Не зоряні війни: харківські вчені намагаються врятувати понівечену росіянами радіоастрономічну обсерваторію

До рашистської навали подібну картину можна було бачити хіба що в кіно.

Почувши стукіт, академік Олександр Коноваленко відчинив двері і побачив дула наведених на нього дев’яти автоматів.

Москалі з’явилися тут у середині березня позаминулого року.

Тобто вже після того, як влаштували справжнісіньке пекло у Куп’янську, Ізюмі, Балаклії й Чугуєві.

Найбільший у світі низькочастотний радіотелескоп УТР-2 і його наукові споруди опинилися у самісінькому центрі цього чотирикутника, тому прибуття сюди кацапів було лише справою часу.

Академік розумів, що зустріч з окупантами неминуча, проте не захотів покинути об’єкт разом з колегами. Пізніше вийти з тієї пастки у бік України вже було неможливо.

«Я розумів, що хтось повинен охороняти обсерваторію, — каже пан Коноваленко. — Я взяв то на себе».

Коли загарбники припхалися, він був там один. Діалог з росіянами не склався.

Вчений просив не руйнувати науковий об’єкт міжнародного значення, але швидко збагнув, що спілкується з низькоінтелектуальними представниками паралельного виміру.

Справа життя кількох поколінь харківських радіоастрономів (фахівців такого рівня навіть по світу — жменька) опинилася в руках примітивних головорізів.

Те, що ці двоногі примати лишили по собі, не вписується в жодну уяву про здоровий глузд. Але шанс повернути сюди наукове життя все ж таки є.

Там був Дурка

Після звільнення обсерваторії від окупантів представники Нацполіції оцінили масштаб руйнувань об’єкта, зафіксувавши речові докази перебування орків на станції.

Серед представлених фото впадають в око гумові капці, на яких білою фарбою виведене коронне рашистське «V», а також нецензурний аналог чоловічих і жіночих статевих органів.

Що хотів цим сказати світові власник тих черевиків, вже ніхто не дізнається. Але залишені на стіні назви позивних («Вагнер», «Тихон», «Казах», «Сєвєр», «Дурка») максимально спростять роботу психіатрам, які після війни шукатимуть клінічні причини девіантної поведінки біснуватих зайд.

Контраст між тим, що було і стало, просто разючий, адже усього за пів року до вторгнення кацапів тут ловили сигнали з околиць видимого Всесвіту та міжзоряного простору, фіксували таємниче мерехтіння пульсарів, вивчали стан могутнього Юпітера і невгасимого Сонця.

Як «УМ» уже повідомляла, свій власний радіотелескоп має сьогодні кожна країна, якій не чуже поняття «фундаментальна наука».

Харківський же проєкт цінний тим, що за багатьма параметрами відмінний і досконаліший за решту.

Цю вигідну для України несхожість зумів вирахувати і застосувати на практиці пів століття тому академік Семен Брауде, під керівництвом якого поблизу Чугуєва був збудований найбільший у світі радіотелескоп декаметрових хвиль УТР-2. Його площа майже 150 тисяч квадратних кілометрів.

Перевершити його можливості тривалий час не вдавалося науковцям жодної країни світу, на що є одразу кілька причин.

По-перше, «далекобійник» Харківського радіоастрономічного інституту працює в дуже цікавому для науки діапазоні хвиль. Обравши його, Семен Брауде фактично забезпечив Україні унікальний напрям дослідження глибин Космосу.

А по-друге, з його ж таки ініціативи через десять років було збудовано вітчизняну систему інтерферометрів УРАН із підрозділами у Змієві, Полтавській, Львівській та Одеській областях, які значно посилили можливості потужного УТР-2.

Ба більше, поруч з останнім недавно спорудили ще один, більш сучасний, радіотелескоп ГУРТ. Його площа трохи менша, ніж масштаб попередника, але застосовані при будівництві ноу-хау дозволили харків’янам легко інтегруватися у міжнародні наукові програми.

За пів року окупації обидва радіотелескопи втратили свою цілісність, але з часом можуть бути відновлені. А ось будівлі з унікальними приладами, які ловили і зчитували отримані сигнали, наразі фактично знищені.

Ординський безмір

Керівник відділення низькочастотної радіоастрономії Радіоастрономічного інституту НАН України Олександр Коноваленко каже, що харківський телескоп з висоти нагадує військовий об’єкт, тому академік боявся прильоту авіації.

Цього не сталося, але москалі знайшли інший спосіб знищити унікальний науковий об’єкт. У будівлі обсерваторії вони облаштували командний пункт батальйону, в господарські споруди напхали боєприпаси, на подвір’ї поставили «Гради», з яких нещадно розстрілювали навколишні населені пункти.

Зрештою, вся територія опинилася під перехресним вогнем. Одна з ракет влучила у склад зі снарядами, які вибухнули й розлетілися на сотні метрів.

Навколишню територію росіяни перерили окопами і традиційно замінували. Наші сапери вже розчистили основні дороги на телескопі, але вільно пересуватися там не можна.

Підземна частина обсерваторії наразі теж не обстежена до кінця, тому може приховувати не один сюрприз.

До речі, у підвальному приміщенні, «серці» УТР-2, до окупації були апаратна і комп’ютерна зали. Всю унікальну техніку тут або вкрали, або розбили.

Звідси також урізнобіч пролягають підземні ходи з прокладеними комунікаціями антен.

Астрономи боялися, що там рашисти залишили рекордну кількість вибухівки. Втім після деокупації туди почали таємно пролазити мародери, з якими нічого не сталося, тому цю частину наукового «господарства» тепер можна вважати «розмінованою».

Радіотелескоп УТР-2.
Фото з сайту AIN.org.

У розбитій вибухівкою адмінбудівлі, яка слугувала оркам казармою, скрізь валяються смердючі матраци, порожні пляшки, коробки з-під сухпайків, рештки розібраної техніки.

У конференц-залі, де проходили, зокрема, й міжнародні переговори та заходи, збереглося понівечене піаніно.

Силовий трансформатор, який подавав електроенергію на територію обсерваторії, ці дикуни видерли трактором, протягли сотню метрів, а потім покинули.

Який «глибокий» сенс вони вкладали у цю безглузду дію — так і лишилося загадкою.

Тікали від ЗСУ рашисти у тому числі й на транспорті інституту. Автомобілі, що не згодилися, обстріляли з автоматів.

Навіщо вони вивезли звідси сучасні цифрові прилади, сервери і спеціалізовані комп’ютери — теж невідомо, адже техніка для спостереження за космосом дуже складна й не придатна для гри у «стрілялки».

Водночас для вчених це непоправна втрата, адже матеріальна база обсерваторії формувалася роками. Цю техніку в магазині не купиш.

Багато зразків науковці доукомплектовували самі, враховуючи напрямок своїх досліджень.

Оцінюючи збитки, Олександр Коноваленко сьогодні особливого зла на дрімучих варварів не тримає, адже за два роки війни всі давно зрозуміли, з ким маємо справу.

А ось російських колег-радіоастрономів йому зрозуміти важко. Вони добре знали, яку наукову цінність має харківський телескоп, але нічого не зробили для того, аби окупанти виключили його з «розстрільного» списку.

Тож збитки наукової установи обчислюються сотнями мільйонів доларів.

Історія про те, як академік рятувався з полону рашистів, що захопили обсерваторію, теж заслуговує на окремий сюжет у післявоєнному фільмі.

Але якщо коротко, то він спочатку втік до окупованого Куп’янська і лише через 2 місяці зміг перетнути кордон із росією. Потім через країни Балтії виїхав до Данії, звідки продовжує керувати науковими проєктами.

ГУРТом до Сонця

Понівечена лабораторна будівля обсерваторії наразі не придатна для роботи, але харківські радіоастрономи вже підключилися до міжнародної мережі аналогічних телескопів і далі вивчають космічні об’єкти.

Це стало можливим завдяки тому, що інститут на кошти НАН України придбав сонячну електростанцію, а самі вчені зуміли відновити частину решіток ГУРТу.

На щастя, вціліла також українська радіоастрономічна система УРАН, яка дозволяє нашим науковцям далі підтримувати зв’язок з глобальними науковими проєктами.

Співпраця з іноземними колегами дійсно приносить дивовижні результати. Свого часу харків’яни допомогли французьким колегам створити на основі власних технологій телескоп NenuFAR.

А тепер вони дозволяють нашим дослідникам скористатися їхніми технічними можливостями.

«На щастя, наше антенне поле збереглося, — повідомив радіо «Накипіло» пан Коноваленко. — Цю величезну антену можна розділити на 68 частинок по 30 елементів і приєднати до апаратури, яка розроблена за кордоном. Іноземні колеги вже готові нам допомогти».

На основі цієї ідеї завдяки новітнім інформаційним і телекомунікаційним технологіям харків’яни планують розробити новий, більш сучасний, метод роботи телескопа, який не потребуватиме наявності лабораторної будівлі.

Але все це буде можливим вже після війни, оскільки рашисти продовжують нещадно обстрілювати Куп’янськ.

Є план і подальшого відродження обсерваторії.

«Іноземні інститути нам суттєво допомагають, — каже Олександр Коноваленко. — Ми постійно на зв’язку з нашими колегами у Нідерландах, Франції, Німеччині, Польщі. Влітку також подали заявку на проєкт відновлення радіотелескопа УТР-2 на суму 1,5 мільйона євро. Ба більше, європейці готові допомогти нам своїми комп’ютерними засобами».

Йдеться про грант «Горизонт Європа» і намір у його рамках інтегрувати українські телескопи до великого європейського радіотелескопа LOFAR. По суті, це велике об’єднання низькочастотних станцій для прийому сигналу, які зараз розташовані у 8 країнах ЄС.

Для приєднання наших інструментів треба лише трохи змінити їхню конфігурацію й отримати так званий LOFAR-кабінет — апаратний комплекс для обробки й передавання сигналу до єдиної мережі.

Цікаво, що ця система не запрацювала б без ідей харківських учених.

«Там сенс у чому? — прокоментував ситуацію «Тижню» директор Радіоастрономічного інституту В’ячеслав Захарченко. — Оскільки хвиля досить довга на низьких частотах, то для того, щоб побудувати зображення, телескоп має бути розміром з усю Землю чи весь континент, тому вони заохотили багато країн приєднатися. До речі, академік Коноваленко фактично започатковував ці принципи: невеликі антени, які поєднуються цифровим фазуванням. Тобто ви або просто будуєте зображення, або зводите це в єдиний телескоп».