Спека, телевізор і туга за сім'єю

      Враження про перший «немедовий місяць», ба навіть півтора, від перебування в Іраку в наших військових досить схожі: люта спека, туга за Батьківщиною і пристрасний перегляд теленовин з України. Офіцери прес-центру 5-ї окремої механізованої бригади, яка базується в Іраку, провели бліц-опитування своїх колег iз цього приводу. Перше спільне відчуття у всіх — тривога за своїх рідних: як тільки якась стрілянина чи теракт — солдати біжать телефонувати в Україну, щоб заспокоїти мам і дружин, мовляв, не хвилюйтеся, з нами все гаразд.

      «У порівнянні з Ліваном, де я прослужив півроку в місії, тут значно складніше служити. Зате набагато краще з телефонним зв'язком. У Лівані доводилося займати чергу й чекати до першої, а то й до другої години ночі, щоб поговорити з рідними, а тут усе просто — купуй картку і дзвони досхочу», — радіє сержант Василь Кошер, заступник командира комендантського взводу 5-ї бригади. Вдома у нього залишилися дружина й маленький син, фото якого Василь вивісив зараз над своїм ліжком. Коли вкладаюся спати, знов і знов розглядаю те фото, ностальгує сержант, а втім планує прослужити в Іраку ще рік. «Завжди думаю про маму, кожного разу, як показують по телевізору страшні новини з Іраку, з жертвами, біжу телефонувати мамі», — розповідає майор Сергій Пономар, начальник групи військової поліції. А водій Сергій Кайдала розкриває таємницю появи в казармі телевізора: мовляв, купили з бойовими товаришами в складчину. Він каже, що намагається не пропустити новин з України і, звісно, теж після перших тривожних повідомлень про НП в Іраку бігає до телефонного пункту — заспокоїти рідних: «Ми ж за них переживаємо, може, ще більше, ніж вони за нас». А щодо вражень, то сержанта Кайдала найбільше допекла спека. «Про таку раніше хіба що по телевізору чув, а в Іраку відчув на своїй шкірі, — каже він. — Хоч досить швидко звик, добре, що осінь прийшла і температура повітря знизилася до + 38 градусів».

      А у підполковника Володимира Бігуна, начальника оперативного відділу управління, напевно, чоловіка романтичного, найяскравіші враження від перших півтора місяця служби залишили руїни давнього Вавилону. Він має нагоду бувати тут, позаяк неподалік знаходиться штаб багатонаціональної дивізії. «На власні очі побачив одне з місць початку цивілізації, одне з чудес світу — висячі сади Семираміди, — відповів він на питання бліц-анкети. — Насправді це величезний лабіринт, який зберігся до нашого часу. Тепер я маю можливість доторкнутися до стін історії».

      Крім туристичних вражень, підполковник Бігун поділився й службовими: «Ніщо тут, у місії, так не вразило, як необхідність вести величезну купу документації та складати рапорти і доповіді, певна частина з яких має сумнівну важливість». «Складається враження, що вони необхідні для виправдання існування відповідної посади у вищому багатонаціональному штабі. Багато документів дублюють зміст один одного. Такі вимоги. Таким чином ознайомився з бюрократичною машиною іноземного виробництва. Вірогідно, це і є стандарти НАТО». Такої ж думки і ще одинь з опитаних «штабістів» — капітан Ігор Дзюба, офіцер розвідувального відділу управління бригади. «Специфіка нашої роботи потребує аналізу, прогнозу та негайної реакції на поточні події, від цього залежить успіх нашої справи, — каже він. — А тут доводиться близько 80 відсотків часу працювати з паперами і доповідями «нагору». А поки командування відреагує на наші пропозиції, які ми підготували виходячи з оперативної інформації і розвідданих, втрачається час і зникає з поля зору небезпечний суб'єкт».