У пам’ятці палацової архітектури вісімнадцятого століття, колишній резиденції київських митрополитів, що в заповіднику «Софія Київська», 19 квітня уперше широкому загалові було представлено оригінальний документ, що складається з двох величезних рукописних томів — Генеральний опис Лівобережної України 1765—1769 років.
Йдеться про ту його частину, що стосується Конотопа. І це, мабуть, символічно, що саме в будівлі XVIII століття представили книгу цього ж віку.
Грубезні історичні рукописи представили у межах великого проєкту «Спадок Гетьманщини», заходи якого відбувалися уже в кількох містах, зокрема у Львові та Дніпрі.
У Києві тепер презентували дві книги другого тому видання «Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років» (загалом 1 тис. 700 сторінок), яке вийшло у київському видавництві «Кліо».
Організаторами презентації в Національному заповіднику «Софія Київська» стали Благодійний фонд «Спадок Гетьманщини» (Конотоп), Центральний державний історичний архів України, видавництво «Кліо», Музей Шереметьєвих та Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» (Батурин).
Унікальні видання про часи Гетьманщини
«Фактично ми з вами презентуємо унікальне видання, — констатував модератор заходу в Будинку митрополита, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості отець Георгій Коваленко. — Це проєкт, який варто масштабувати на теренах усієї країни. Завдяки таким проєктам і фахівці, й науковці мають фактично джерело дослідження, і звичайні люди можуть чимало цікавого знайти».
У двох книжках другого тому видання «Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років» подається розлогий опис козацького міста другої половини XVIII століття.
Йдеться про соціально-економічні відносини, господарства, чисельність, вік, походження та родинні зв’язки мешканців цього регіону Гетьманщини. Усі ці дані є важливою складовою у відродженні історичної пам’яті про Конотоп тих часів і Гетьманщину загалом.
Опрацьований і видрукуваний об’ємний матеріал буде доречним для різнобічних наукових студій з історичної антропології й соціальної історії, а також тим, хто досліджує демографічні процеси минулого. Упорядник цих насправді унікальних фоліантів — відомий чернігівський історик Олександр Тригуб. У новому двокнижжі вперше опубліковано понад 900 документів.
Книги з 900 вперше опублікованими документами про Конотоп ХVІІІ століття.
Силами науковців, музейників, краєзнавців і доброчинців у період повномасштабної російсько-української війни продовжується повернення донедавна замовчуваної історії України.
За задумом Благодійного фонду «Спадок Гетьманщини», в однойменному проєкті має вийти чотири книги. Їхня мета — повернути сучасникам гордість за славну минувшину, яка є міцним підґрунтям для нинішньої відсічі російським нападникам.
Співпраця фонду з київським видавництвом «Кліо» розпочалася з видання у 2019 році вперше не цензурованого Літопису Самійла Величка.
Оприлюднювати наукові напрацювання про історію славного сотенного міста Ніжинського полку Конотоп Благодійний фонд «Спадок Гетьманщини» з партнерами почали трохи більше року тому, представивши першу книгу «Ревізія Конотопської сотні 30—40-х років ХVIII століття».
Відбулася подія власне у Конотопі — за сто кілометрів від російського кордону на Сумщині, яку ворог не припиняє обстрілювати. Опісля велелюдні презентації книг із ґрунтовними обговореннями відбувалися в інших регіонах України.
Переможна правда про Конотоп
Ініціатор популяризації української історії гетьманських часів, яка має допомагати перемогти у російсько-українській війні, — відомий меценат Євген Сур, почесний громадянин Конотопа, засновник і почесний голова Благодійного фонду «Спадок Гетьманщини».
Як зазначив пан Євген, він давно цікавився своїм родоводом і зміг дуже глибоко його дослідити, аж до 13-го коліна. Як з’ясувалося, він походить від славного козацького роду.
Утім, наголосив Євген Сур, про Конотоп було написано не так багато, а ті книги, що були у вільному доступі, переважно базувалися на радянських, далеко не достовірних джерелах.
Хоча було відомо про Батуринську козацьку сотню, що входила до Ніжинського полку. А вже під час глибшого занурення в історичні джерела з’ясувалося, що існує такий рукописний документ, своєрідний перепис, де містяться дані про тогочасних мешканців Конотопа і їхню діяльність.
Здійснили цей перепис за часів Катерини II, аби дослідити, скільки мешкає людей, який їхній соціальний стан тощо. Робилося це, аби тримати все під контролем, знімати податки і загалом розуміти ситуацію, адже цариця руйнувала Січ і могла проявитися непокора українців.
Вже в радянські часи документи архівували, описували, дещо потрапило в російський тоді ленінград (санкт-петербург). Під час Другої світової війни німці теж намагалися вивезти архів, утім це їм не вдалося, документи застрягли десь на півдорозі і згодом їх повернули. Так опис дожив до наших днів. І ось тепер, коли його опубліковано, кожен має унікальну можливість дослідити свій рід. Адже дані вже майже всі оцифровані і є у вільному доступі.
Учасники презентації видання «Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років».
«Хочу, щоб багато наших співвітчизників повернули собі свою історію, переусвідомили її. Адже, щоб вести діалог зі світом, ми повинні знати, хто ми», — наголосив під час київської презентації представник Державної служби України з етнополітики та свободи совісті В’ячеслав Горшков.
Особливого значення такий процес набуває нині, коли багато українців через війну полишили країну. Хтось із них повернеться, хтось — ні. Але найважливіше, щоб вони не розчинилися в світах, а пам’ятали своє коріння та в подальшому ідентифікували себе як українці.
Про українську історію з часів російської імперії писали переважно за чужими лекалами. Тому, приміром, про переможну Конотопську битву над московитами 1659 року ще й досі знають далеко не всі.
Як зізнався Георгій Коваленко, який родом із Конотопа, там закінчив школу і провів частину свого свідомого життя, — про таку сторінку історії своєї малої батьківщини дізнався, вже коли йому було 23 роки.
Славні нащадки козаків — захисники України
У рамках презентації в Національному заповіднику «Софія Київська» видання «Місто Конотоп у матеріалах Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років» було представлено артефакти, які стосуються доби Гетьманщини, зокрема Лівобережної частини України та Конотопа.
Адже ця територія, зокрема Батурин і Конотоп, була дуже тісно пов’язана з Військом Запорозьким і саме тут базувалася одна зі 180 козацьких сотень, що входила до Ніжинського полку. Унікальні знахідки належать продовжувачеві славетного роду Шереметьєвих — Олексію Шереметьєву.
Всі присутні могли роздивитися матрицю печатки гетьмана Івана Виговського 1663–1664 років та лист гетьмана, датований січнем 1663 року (варто зазначити, що з того періоду збереглося дуже мало документів).
Була серед експонатів і матриця печатки Генерального військового суду 1690 року (періоду Івана Мазепи). А ще — печатка генерального писаря Василя Кочубея й козацьких старшин.
Загалом унікальні артефакти Музею Шереметьєвих доби Гетьманщини — це свідчення про високу сфрагістичну й геральдичну культуру Козацької держави, яку ми мали.
Було таке в нашій славній історії. Її маємо прискіпливо і досконало дослідити та поширювати в маси. Адже, як уже зазначалося, було 10 козацьких полків і 180 сотень, тож для багатьох вистачить: знаходити, опрацьовувати, коментувати і видати величезний пласт нашої славної історії.
Меценат Євген Сур і директор Центрального державного історичного архіву України Ярослав Файзулін.
Фото Валентини САМЧЕНКО.
На презентації був присутній Герой України Дмитро Кащенко — легендарний командир 58-ї окремої мотопіхотної бригади, яка носить ім’я Івана Виговського і базується в Конотопі. Присутність полковника візуалізувала нерозривність прагнень українців усіх часів.
Загалом історія циклічна, зазначив ще один почесний гість презентації, також військовий, Іван Карпенко. До війни він із братом мав мирну професію, займалися фермерством, сіяли й вирощували хліб.
Але коли ворог підступно напав на рідну землю, юнак поповнив лави захисників. Іван розповів, що днями побував у рідній Конотопській школі номер 7 і там дуже багато дітей з козацькими прізвищами, які вони віднайшли нині в цьому виданні.
«Тепер діти підуть до своїх батьків і розкажуть їм про свої відкриття. Можливо, батьки захочуть дослідити ще глибше своє коріння», — зауважив Іван Карпенко.
Ворог з рф уже 10 років суне нас «денацифікувати», але це лише змушує нас повертатись до своїх витоків. У 1708 році російські війська знищили Батурин, а тепер — Бахмут, Маріуполь, Авдіївку, інші міста.
Тож ми маємо виконати роботу над помилками й перемогти, щоб наступні покоління не знали, що таке війна. У минулому можемо знайти натхнення, але нам треба будувати майбутнє. І з цим важко сперечатися. Так має бути і так обов’язково буде.
