Зернові скандали на польському кордоні оголили ще одну гостру внутрішню проблему українців: у нас не вистачає хліба, у пересічних українців не вистачає грошей на хліб, який значно вирос у ціні, а зерно, створюючи дефіцит у країні, випихають за межі України.
Уже було чотири випадки вандалізму, коли українське зерно висипали з машин і вагонів просто на землю.
Міністр інфраструктури Олександр Кубраков стверджує, що внаслідок останнього випадку було знищено 160 тонн українського зерна.
Міський голова Львова Андрій Садовий влучно охарактеризував жорстоку й безглузду витівку польських фермерів: «Назвемо речі своїми іменами. Українське зерно висипають польські, а насправді проросійські провокатори, з українських вантажівок. Псевдоблокада на кордоні триває. Українці буквально поливають кров’ю поля, які родять це зерно. Збирати пшеницю на полі, яке бачило війну, — це як працювати сапером. Такі дії — ницість і ганьба».
Тому водночас виникає запитання: чи є Польща, член Євросоюзу, правовою державою? Бо те, що ми спостерігаємо, свідчить про дикунське та хамське ставлення до міжнародних перевізників та грубе порушення їхніх прав.
Також закон Польщі «Про зібрання» забороняє зібрання у формі блокування автотранспортних шляхів, прикордонних переходів тощо.
А повна бездіяльність влади Польщі стосовно припинення цього варварства свідчить про те, що це така державна політика.
Наразі діє одностороннє польське ембарго на імпорт українських зернових. Трейлери, що перебувають на кордоні, — це, очевидно, транзит або в порти, або в треті країни.
І в першому, й у другому випадку Польща та її портові оператори заробляють на цьому. Це законні перевезення.
Розмови про потрапляння зерна, котре перевозиться в режимі транзиту на внутрішній польський ринок, нічим не підтверджуються.
Водночас поляки, застосувавши поліцейський супровід колон трейлерів, беруть гроші за цю «послугу». Ось таке добросусідство.
Злидні ростуть
І в нас є чимало претензій як до експорту зерна з України, так і до кількості експорту.
Ця ситуація змушує звертати увагу на те, що увесь цей ганебний зерновий треш мав би спонукати владу замислитись як про інші маршрути для українського зерна, так і про те, чи варто вивозити його в таких обсягах, якщо в самій Україні люди голодують через зависокі ціни на хліб.
Ми не відкриємо Америку, сказавши, що колись доступні продукти харчування стають недоступними для чималої кількості українців через зростання цін на них і злиденний рівень зарплат та пенсій.
Якщо вже наш іще один стратегічний продукт — картопля — коштує починаючи від 23 гривень (!) за кілограм і вище, то що говорити про інші продукти?
А тут і хліб виріс позахмарно в ціні. Кілька скибочок, яких може вистачити на обід лише двом людям, коштують близько 30 гривень! І що далі?
Тож для чого вивозити стільки хліба? Щоб його висипали просто на землю, а у воюючій країні, яка збирає хліб із полів, де проливається кров, люди голодували?
Версія, що зерно вивозять реальні власники українських земель, котрі проживають поза межами нашої країни, також має право на розгляд.
Це може бути одним із пояснень, чому маршрут українського зерна пролягає саме цим польським шляхом і через ці пункти пропуску.
Інакше-бо давно можна було б піти іншими експортними шляхами. Але що, реальні власники так вирішили?
А в Україні тим часом соцмережі показують фото черг за хлібом у Полтаві! І картина вимальовується така, що, окрім того, що значна частина достойних українців гинуть за нашу свободу на фронті, іншу, всередині країни, — добивають злиднями, безгрошів’ям і, відповідно, голодом.
Ну звісно, це не стосується народних депутатів, урядовців, інших високих чиновників та нуворишів війни, котрі піднялись на кривавому горі співвітчизників.
Їм з їхніми доходами ні дефіцит їжі, ні позахмарні ціни на стратегічні українські продукти — хліб і картоплю — не страшні. Вони взагалі їжу богів споживають.
Картина їхніх буднів малюється маслом та заправляється як мінімум оливковою олією. А в більшості з нас — черствим хлібом, розмоченим у воді.
Що на це відповість іще одне, окрім Милованова, економічне диво України, міністр економіки Юлія Свириденко? Або аграрний міністр Микола Сольський?
Може, хтось відповість, чому влада не здогадалась викупити хоча б 20% цього «зерна спотикання», аби воно залишилось в Україні про запас до нового врожаю, щоб хліб узагалі був і щоб знизити його вартість?
Але ж відповідати треба мовою реальних цифр. А в нас чомусь ніде немає інформації, скільки зерна потрібно Україні для своїх потреб, скільки зерна можна експортувати, щоб не зашкодити своїй країні?
Також невідомо, чому українське пшеничне зерно продається як фуражне за дуже низькою ціною ($150 за центнер), тоді як світова ціна — $300 за центнер.
Раніше це пояснювали високими затратами на транспортування зерна. Це лукаве пояснення, бо росія продає по $300 за центнер, а географічно їхні й наші затрати на транспортування аналогічні.
«Є підозра, що головний зиск від експорту зерна отримують наші вельможні латифундисти, а не держава. Тому виникають сумніви, наскільки вигідна державі Україна так звана «зернова угода» у її нинішньому оформленні», — вважає науковець Інституту органічної хімії НАУ Юрій Сергачов.
Проблема не свіжа
Ще в 2021 році, до великої війни, борошномели били на сполох: соціальні сорти хліба можуть подорожчати в Україні через дорогий газ і зменшення обсягів продовольчої пшениці на внутрішньому ринку.
Кілька асоціацій борошномельної галузі України вимагали від влади провести моніторинг наявності харчової пшениці врожаю-2021 за якісними показниками і просили забезпечити їх «пільговим» газом для стабільності виробництва.
Уже тоді вбачався ризик нестачі продовольчої пшениці для випічки хліба через активність трейдерів, які вивозять продукцію на експорт.
Відповідну ініціативу борошномели озвучили у зверненні до президента України Володимира Зеленського та в листі до прем’єр-міністра Дениса Шмигаля.
Тобто, владі ця проблема давно відома, але вона продовжує нарощувати хлібний дефіцит у ситуації вже повномасштабного вторгнення. А запропонований тоді ж трейдерами обсяг експорту пшениці на рівні 25,3 млн тонн, без розподілу на продовольчу і фуражну, фактично знівелював мету меморандуму і створив умови для повної відсутності добровільного врахування інтересів громадян України в споживанні базового продукту.
Тоді ж, у 2021 році, прогнозували, що це може призвести до дефіциту продовольчої пшениці на внутрішньому ринку, що суттєво вплине на зростання цін на борошно і борошняних виробів, а сьогодні це — вже гірка реальність.
Нам наразі не відомо, чи проводили міністерства економіки та аграрної політики незалежний моніторинг наявності пшениці врожаю 2023 року за якісними показниками з поділом за класами.
Чи розробили за результатами моніторингу механізм коригування експорту продовольчої пшениці 2-го класу з урахуванням потреб внутрішнього ринку? Адже, скажімо, щоб закупити до кінця 2021 року, коли війна була лише на Донбасі, не менш ніж 700 тис. тонн пшениці 2-го класу для внутрішніх потреб країни підприємствам борошномельної галузі необхідно було влізати в чималі кредити.
То скільки продовольчої пшениці?
Отже, в Україні не найкращим чином налаштований збір інформації для аналізу ситуації з кількістю та якістю зернових запасів.
Якби вели нормальний облік зерна, ми б чітко розуміли, скільки та чого ми маємо і скільки нам іще потрібно сировини. Ми мали б сертифіковані зернові склади, звіти про те, що є там на зберіганні.
А якби він був іще й прозорим, то ми могли б впливати на обкрадання нас державно-зерновими гопниками.
Також якби й власники зерна (у господарствах та на елеваторах) регламентували його кількість, була б хоч якась звітність. Однак повною мірою цю інформацію не відображено, збирають її довго і неточно. Це спричиняє чимало проблем і слугує джерелом різних чуток, які, своєю чергою, впливають на стан ринку.
Оцінюючи ситуацію на внутрішньому ринку, його учасники неодноразово наголошували, що вітчизняні виробники іноді «махлюють» з якістю зерна, коли заходить мова про постачання продукції для внутрішнього виробництва.
Скажімо, українські виробники пшениці 2-3-го класу постачають продукцію із заниженими показниками якості. І через це неможливо задовольнити попит на якісне борошно.
Водночас великий обсяг високоякісного зерна вивозять на експорт. Постачаючи продукцію за форвардними контрактами чи за іншими формами домовленостей, ми все частіше бачимо розбіжності між замовленою якістю зернових і постачанням продукції по факту.
Одним із варіантів виходу з критичної ситуації мало б бути введення експортного мита на вивіз продовольчої пшениці. Але цього не зробили раніше і не роблять зараз, виникає нестача сировини для переробних підприємств.
То що ж, тепер країні-житниці шукати додаткові обсяги продовольчої пшениці на зовнішніх ринках? Це повний абсурд!
Обмежити експорт — це найпростіше, що можна було зробити. Але чого ж не зробили? Бо, повертаючись до написаного вище, власники за кордоном?
Диверсія проти українців
Отже, переробники пропонували встановити граничний обсяг експорту пшениці на рівні 25 млн тонн з обов’язковим розподілом у співвідношенні продовольчої і фуражної пшениці.
Це дозволило б збалансувати потреби споживання на внутрішньому ринку і зовнішньому.
Останні заміри трирічної давнини вказували, що потреби внутрішнього споживання становили 7,5 млн тонн, з яких близько 5 млн тонн якісної пшениці.
За умови формування оптимальних перехідних запасів можливості експорту оцінювали в 25,3 млн тонн.
Тим часом, за даними польського сайту farmer.pl, з січня по серпень 2022 року експорт зерна з України до Польщі зріс аж на 180% (!) порівняно з аналогічним періодом 2021 року.
«На практиці тільки частина української сільськогосподарської продукції потрапляла до польських портів, щоб звідти морем вирушити, наприклад, до Африки. Решта залишилася в Польщі, а точніше потрапляла на різні оптові склади», — стверджує польський журналіст Цезарій Щепанський.
Для українців дані, що експорт зерна з України до Польщі зріс аж на 180%, убивчі. Адже на практиці вийшло, що й ціна хліба виросла ледь не на 200%. У період війни! Коли зависокі ціни на хліб, переводять його в розряд дефіциту!
Як це, окрім диверсії проти України та українців назвати ще?
