Війна і Банкова: чи здатна Зе-влада віддати гроші на ЗСУ?

Понад 120 міст України щосуботи виходять на мітинги «Гроші на ЗСУ».

За інформацією громадської активістки Марії Барабаш, це понад 50 тисяч українців.

Основний меседж владі всіх рівнів: нам не потрібні бруківки, стадіони, недолугі телесеріали за мільярди гривень, а нам потрібні дрони, пікапи та інше воєнне спорядження і зброя для ЗСУ.

Трагічна історія ОТГ на Закарпатті вже показала, що в разі, коли влада відірвана від реальності, реакція людей може бути радикальною і з трагічними наслідками.

А у нас на владних щаблях продовжується збагачення та відмивання грошей. От і свіжий скандал в Україні довкола телешоу Олени Кравець, на яке було виділено 27 мільйонів гривень, — з розряду дражливих.

Ці гроші, як зазначила Марія Барабаш, ще не перераховані, але вони точно призначені для програми Олени Кравець «Тихий вечір» на телеканалі «Дом».

До речі, цей телеканал також фінансується з державного бюджету. Тож остання мітингова субота була присвячена саме шоу куми президента Володимира Зеленського — Олени Кравець.

Знайти стратегічний компас

Отже, чи бачить Банкова вихід із війни? І чи зрозуміли, чи осмислили президент і уряд нинішню ситуацію в економічній царині як точку неповернення?

Адже питання створення власної промислової бази в умовах майже ідеальних можливостей — у порівнянні не лише з Англією Другої світової війни, а й зі США, — досі на старті.

Для того, щоб нарешті стався в Україні індустріальний стрибок, що дозволить усе більше брати відповідальність за воєнну міць на себе, треба зробити найважче і майже неможливе — зламати стереотип управління країною як безкінечний креатив і політичну драматургію.

Владу необхідно перетворити на мозковий центр, на носіїв прагматичного професіоналізму та математичних знань для точного вивірення і подолання викликів війни. Як на внутрішньому, так і на зовнішньому напрямках.

Якщо подивитись на поточну ситуацію прагматично, з погляду простої арифметики, цифр, бюджетів агресора і жертви, за якою стоїть ресурсна сила об’єднаного Заходу, то виходить, що росія продовжує нарощувати воєнну міць.

Воєнний бюджет України наступного року становитиме 22%. Це 1,7 трильйона гривень, або 46 млрд доларів (44 млрд євро), що становить майже 50% дохідної частини бюджету.

А росія наступного року збільшує воєнні витрати майже на 80% — до 10,8 трильйона рублів (112,3 млрд доларів), плануючи зростання ВВП — 6%. Це майже удвічі більше, ніж цьогоріч.

При загальних доходах 46 млрд євро, витратах 87 млрд євро з дефіцитом 41 млрд євро уряд України заклав у бюджеті запозичення не менше 43 млрд євро. І все це на тлі взятого, напевне, зі стелі оптимістичного прогнозу зростання ВВП — 4,6% та інфляції — 9,7%.

До речі, в Другу світову війну воєнні витрати основних її учасників були понад 40-44% ВВП.

Путін щодня витрачає на війну 300 млн доларів. Розвідка США поінформувала, що з накопиченим ефектом витрати на війну москви наступного року значно перевищать 200 млрд доларів.

Україні ж необхідно ефективніше працювати з союзниками в площині нарощення санкційного тиску на економіку агресора.

Це робити вочевидь буде все важче через причини, котрі важко ідентифікувати, бо всі вони так чи інакше пов’язані не лише з росією, а й із недолугою міжнародною політикою Банкової.

Навіть найстійкіший санкційний пакет вартістю понад 5 млрд доларів має слабкі шанси бути прийнятим у цьому році через блокування його Угорщиною.

Тому росія впевнено планує збільшити дохідність бюджету на 29%, де значну частину становитимуть вигоди від нафти й газу.

Загалом доходи від цього прибуткового джерела планують збільшити на 25%, тобто до 11,5 трильйона рублів. І це ще більше прямих витрат на війну.

А дефіцит бюджету московії закладений усього на рівні 0,9% ВВП. І це при 17,5 тисячах законних санкцій?! А ще ж є закрита частина воєнного бюджету, яка може становити 27-29%.

Західні аналітики вже назвали цей бюджет «фінансуванням вічної війни із Заходом». Із незначними похибками ці плани підтверджують і МВФ, і великі рейтингові агентства.

Незважаючи на війну, путін планує успішний розвиток. Якщо Захід не змінить компліментарної стратегії, долар не коштуватиме 150-170 рублів, інфляція не вирветься за 10-15%, а ціна на нафту не падатиме, а зростатиме, то кремлівському диктатору це вдасться.

А Київ, наразі інклюзивно, просуває одночасно дві конфліктні між собою стратегії: наступальні дії ЗСУ та формулу миру, виголошену президентом Зеленським. З якої для неясних компромісів з лідерами глобального Півдня й Африки зникли половина з 10 пунктів. Три саміти з ними під головуванням канцлера ОП Зеленського — Єрмака — ні до чого не привели.

Де зброя?

А що ж у нас зі зброєю? Україна, на жаль, виробляє зброю в дуже обмежених обсягах: за кордоном із партнерами або на основі точкових проєктів усередині держави, або за рахунок волонтерів та ентузіастів.

Аналітик Carnegie Endow-ment­­­­­ for International Peace Майкл Кофман дослідив загрозу снарядного голоду в умовах інтенсивної артилерійської війни. Влітку ЗСУ випускали 220-240 тисяч великих артснарядів на місяць, зараз — 80-90 тисяч. США і ЄС щомісяця виробляють 28 і 25 тисяч снарядів відповідно.

Та й Німеччина «порадувала» своїм бажанням продати Чехії, Литві, Швеції й Нідерландам 123 основні бойові танки «Леопард-2А8».

Американський офіцер, завідувач кафедри стратегічних досліджень Першинга в Центрі аналізу європейської політики Бен Ходжес в інтерв’ю виданню ERR вщент розкритикував союзників, а особливо США, що їхня допомога достатня тільки для виживання, але не для перемоги.

Водночас відсутність стратегічної визначеності оточення президента Зеленського, ставка на піар-радників, помічників без досвіду антикризових практик і знань воєнної економіки заблокували розробку навчальної стратегії економічного виживання в умовах війни.

Спроба непомірної фіскалізації бізнесу, його жорсткого адміністрування, посилення податкових перевірок з метою вилучення ресурсів, втрата державою функції використання її можливостей для розширення інвестицій, збільшення кількості робочих місць і гарантування результатів виробництва найближчим часом може загнати в кут українську економіку.

Тобто питання переходу на воєнно-стратегічний сценарій національної економіки повинно набути найважливішої мети як основи виживання, збереження Української держави.

І центральне завдання — відновлення військово-промислового комплексу, тобто сукупності науки, виробництва та випробування зброї, амуніції, боєприпасів. Усього того, що ми можемо виготовити в Україні для ЗСУ.

Адже зовсім недавно, попри значні втрати, Україна була другою після росії у питанні військово-промислового комплексу СРСР — 17%. Це 2 тис. підприємств і організацій із 700 тисячами працівників.

У 2012 році, за оцінками SIPRI, Україна займала 12-ту позицію в ніші експорту озброєнь з часткою у світі 1,3%. Основними покупцями були Китай, росія і Таїланд — 27, 23 і 14% відповідно.

Тільки в 2016 році ми продали бронетехніки на 196 млн і ракет на 19 млн. А вже тривала війна з росією. Однак Укроборонпром у тому ж 2016 році продав дефіцитної воєнної зброї на 756 млн доларів.

У 2018 році воєнну продукцію випускали 447 підприємств: 27 авіабудівних і ремонтних, 8 кораблебудівних, 17 виробників ППО, РЛС і зв’язку, 25 — бронетехніки й спеціальних машин, 17 — ракетно-артилерійських систем і боєприпасів, 5 — стрілецької зброї та ще 27 спеціалізованих конструкторських центрів та заводів.

Міжнародно-політичні манси

Останній візит Зеленського до США, що було подано як неоголошений, усе ж схожий на заплановану спонтанність. Бо в Джо Байдена апріорі не могли не розуміти, що Конгрес не підтримає пакетну допомогу Україні.

І тоді президент Володимир Зеленський миттєво прибув до Америки. Мовляв, «рятівник» зараз усе вирішить. Одразу ж Байден заявив про новий пакет допомоги — на 200 млрд доларів.

Усе виглядає так, що один одному вирішили попідтягувати рейтингові штани. Однак республіканці знову все поламали.

А про 5 мільярдів доларів, про котрі ми постійно згадуємо і котрі могли б піти від Байдена в Україну напряму, без дозволу безсовісних сенаторів, усі продовжують мовчати.

Офіційно зазначалось, що Білий дім активізує взаємодію з американськими законодавцями, які намагаються укласти двопартійну угоду, що забезпечила б військову допомогу Україні та Ізраїлю за одночасного посилення безпеки кордонів США.

Як відомо, республіканська партія у Сенаті готова підтримати фінансування оборонних потреб України, але після того, як демократи погодяться на заходи щодо захисту південного кордону США з Мексикою.

Водночас у президентському твіттері з’явилася інформація, що під час зустрічі з керівниками десяти ключових оборонних компаній США Зеленський запропонував створити в Україні європейський оборонний хаб.

Але напередодні у США було анонсовано дводенну українсько-американську конференцію зі спільного виробництва зброї.У пресрелізі зазначалось, що європейські компанії теж готові прийти в Україну.

Якщо ми зможемо довести, що подолали корупцію, здатні надійно працювати в умовах ризиків війни і уряд спроможний побудувати прозору для союзників і ефективну для інвесторів стратегію воєнної економіки.

Звісно, опорою мають стати українські власні фінансові, організаційні та інтелектуальні можливості. Напевно, це і є основним ключем до перемоги в умовах, коли російське ВПК працює в три зміни.

Якщо президенту Зеленському це вдасться, то у Заходу не залишиться жодних шансів відмовити Україні.

Світ зараз перебуває на етапі зміни економічних циклів. У глобальній економіці відбувається розширення інтенсивного виробництва зброї.

А за тривалої агресії росії перехід її на воєнні рейки, продаж зброї та технологій терористичним і нестабільним режимам можуть суттєво вплинути на цю зміну структури світової економіки.

Отже, ні нова ідеологія мобілізації, ні плани спільно з союзниками розвивати оборонні індустрії оптимізму не додають.

Хоча б тому, що союзники України не поспішають, залишаючи найбільш вразливу проблему воєнного виживання України відкритою. Як і багато інших половинчастих, четвертинних та ще більш слабких рішень з боку США та ЄС щодо припинення агресії путіна.