
Вояки УПА відбивали атаку за атакою, лише під вечір відступивши на другу лінії оборони. Сили НКВС провели кілька атак навіть уночі, але всі їх було відбито.
На ранок 24 квітня червоні знову перегрупувалися, залучили свіжі сили та розпочали генеральний наступ, рушивши «стіною» на повстанців. Маючи кратну перевагу в людях, а також артилерію та бронетехніку, їм вдалося серйозно потіснити фланги упівців. Як наслідок — в оточення потрапила частина куреня «Сторчана» включно з самим курінним.
Командування повстанців бачило катастрофічне становище «Сторчана» і його людей, було навіть підготовлено протинаступ задля деблокади куреня, однак курінний «Докс», який мав безпосередньо деблокувати підрозділ «Сторчана», не зміг зняти своїх людей з лінії фронту. Йому просто не було ким замінити своїх бійців. Усі можливі повстанські резерви давно були введені в бій.
Не бажаючи здаватися в полон, «сторчанівці» боролися до останнього набою, а коли ті скінчилися — кинулися в рукопашну. Всі вони загинули, поліг на полі бою разом зі своїми людьми й сам «Сторчан».
Становище упівців тим часом усе більше ускладнювалось. Закінчувались боєприпаси та медикаменти, а червоні постійно стягували до місця бою резерви, що їх висмикували просто з лінії фронту. З огляду на небезпеку повного оточення було ухвалено рішення про відступ.
Зранку 25 квітня повстанці, розділившись на невеликі групи, з легкістю прорвали заслон червоних і організовано відійшли з поля бою. За два дні активних бойових дій більшовики втратили близько тисячі людей убитими і пораненими.
Втрати повстанців становили близько сотні загиблих і невідому кількість поранених, яких змогли евакуювати. Не зумівши виконати жодної з поставлених задач, червоні почали масові розстріли, без суду і слідства, місцевого населення, яке переховувалося в лісах, а також полонених вояків УПА. Більшість з них була зовсім нещодавно змобілізована до сил повстанців і потрапила в полон, навіть не маючи зброї.
Так завершився найбільший бій Української повстанської армії. Повстанці довели, що УПА може на рівних боротися з регулярними збройними підрозділами. Зрозуміло, що в радянські часи дана битва була повністю викреслена з історіографії.
В більшості своїй українське суспільство дізналося про битву під Гурбами лише після розпаду СРСР. У 2002 році у Львові молоді історики Ігор Марчук та Олег Тищенко видали книгу «Гурби: квітень 1944-го», яка вийшла загальним накладом 2 тис. 300 примірників. А 18 травня 2007 року на місці бою було урочисто відкрито меморіал пам’яті загиблим воякам УПА.
Антон ОГЕЙ
