Марсіанські хроніки блокування підтримки України в США: чи отримає Київ військову допомогу в цьому році?

Як відомо, медійна частина політики — лише відлуння всіх явних та прихованих політичних процесів. Вершина айсберга.

Наразі нам не видно всієї глибини політичної каламуті процесу неголосування за законопроєкт допомоги в пакеті Україні, Ізраїлю та Тайваню, що його заблокував сенат США.

Водночас є відчуття, що палкий прихильник України, республіканець, легендарний Джон Маккейн був би зараз дуже розчаровний і не лише вчинком однопартійців, а й Конгресом загалом.

А на поверхні рухів цих напружених днів видно, як президент України Володимир Зеленський в останній момент відмовився виступати в Конгресі перед прийняттям рішення про допомогу Україні.

Попри всі теорії причин відмови, важко повірити в те, що президент це рішення приймав одноосібно.

І Єрмак на цей раз також може бути тут ні до чого. Імовірно, так було вирішено зробити за рекомендацією Держдепу США.

Адже те, що питання може бути непроголосованим, стало очевидним іще до початку засідання Конгресу — з характеру дискусій між двома партіями напередодні.

Республіканці зробили з Києва розмінну монету?

Отже, в пакеті допомоги від Вашингтона передбачалось виділення коштів на суму 106 млрд доларів, з яких 61 млрд доларів призначався для України.

Каменем спотикання та публічною причиною для формального блокування цього закону стала незгода між демократами й республіканцями у вирішенні проблеми на кордоні між США та Мексикою.

Республіканці наполягають на більш жорстких заходах щодо контролю над імміграцією на кордоні США з Мексикою, вони хочуть заблокувати перехід стіною. А демократи не погоджуються фінансувати такий проєкт.

Варто зазначити, що питання лавини нелегалів через кордон з Мексикою є справжньою хронічною тривалою проблемою для Америки.

Водночас питання американсько-мексиканського кордону — це суперечка американського політичного істеблішменту, котра час від часу висвічується як один із важливих пунктів передвиборчих програм американських політиків.

Щоправда, певні пункти цих дискусій частково реалізовані, бо насправді шмат стіни на кордоні між США та Мексикою все ж таки спорудили.

Також ця конфліктна історія мексиканського кордону стала головним болем усіх президентів США протягом останніх тридцяти років.

Однак цікаво, що чинний президент Джо Байден переміг на виборах без гасла, що буде реалізовувати проєкт закриття кордону з Мексикою, і не збирався зосереджуватись на цій темі.

Власне, вбачається, що це не лише одна з причин, чому наразі політики не можуть досягти згоди, а й тема для маніпуляцій.

А про те, що московитські ходоки вже завбачливо новорічним авансом посівали поміж рядів республіканців, також ходять чутки.

Рубали сук, на котрому сидять

Водночас саме в момент «кидка» сенаторами України в США перебувала українська делегація на чолі з главою офісу президента Андрієм Єрмаком.

Українські посланці виглядали не дуже переконливо на тлі того, що цілий рік з їхніх та інших владних кабінетів лився бруд на республіканців. А тепер вони ходили по кабінетах і просили підтримати цей пакет допомоги.

Зазначимо також, що напередодні засідання Конгресу з України до Америки не випустили політика, котрий має непогані контакти в середовищі сенаторів-республіканців. Так, ми знову про Порошенка.

Також нагадаємо, що понад рік тому саме республіканці влаштували демарш Єрмаку. Конгресвумен українського походження, республіканка Вікторія Спартц відкрито вимагала відставки глави офісу президента України та розслідування діяльності цієї персони щодо можливих його зв’язків із ефесбешним та політичним оточенням путіна.

Допомогу Україні підвісили в повітрі

Однак варто зазначити, що питання пакетної допомоги потребуючим країнам не знято з поряду денного зовсім.

Непідтримка надання допомоги формально звучить як «проголосували проти припинення дебатів щодо законопроєкту». Якби дебати припинилися, то рішення виставили б на затвердження. Тобто законопроєкт підвісили в повітрі.

Хоча декотрі американські сенатори, кому не байдужа доля України, кажуть, що до Різдва може все помінятись.

Є очевидним: республіканці вважають, що Байден перебуває у слабкій позиції.

Звісно, що невиділення допомоги Україні посилить позиції диктатора московії путіна, котрий холоднокровно спостерігає за політичною кризою в США та дискусіями у Європейському Союзі.

Тут виділення допомоги Україні також є великим питанням через жорстку позицію прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Як відомо, він має добрі стосунки з московським диктатором путіним, а також тримає Угорщину в економічній та енергетичній залежності на газовій голці ерефії.

До речі, країни Євросоюзу вкотре взялись переглядати свої можливості, аби відмовитись від російського газу. Але якось мляво.

Республіканці не приховують своїх намірів. Для того, щоб президент Сполучених Штатів міг отримати від них згоду на виділення допомоги Україні, він має піти на значні поступки. Про це говорять навіть ті сенатори, котрі послідовно виступають за надання підтримки Україні.

Так, лідер республіканської меншості в сенаті Мітч Макконнелл підкреслював, що він закликатиме всіх сенаторів-республіканців голосувати проти законопроєкту, незважаючи на те, що він вважає допомогу Україні необхідною.

Загалом прихильники України з числа республіканців заявляють, що підтримка України є необхідною, однак Білий дім має усвідомлювати, якою є реальність. А реальність, на їхню думку, полягає в пошуку компромісу в питанні кордону з Мексикою.

Також очевидно й те, що подекуди поведінка республіканців виглядає не як пошук компромісу, а як бажання принизити американську адміністрацію та особисто чинного президента Джозефа Байдена.

Адже республіканці вже відчувають себе в передвиборчій боротьбі. І багато хто з сенаторів хоче продемонструвати свою лояльність імовірному претенденту на посаду президента Сполучених Штатів Дональду Трампу.

Таким чином питання підтримки України стає для чималої частини республіканців неактуальним. Винятково інструментом тиску на демократичну адміністрацію. І є загроза, що з кожним місяцем передвиборчої боротьби в Америці питання допомоги Україні відходитиме на задній план.

Надія є!

Однак не все так песимістично. За словами громадських активістів та медійників українського походження, котрі мають доступ до високих кабінетів Білого дому, скажімо, журналіста Богдана Боровця, із цим пакетом не все в порядку і його формат необхідно міняти.

Оскільки 61 млрд доларів, котрі передбачалися в ньому для України, розраховані не на наступний, 2024-й, рік і не є винятково для військового призначення. Там передбачені різнопланові контракти з терміном виконання у 2025 році.

Тому, на думку україноорієнтованих сенаторів-республіканців, ця допомога має бути не в пакеті, а голосуватись окремо для кожної країни, яка потребує військової допомоги. Інакше пакетне голосування може зіштовхнути в конфлікті Україну та Ізраїль, між котрими й так не дуже теплі взаємини. І наразі нібито розробляють саме окремі законопроєкти.

Якщо Конгрес встигне, то проголосує до великих різдвяних канікул у США — до 15 грудня, якщо ні — тоді вже це рішення прийматимуть у новому році.

А що ж у цей час робити Україні? Як ми вже зазначали раніше, президент США Джозеф Байден має у своєму розпорядженні 5 млрд доларів, котрі давно були призначені для України, і він може надіслати їх у будь-який момент через систему Пентагону, без будь-яких узгоджень із сенаторами. І цих грошей вистачило б на потреби ЗСУ до весни.

Але Джо Байден чомусь цього не робить, навіть не згадує про ці кошти. Так само, як і про лендліз, котрий уже втратив свою чинність. Його не надали, але він міг би суттєво підтримати українську армію.

А тепер нам дорікають, що контрнаступ виявився не таким, як його малювали в уяві чиновники Америки й України.

І справді, чому це українські військові не підключили інопланетян, якихось там марсіанців до вичавлення московитських окупантів з нашої землі та взагалі видалення їх поза межі нашої галактики як основної токсичної субстанції, що отруює спосіб життя і світогляд багатьом демократичним країнам?

Перемовини з людожером?

А тим часом з’явилась інформація від першого заступника помічника президента США з національної безпеки Джонатана Файнера, що Вашинтон почав тиснути на путіна, аби той пішов на перемовини з Україною до кінця 2024 року, бо, мовляв, з’явилася певна альтернатива. Це не може не дивувати, бо зазвичай і союзники, і сателіти України намагалися тиснути на неї, а тут навпаки.

За словами Файнера, мета Сполучених Штатів полягає в тому, аби змусити росію обирати: або вона сідає за стіл переговорів з Україною, або москва матиме справу із зовсім іншою Україною, котра спиратиметься на промислову базу Сполучених Штатів та Європи. З тією, яка буде здатна піти набагато потужніше в наступ, ніж було до цього. Це що, якась нова історія починається?

Однак і росія останнім часом знову почала робити натяки західним партнерам України щодо можливості перемовин. Вочевидь, москва вважає себе наразі в позиції сильнішого. У відповідь і Європа, й Америка сказали, що Україна сама вирішує щодо перемовин.

Звісно, західним партнерам Києва не дуже хочеться воювати проти путіна в одному окопі з українцями, а тому вони до цього часу мали б по-дорослому усвідомити, що іншого вибору, як надавати Україні достатньо зброї, аби така імовірність була для колективного Заходу всього лиш страшним сном, — у них немає.

Проте цей тиск на росію знову виглядає як пуста балаканина. Бо на чому він базується? На тому, що союзники не можуть виділити допомогу Україні? Чи на тому, що транспортні шляхи в Європі для України перекриті?

Чи на тому, що, незважаючи на санкції, росія отримала за нафту в цьому році 550 млрд євро?

Тож тиснути можна лише з позиції сили, а колективний Захід видається слабким. Він навіть на Орбана натиснути не може чи на Польщу. Про організацію ефективних санкцій узагалі вже не йдеться.

Американські сенатори від Республіканської партії мали б серйозно усвідомити, що дефіцит зброї в Україні може зіграти злий жарт із безпекою всієї Європи та Америки.

І у вчинках Байдена, як і в діях чинної української влади, проглядаються певні маніпуляції. Усі публічні рухи української делегації під час скандального неголосування за пакетну допомогу виглядають як димова завіса. А завдання, напевне, полягало зовсім в іншому.