Спонтанно погарячкувати — це вже не про сьогоднішнього Володимира Зеленського. Нині він робить те, що сплановано. Як і що саме задумано? Це інші питання.
Вони додають інтриги в масштабне кадрове перезавантаження, котре президент Володимир Зеленський запустив на початку лютого гучною заміною головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного на Олександра Сирського. Залужного президент відправив працювати послом у Великій Британії.
Процес сьогоднішніх кадрових переміщень можна піддавати різній оцінці, й усе буде близьким до істини. З одного боку, це виглядає як виведення з-під удару певних персон, з іншого — ротація вибудовується під главу ОП Андрія Єрмака.
Минулого тижня основні обговорення кадрових змін стосувались екссекретаря РНБО Олексія Данілова та радників офісу президента.
Зрозуміло, що треба міняти всю канцелярію і переводити її саме в такий статус — канцелярії, а не якогось незрозумілого пафосного офісу.
Там мають працювати секретарі й секретарки, перекладаючи папірці з місця на місце й не претендуючи на представництво України на міжнародній арені.
Не Хуеєм єдиним
Отже, відкрив березневий список звільнених посадовців уже колишній секретар РНБО Олексій Данілов. Журналісти одразу ж вирішили, що Данілов розплатився своєю посадою за те, що нібито образив спецпредставника Китаю Лі Хуея, перекрутивши його ім’я в телеефірі. Хоча з ким не буває.
В офісі президента України Володимира Зеленського заперечили, що звільнення Олексія Данілова пов’язане з тим, що він образив спеціального представника лідера Китаю Сі Цзиньпіна, коли перефразував ім’я Лі Хуея в ефірі національного телемарафону.
«Ні, безумовно, ні. Це дуже дрібно якось. Це неможливо», — запевнив журналістів заступник керівника ОПУ Михайло Подоляк.
Новим секретарем РНБО призначено голову Служби зовнішньої розвідки Олександра Литвиненка. Як запевнив Подоляк, його кандидатуру ухвалено через потребу посилити аналітичну складову РНБО.
Олексія Данілова, за словами президента Зеленського, відрядять послом до Молдови.
Більше не ходи в мій горщик
Цікавим, з погляду пристрасті президента до давніх друзів і партнерів, виглядає звільнення Зеленським Сергія Шефіра.
Cпівзасновник студії «Квартал 95» Сергій Шефір був в офісі президента України першим помічником Володимира Зеленського з 2019 року, коли Зеленський став президентом.
Він давній товариш і бізнес-партнер Зеленського: разом вони грали в команді КВК «Запоріжжя—Кривий Ріг—Транзит», а потім заснували «Квартал 95».
Крім Шефіра, Зеленський також звільнив заступників керівника ОП Олексія Дніпрова та Андрія Смирнова, призначивши замість них Олену Ковальську та Ірину Мудру.
Також у рамках «перезавантаження влади» без своїх посад залишились уповноважена з питань забезпечення прав захисників України Альона Вербицька, позаштатна уповноважена з питань волонтерської діяльності Наталя Пушкарьова та позаштатні працівники — Михайло Радуцький, Сергій Трофімов та Олег Устенко.
У команді президента ще не вирішили, чим надалі займатиметься ексзаступник голови офісу президента Андрій Смирнов. Водночас інший звільнений заступник ОП, Олексій Дніпров, уже незабаром може стати ректором одного з українських вишів. Звільнення з ОП — особисте бажання Дніпрова.
Звільнив на запит суспільства?
З чим пов’язується така кадрова чистка? Зрозуміло, якщо за два останні роки зі своєї волі цього не сталось, то можна припустити, що на ці кадрові ротації вплинули західні партнери. Однак, найімовірніше, це лише одна з причин.
Нагадаємо, Андрій Смирнов — доволі скандальна політична фігура в нинішньому ОП. ЗМІ називали його людиною попереднього глави офісу — Андрія Богдана. Дехто асоціював із російським діячем і колишнім заступником глави адміністрації президента віктора януковича андрієм портновим.
Тож частина українського суспільства сприймає відставку Смирнова як досягнення власних результатів у невпинній і рішучій боротьбі з корупцією та залишками злочинної влади попередників у команді Зеленського.
До речі, придворні коментатори й політологи приблизно так у подальшому й подаватимуть та пояснюватимуть ці звільнення.
Так само, як вони інтерпретують на міжнародній арені результати успішної боротьби з корупцією в Україні як такі, що досягнуті, але ми знаємо, що насправді вони реалізовані десь у метафізичному просторі, а не в буквальному і реальному вимірі.
Однак питання кадрових чисток наразі оцінювати зі стовідсотковою істиною неможливо. Політологічно на них потрібно дивитись із плином певного часу та аналізувати з точки зору тих дій і заходів, які реалізовуватиме офіс Зеленського стосовно внутрішньої політики.
Тож наразі ми можемо лише зазначити, що Смирнов відповідав за питання організації міжнародного кримінального трибуналу щодо російської федерації, і Україна повинна була вийти на узгоджений результат до кінця минулого року, але так і не вийшла на нього.
Тому, здавалося б, логічно, що через недопрацювання на такому відповідальному напрямі його попросили завершувати свою каденцію і — на вихід. Але звільнення сталось не наприкінці минулого року, а аж у березні поточного.
Та й, об’єктивно, питання міжнародного арбітражу не перебувають винятково в компетенції української влади. Цей рух потребує чималих дій з боку наших міжнародних партнерів, які орієнтуються аж ніяк не на Смирнова. Вони, швидше, дивляться на те, наскільки реалістичним є сам момент і процес притягнення до відповідальності країни-окупанта.
Штани стали замалими
Імовірно, президент Володимир Зеленський, розуміючи, що й етап, і колектив, і команда людей, з якими він прийшов до влади в 2019 році та яких вважав близькими до себе, — до певної міри мають бути замінені з огляду на те, як змінився, чи трансформувався він сам.
Можемо припустити, що в умовах повномасштабної війни Володимир Зеленський змінився з точки зору ліберально-демократичних цінностей.
Він, на наш погляд, набув більш жорстких складових авторитарного характеру. Об’єктивно, війна як обставина надзвичайного стану змушує ухвалювати складні рішення, іноді як такі, що потребують абсолютної лояльності.
Критерій лояльності чи критерій сумнівів у правильності рішення почасти в умовах жорсткості перестає бути таким, до чого дослуховуються, а стає справжнім подразником.
Чи можна віднести до цієї категорії давнього президентського друга Сергія Шефіра — незрозуміло, але його звільнення давно стало питанням часу.
Нагадаємо, на ранніх етапах Шефір забезпечував комунікацію з бізнесменами, займався пошуком компромісів, тобто виконував свої певні функції.
Потім, після замаху на нього в 2021 році, про який ми досі не знаємо, чи його розкрили, чи ні, — публічність Шефіра, починаючи з 2022 року, знизилась до нуля. Формально він залишався в офісі, але ми його не бачили й не чули. Тому важко зробити аналіз того сегмента, за який він відповідав.
Наразі ж його відсутність на Банковій надає йому певною мірою додаткової свободи, щоб займатись своїми справами. А може, й справами президента, але вже поза прицілом ЗМІ та суспільства.
З іншого боку, ймовірно, Володимир Зеленський перестав дослуховуватись до його порад, — і це також є закономірним результатом.
Однак найцікавішим не лише в цій історії свіжих кадрових чисток, а загалом у кадровій політиці президента є не ті люди, котрі були й котрих він позвільняв, а та політика чи та відповідальність, у якій президент залишається відданим принципам «моя команда є найбільш близькою до мене».
Він її змінює й очікує від неї чогось більшого, ніж було раніше. А чогось більшого — це, очевидно, безапеляційне, безумовне слідування тим його побажанням і намірам, котрі він вважає єдино правильними.
Цікаво й те, як ця політика буде реалізована і змінить наше життя. Бо лідерство не міняється, а команда менеджерів до певної міри змін зазнає.
А значить, найвірогідніше, попередні не розділяли якісь певні принципи, що сьогодні властиві чи домінують в офісі президента. І ми не знаємо, в чому проявляться ці кадрові зміни — чи в жорсткості всередині країни, чи в рішучості пана Подоляка та інше.
Тобто цей спектр змін нам потрібно буде ще якимось чином засвоїти.
А те, що стосується пана Смирнова, наразі виглядає як історія про заспокоєння частини суспільства. Мовляв, ви цього давно хотіли — нате вам.
З іншого боку, цікаво, що реакція суспільства на відставку голови РНБО Олексія Данілова була спокійною. Ніхто не писав дописи такі, як Залужному: «Дякуємо!», «Як ми без вас?» і таке інше. І це теж певною мірою сигнал.
Данілов — усе-таки людина яскрава, лідерського типу, яструб у владі, доволі гострий на слово, потурає і відповідає людським запитам на як мінімум вербальну розправу і домінування над ворогом. І от він зникає з медійного простору зі своєї посади й ніхто за ним не жалкує, не плаче. Теж цікаве ставлення до суб’єкта.
Весняне пересівання для нової стратегії
Загалом, наразі, найімовірніше, йдеться про комплексний перегляд Володимиром Зеленським людей, яким він довіряє. Іде серйозне перетрушування їх.
Аби повністю виключити момент впливу на ухвалення ним рішень тих персонажів, котрі раніше в силу історії, в силу подій, які були спільно пережиті, мали вплив і мали можливість догукатись, щось сказати — й він повинен був враховувати їхню думку.
І це може бути, як варіант, підтримане більшістю з них рішення перших днів повномасштабної війни: йдемо до кінця — до кордонів 1992 року на нові рішення — тимчасово заморожуємо конфлікт, аби підлікувати всю країну і підсилити себе.
Тож сьогодні ми маємо ситуацію, в якій відбувається зміна чи виключення цих людей із лав наближених і заміна їх на інших.
Хоча можна подивитись на ситуацію й інакше. Офіс президента — це все-таки та інституція, яка забезпечує роботу президента, й формально вона не має впливати ні на роботу Кабміну, ні на роботу Верховної Ради.
Але ми допускаємо, навіть споглядаємо, що в ОП можливостей та впливу трохи більше, ніж у, припустимо, виконавчої гілки влади.
Але ж на своїй посаді залишається Єрмак. І може бути, що кадрове зачищення-переформатування здійснено саме заради його комфорту. Щоб ніхто, лише він цілодобово був наближеним до вух президента й щоб він одноосібно міг заплітати мізки гаранта, як потрібно головному канцлеру.
