Під час останнього візиту до Дніпра, зокрема центру підготовки мобільних вогневих груп, президент Володимир Зеленський разом зі своїм медійним пулом та офіційними ЗМІ, що поширили інформацію, світлини та відео, по суті, «здав» розташування цього важливого об’єкта, але то таке. Для керівників держави різних рівнів це вже не вперше.
Колись ексміністр оборони Резніков зробив селфі на тлі Яворівського полігону, що на Львівщині, потім туди не забарився ворожий ракетний «приліт».
Це лише один зі штрихів до палітри внутрішніх криз, котрі є проблемою для України.
Ми не знаємо глибинних мотивів Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського, але тепер він не тільки несе основну відповідальність за події на фронті, особливо на тлі авдіївського пекла, а й змушений буде доводити ефективність свого рішення щодо заміни головкома.
А це непросто, бо ситуація після ротації Генштабу продовжує погіршуватись. Розрахунок, якщо він був, на певний паритет, умовно статистичний баланс сил та можливостей на ключових плацдармах зіткнень армій може виявитись невиправданим.
Виснаження
Російські збройні сили нарощують наступальні операції, жорстко, не звертаючи уваги на власні втрати.
Пробивають окремі оборонні лінії ЗСУ, постійно перекидають у бій свіжі резерви та бронегрупи, масово використовують авіацію, кидаючи бомби на українські лінії оборони. Загалом, мають значну перевагу в небі.
ЗСУ веде бої на виснаження, не маючи можливості завдавати саме відсікаючих ударів у відповідь, та перебуває у стані невизначеності щодо тактики ведення оборонних боїв надалі.
Незрозуміло до кінця, чи збудовано за спиною ЗСУ нові фортифікаційні оборонні вузли? Чи ешелоновані вони й чи здатні витримати російські удари, якщо путіну вдасться підготувати резерви для великих наступальних операцій?
І це все на тлі того, що союзники практично припинили військову допомогу Україні на стратегічному рівні.
Ймовірно, нові надходження будуть зі значним запізненням, і це вже критично вплинуло на фронт, фінансово-економічний стан держави та політику.
На це все наклалася несподівана економічна блокада прикордонними союзниками, що вбиває операційну швидкість логістики.
За позитивними прогнозами фахівців воєнної справи, використання військової допомоги на полі бою може поновитись через п’ять місяців.
От нещодавно стало відомо, що такі необхідні ще кілька років тому F-16 нам, можливо, нададуть аж у червні. Так і хочеться сказати: тримайте вже їх для себе, бо незабаром і вам можуть знадобитись.
Але українські військові експерти все ж дають надію, що хоч і не раніше червня-липня, але ЗСУ все ж перейде на інший рівень воєнного планування.
Отже, Україна в цей час перебуває на мінімумі ресурсів і можливостей. Помилкою було розраховувати винятково на допомогу союзників і не включити в стратегію війни мобілізацію всіх внутрішніх можливостей.
Не лякаючи суспільство посиленням фіскальних репресій, а створюючи воєнну економіку нового типу, здатну діяти під бомбами й ракетами.
Так, як і прописано у ще чинному старому Законі про мобілізацію. Президент був абсолютно переконаний, що Захід продовжить нарощувати воєнну і фінансову допомогу Україні. Інший прогноз не розглядався.
Монополізований вітчизняний ВПК, заточений під корупційні схеми, не реформувався; модель воєнної економіки, яку могли б підтримати українці й західні інвестори, відкинута і не обговорювалася; ешелоновані та добре укріплені оборонні системи не будувались; мобілізація здійснюється в більшості випадків грубою силою; резерви в необхідній кількості та якості не готувались.
Дискредитація суті спротиву агресії
Нагадаємо, задум ексголовкома Залужного полягав у постійній мобілізації та тривалій підготовці резервів для гарантованого використання їх у майбутньому у війні з росією.
Війна зобов’язує політичну владу постійно підтримувати мобілізаційну готовність суспільства, створюючи для цього мотивацію, заохочення, але уникаючи використання сили, що дискредитує саму суть спротиву російській агресії.
Закон про мобілізацію працював нормально аж до 2023 року. І тільки тоді почалися збої, бо спрацювала інформаційна маніпуляція з боку певних політичних лідерів, які сформулювали меседж, що мобілізація стосується лише військових.
Але якщо ми відкриємо чинний Закон, то там чорним по білому написано: «Мобілізація — комплекс заходів, здійснюваних державою з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних сил України та інших військових формувань — на організацію і штати воєнного часу».
І політичне керівництво України, і центральні органи влади та місцевого самоврядування за ці роки великої війни не перевели економіку на функціонування в умовах особливого періоду.
Підприємства, згідно з законом, мали отримати мобілізаційні завдання, і, згідно з ним, кожне підприємство займалося б випуском продукції військового призначення для забезпечення збройних сил.
«Із величезного чиновницького апарату — приблизно 1 млн 400 тис. осіб — можна було зняти бронь та відправити на службу в різних силових структурах, у тому числі й у ЗСУ, а це як мінімум 250—300 тисяч осіб, — вважає генерал Сергій Кривонос. — Зеленський постійно підкреслює у виступах: «військові й мобілізація», «народні депутати та їх закон», а він сам ніби просто на прогулянку вийшов і взагалі не при справах. Питання мобілізації, в тому числі й підготовки людей до служби в армії, — це питання політичного керівництва країни».
Воювати лише людьми?
Тож неясні симптоми дистанціювання президента з командою на Банковій, розбалансування інституційних систем управління державою, стримування і противаг поволі нарощують соціально-політичний стрес суспільства.
Створюється штучна, некерована пауза невизначеності, яка може набути енергії через традиційну активізацію силового блоку в пошуках ворогів.
Перед президентом стоїть завдання складного і високого рівня — реалізувати неготовність і слабкість у перевагу. Закам’яніла команда його помічників до цього не готова і не здатна.
Перешкодою є втрата гілками влади інституційної активності, ініціативності, інноваційності й креативності. Не працюють або не створені антикризові системи, повністю відсутня економічна стратегія уряду в умовах війни з росією.
Скажімо, куди клеїться заклик міністра цифрової трансформації Михайла Федорова робити FPV-дрони вдома на кухнях усім зацікавленим українцям на тлі збільшення промислових масштабів випуску сучасних безпілотників росією, коли швидкість технологічних інновацій має визначальне значення, що принципово неможливо для домогосподарств?
Тобто в команди президента Зеленського не було, немає і не проглядається адекватної до московитської агресії стратегії управління країною.
У піку легковажним заявам міністра Федорова за кулісами нереалізованих проєктів приватних виробників сюжет такий, що міг би дати нам позитивний результат і в Авдіївці.
Адже чимало підприємців, готових працювати на перемогу, безпорадно розводять руками: наше найвище військове керівництво в конфлікті з новими технологіями. Вони не хочуть пускати дронщиків на передову. Ці фахівці та аеророзвідка з великими зусиллями пробивають собі шлях для того, щоб давати для фронту нові результативні інновації.
Тобто виробникам нових технологій не вдається узгодити свої дії з воєнним керівництвом. І виходить, навіть за наявності засобів ураження — дешевих і (як виявляється) в немалій кількості керівництво оборонного відомства вважає, що потрібно воювати людьми, а не технологіями.
Звернімо увагу, що лише під великим пресингом суспільства почали копати якісь фортифікаційні споруди. А до цього наших солдатів просто тримали в окопах.
«Позиція сьогодні вважається нашою, доки там є люди в окопах. Як тільки окопи пустіють, туди направляють нову партію бійців ЗСУ. І от так, шляхом розходування захисників, вважається, що певна позиція — наша, — обурюється громадський активіст, підприємець Павло Себастьянович. — Але ж ми можемо вражати ворога на більш ніж десятикілометровій лінії. Наразі в українських виробників є можливість виготовляти засоби ураження ворогів на чималу дистанцію — на 15-кілометрову зону вглиб від лінії розмежування, що знищить на своєму шляху все вороже. А вже після цього можна буде робити результативний штурм живою силою. Але цивільно-воєнне керівництво України таких дронщиків на фронт не пускає. Навіть комунікувати з ними не хоче, бо хоче воювати людьми!».
Небезпечна невизначеність
Отже, політична система деградує і втрачає свої унікальні властивості бути конкурентною і брати на себе відповідальність за державну політику.
Кабмін і Верховна Рада перетворилися на департаменти ОП. І діють, як його підрозділи, не маючи власних стратегій, попри те, що до цього їх зобов’язує Конституція.
Судова система дискредитована і втратила роль арбітра, що робить неможливим існування в Україні ліберального ринку і залучення інвесторів.
Це при тому, що влада розробляє далекосяжні плани відбудови України вартістю до трильйона доларів. Проте за таких умов та існуючих тенденцій подальшої монополізації влади здійснити цю амбітну мету нереально.
Успіхи в подоланні корупції є суто статистичними. Реально вона продовжує бути чи не головним чинником гальмування всіх без винятку процесів у досягненні прогресу у внутрішньому розвитку та євроатлантичній інтеграції.
Попри переговори з ЄС і створення зіркової групи на чолі з главою ОП Андрієм Єрмаком і колишнім Генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном щодо лобіювання просування України в ЄС і НАТО, невирішеними й неясними у своєму прогнозі залишаються дві стратегії: перезаснування Української держави, політичної системи, економіки, територіального устрою та — війни.
Якщо перша проблема не має навіть теоретичної дискусії, то друга була запропонована ексглавкомом Валерієм Залужним і опублікована в CNN як стаття «Щодо сучасного дизайну військових операцій у російсько-українській війні: в боротьбі за ініціативу», але, схоже, вона також уже не актуальна для влади України.
