Де набрати 500 тисяч громадян на мобілізацію

Наближається дата 2-річної повномасштабної боротьби України в російсько-українській війні.

Ті, хто відчув потребу захищати нашу країну, зробили свій крок.

Воюють не тільки вони самі, воюють також їхні сім’ї. Діти, дружини, сестри, батьки — всі долучені постійно для допомоги в українську Перемогу.

Але, як відомо, сили не вічні, втрат багато та й ворог має ресурс великий.

Починаючи розмову про мобілізацію в Україні, постійно говорять, що потрібні дві умови для виконання: люди та гроші. В нашому суспільстві є два світи, і вони мають на це різні погляди.

Одні вважають, що добирати людей в армію потрібно на автобусних зупинках і гроші на все шукати на Заході.

Інші вважають, що громадян можна мобілізувати іншими методами, а відносно грошей потрібно суворо контролювати витрати державного та місцевих бюджетів України, коли кошти використовуються не за призначенням.

Якщо уявити на секунду, що саме відчуває солдат, який перебуває на вогневій позиції, і почути, що він говорить, то, мабуть, є в його словах правда. Солдат добирається до бойової позиції, яка є «ніркою», а ніяк не бліндажем.

А за 70 метрів перед ним — «орки», які копають усе глибше свої нори, викидають тіла своїх співгромадян та сподіваються досягти омріяної ідеї панувати на всій земній кулі.

Солдат часто, крім батончиків або сухарів, не їсть нічого, аби не ходити «на туалет». І довгі 4 або 5 діб може нести службу в «нірці», де вода майже по коліна.

До позиції потрібно йти пішки близько 5 кілометрів у сіру пору доби, розуміючи, що тебе бачать «повітряні очі». Воїн тягне бойовий комплект, зброю, воду, інженерку, і все це по страшній багнюці, — після чого інколи хочеться вмерти.

Неймовірно знесилений боєць тягне все шляхами, якими не їздять ніякі авто чи військовий транспорт, думає про свій немолодий вік та каже: «А наші стронгмени, які красиво тягнуть вагони та тягачі по телебаченню, посміхаються пресі, демонструючи велику мускулатуру, та за всі свої активності отримують немалі гроші. Чому вони тут важке майно не тягнуть?».

Повертаючись до свого розташування з вогневої позиції, стрілець, який поклав «живу силу» противника, тягнув пораненого побратима, дивиться, що йому прийшла зарплата карткою, і... плаче.

Ви думаєте, через отримані мільйони? Ні. Виходячи з останніх законодавчих змін, солдат отримує за 4-5 доби з розрахунку 100 тисяч гривень, а за інші дні — з розрахунку 30 тисяч гривень. І які слова говорить солдат?

Не добрі, звісно, а якщо перекласти на зрозумілу мову, то це: «Нехай спочатку по всіх містах та громадах держави дадуть повістки 50 тисячам службовців і навколо них десятьом їхнім радникам та помічникам, тоді буде 500 тисяч громадян на мобілізацію».

Є пропозиція. Якщо чоловік не брав участі в захисті Батьківщини, йому потрібно заборонити протягом 10 років: обиратись до будь-яких рад, займати будь-які посади в державному або комунальному секторі та отримувати будь-які дотації, гранти, допомоги з будь-яких бюджетів України! Ситуація, коли в будь-якому міністерстві або установі всюди переважає кількість фахівців-чоловіків, з погляду війни незрозуміла.

Побачити картину, наприклад, у Міністерстві у справах ветеранів Україні, де під час російсько-української війни працюють ті, хто відчув цю війну на собі, ті жінки та ті чоловіки, які списані з військової служби через отримані травми, каліцтва під час захисту Батьківщини.

Серед них багато розумних професіоналів, які можуть насправді відповідально створювати соціальний захист ветеранам війни. Це було би величезною повагою до цього органу державної влади.

Найкраща патріотична табличка на таких установах була б наступна: «В нас працюють усі, хто повернувся з фронту!».

Позивний «Кіт у берцях»

Кліщіївка Бахмутського району Донецької області