Це не нова сентенція: криза — дитя війни. У нашій ситуації вона — ще й переламний момент для українців, з якої вони мають вийти сильнішими.
Саме влада, найбільше — президент, несуть відповідальність за подолання внутрішньої кризи для консолідації нації в боротьбі з російською агресією до перемоги.
Основні дискусії, що ведуться у суспільстві, — довкола зброї й можливості відновити наступальні функції ЗСУ.
Водночас більш важливою проблемою стає реформація, прискорений розвиток політичної влади. На чолі з президентом, лідерство якого визнають більшість українців.
А це непросто, бо ситуація після ротації Генштабу продовжує погіршуватись. Розрахунок, якщо він був на певний паритет, умовно статистичний баланс сил та можливостей на ключових плацдармах зіткнень армій, може виявитись невиправданим.
Однак наприкінці минулого року ми отримали шанс довготривалого фінансування, і разом із ним постав новий виклик — не змарнувати його, як це вже було з попередніми сценаріями можливостей для України.
Програма EFF 2023 є однією з найбільших за розміром погодженого фінансування за всю історію співпраці України з МВФ. Як і попередні програми, вона буде спрямована на підтримку економічної та фінансової стабільності, відновлення боргової стійкості на довгострокову перспективу як за базового, так і за погіршеного сценарію, а також сприяння реформам, які підтримують відновлення України на шляху до вступу в ЄС.
Тож треба змінюватись, навіть через біль. Треба робити зміну руху потоків та бенефіціарів від цих потоків, аби це принесло користь для майбутнього.
І це досить промовисто демонструє ситуація на фронті. Яким ще дятлом війни треба довбати, щоб це дійшло до політичних володарів економіки?
Стратегія пекла
Російські збройні сили нарощують наступальні операції, жорстко пробивають окремі оборонні лінії ЗСУ, постійно перекидають у бій свіжі резерви та бронегрупи, масово використовують авіацію, кидаючи бомби на українські лінії оборони.
Як зазначив у своєму блозі на Цензор.net офіцер ЗСУ Олексій Герман, окупанти виявляють наші спостережні пункти та ВОПи. Потім знищують наші позиції FPV-дронами. Причому кількість навіть не рахується.
«Атаки відбуваються до повного знищення бліндажів або укриттів О/ОС. Одночасно застосовуються різні системи скидів. Від «Горинича» з 82 мінами до звичайних «Мавіків» з більш легкими боєприпасами. В окремих випадках застосовується газ, щоб примусити бійців покинути укриття. Після чого завдають масивного удару дронами різних типів. На глибину до трьох кілометрів і глибше окупант застосовує КАБи, артилерію, «Ланцети», — наголошує Олексій Герман.
Так офіцер ЗСУ описує стратегію пекла. Армади дронів із машинним зором полюють ледве не за кожним українцем, залітаючи в усі щілини, нори й опорні вузли, не даючи можливості вивезти поранених, підвезти боєприпаси та провести ротацію. Артилерія створює вогневий вал, а «Ланцети» підбивають бронетехніку.
І ми ще більше усвідомлюємо, що заклик наївних і некомпетентних українських чиновників перетворити квартири на майстерні з виготовлення дронів є не тільки безглуздим, а й небезпечним. З огляду на швидке збільшення окупантами заводських ліній з випуску безпілотної авіації та їх постійної, ефективної технологічної модернізації.
«Швидкість руху безпілотних систем у ворога — шалена. Вони вже літають на частотах, недосяжних для наших засобів протидії. Впевнений, що вони максимум за пів року впровадять систему «Рій» зі штучним інтелектом. Їхні FPV-дрони працюють на частоті 1240 МГц, а ми ледве подолали 750 МГц. Стала робота наших РЕБів майже в 1200 МГц. Якщо вірити воєнним в окопах, 70% втрат — від дронів. При повній перевазі в повітрі російських FPV та зі співвідношенням 1:7.
Зараз це найболючіший виклик Ставці й Головкому. Потрібно зламати ще радянську бюрократичну і командну систему в армії та оперативно почати робити реальну, а не паперову армію фронтових дронів усіх видів на випереджальному технологічному рівні. У тому числі необхідно вдатись до масового виробництва антидронових безпілотних систем та із союзниками перейти до роєвої війни з використанням ШІ», — пише Олексій Герман.
Тож ми на порозі того, що завдяки новим технологіям і матеріалам російські «Іскандери», «Калібри», «Кинджали» та «Онікси» стануть головною проблемою для ближнього і глибокого тилів України, що справедливіше було б назвати третьою лінією фронту.
А безпілотники, які, обходячи всі системи вогневого й електронного захисту, будуть полювати на важливі військові, економічні та інфраструктурні об’єкти. Навіть за окремими автомобілями на дорогах із бортовими комп’ютерами. Такій зброї з ШІ (штучним інтелектом) не потрібні оператор і будь-який зв’язок з ним.
Тобто ця війна рухається до масового застосування автономії зброї?
Спеціалізовані ЗМІ розповідають, що вже є розробки таких дронів для враження ППО і мобільних ракетних установок. Наступний прорив — наземні безпілотні системи. Ну і рої дронів, що самостійно програмують свої дії, підлаштовуючись під поле бою зі швидкістю, недоступною людині.
Найбільші ризики — можлива інтеграція путіним ШІ в ядерну зброю. США і Великобританія вже заявили, що не будуть цього робити, але китай і росія промовчали.
До того ж, кремль успадкував систему «периметр», яку в НАТО називають «мертва рука». Це гігантський робот-монстр, який може запускати всі російські ядерні ракети у випадку, коли керівництво країни або знищено, або з ним безнадійно втрачено зв’язок. Тобто машина судного дня для ядерного удару у відповідь. Росія її постійно модернізує, не встановлюючи обмежень для ШІ.
Ще більш небезпечним є використання ШІ для тактичної ядерної зброї (ТЯС). У воєнній стратегії вона не є частиною ядерного стримування, а звичайним ефективним способом ведення війни.
Фон ризиків
А тим часом на отакому тлі наджорстокої війни гострим кігтем хребет держави пронизують політичні ризики.
Частина команди Зеленського, котра афілійована з Єрмаком і Ко, граючись в електоральну загрозу, відправила Залужного у відставку. Котрий не лише чітко усвідомлював, що ми переживаємо інший тип війни, включення складних сценаріїв, проти яких важливо ретельно шукати протидію, а й мав уяву, як із цим працювати й воювати.
Наразі ми не знаємо, як думають Ставка і нинішній Генштаб. І чи взагалі у них є воєнний план, який може привести до іншої, нової стратегії війни?
Підпорядкування чинного головкома й генералітету політичній грі Банкової та контролю цивільних, заточених на боротьбу за збереження управління країною, призвело до хаотичних та примітивних спроб просто закрити дірки на фронті та не допустити його обвалу.
Невідомо, як думає головком Сирський і чи планує він діяти за планом Залужного щодо проведення маневрової стратегії війни. Те, що вдалося зробити росії в Авдіївці й що не використали ЗСУ.
Стверджувати про неучасть військових у політичному житті держави — легковажно. Адже президенту необхідно вирішувати одночасно як мінімум дві головні саме політично-військові задачі.
Перша — стабілізувати фронт, де, як стверджує низка військових експертів, необхідно забезпечити позиційну паузу на 3-4 місяці для доозброєння і оновлення.
Друга задача, що є взаємопов’язаною з новою стратегією війни, — «удари довгої руки», як її називають військові. Постійне нарощування атак безпілотною авіацією ближніх і дальніх тилів росії.
Усе більше й глибше переносити війну на територію владіміра путіна. Виснажувати економічний потенціал, вносити хаос і невизначеність, демонструючи загрозу кризи росії та її розпаду.
Росія робить із нами це вже понад два роки.
Військова недополітика
Однак, оцінка реальності, схоже, доводить, що в глави держави Україна ясного бачення воєнної стратегії в нових умовах немає. Його плани йти назустріч російським військам, контрнаступати й звільняти території будувались на піску. Очевидно, що Зеленський потрапив у пастку власної самовпевненості, звільнивши перевірених і ефективних стратегів на чолі із Залужним.
А росія тим часом нарощує свою перевагу.
Газета «Нью-Йорк таймс», аналізуючи знімки агенції Planet Labs, стверджуює, що невеликі, але стрімкі успіхи росіян на фронті пов’язані не лише з нестачею боєприпасів і зменшенням західної допомоги Україні, а й з надзвичайно слабкими, невідповідними самому характеру війни лініями української оборони.
Наприклад, оборонні рубежі на захід від Авдіївки здебільшого складаються з примітивних окопів. Без багатьох додаткових укріплень проти танкових атак і захисту основних доріг та важливих позицій. Саме тому, за даними британської розвідки, росіяни дуже швидко подолали 6,4 км від центру Авдіївки. Такого раніше не спостерігалося.
Це особливо напружує на тлі потужної російської оборони, яка зламала український контрнаступ минулого року. Американські журналісти стверджують, що на відміну від примітивних укріплень українців, які росіяни штурмують під Авдіївкою, московити під Вербовим на півдні мають кільцеву систему укріплень.
Траншеї такої ширини, що дозволяють ловити танки та бронетехніку, за ними — мережа бетонних перешкод, «зуби дракона», а в кінці — розгалужена система окопів для піхоти з максимальним захистом.
І хоча Зеленський обіцяв українським фронтовикам «приділити максимум уваги фортифікаціям», фактично використаної стратегії оборонних систем немає і не проглядається.
Було б помилкою в цих умовах шукати стрілочників лише серед командирів батальйонів і бригад. На цьому наполягає головком Сирський, котрий заявив про кадрові зміни військових командирів, «які несуть загрози життю підлеглих». Президент видав йому карт-бланш на кадрові зміни в армії, в штабах — будь-які.
Це, можливо, потрібно, але вкрай недостатньо. Бо не йдеться про переосмислення всієї воєнної політичної ситуації та адаптацію до нового етапу війни, на якому росія все більше домінує і намагається встановити контроль та управляти бойовими операціями по всій лінії фронту.
Війна прискорила всі без винятку процеси внутрішнього і зовнішнього розвитку. Через кризи та виклики. Водночас вони створюють і відкривають вікна нових можливостей.
Як кажуть, або пан, або пропав. Це чи не останній шанс залишитися самостійним, незалежним, суверенним народом і панувати у своїй хаті, не йдучи в прийми до москви.
