Маркер незалежності для Тайваню: Україна отримала несподіваного союзника на Далекому Сході?

У країні, яка розташована за 8 тисяч кілометрів від України, пильно стежать за російсько-українською війною.

Це — Тайвань, якому також перманентно загрожує вторгнення.

Тайвань — стара порохова діжка, що жодного разу не вибухала.

Хоча останнім часом напруга в регіоні зростає: Пекін вважає острів «бунтівною» провінцією і хоче його повернути.

Натомість тайванські політики все частіше говорять про збереження незалежності, а соціологічні дослідження показують: на острові зростає кількість людей, які вважають себе тайванцями, а не китайцями.

У січні цього року Пекін укотре серйозно пригрозив Тайваню війною. Якщо збройний конфлікт усе ж таки спалахне, у нього, ймовірно, будуть втягнуті наймогутніші держави світу, зокрема США і Японія.

Отже, Україна у складній ситуації отримала на Далекому Сході несподіваного союзника?

То що ж спільного між російсько-українською війною і тайванською проблемою та як одна лише демократія може стати фундаментом для нової ідентичності?

Справа в тому, що Тайвань у ситуації між Україною та росією бачить багато схожого зі своїми взаєминами з Китаєм.

У рази більший та потужніший сусід вважає Тайвань своєю територією і натякає на ймовірне воєнне підкорення острова.

Армія 23-мільйонного Тайваню самостійно протистояти китайській не зможе, тому тайванська влада сподівається на швидкий захист армії США. Але участь американців не гарантована, а розвиток російсько-української війни став важливим маркером.

Вогнище холодної війни

На планеті існують два Китаї. Більшу територію охоплює Китайська Народна Республіка (КНР), де правлять комуністи і вперше спалахнула епідемія COVID-19.

Інший — має більшість ознак незалежної держави, зокрема конституцію і потужну армію, але його правовий статус залишається невизначеним — це Республіка Китай, що на острові Тайвань.  

Понад 72 роки відносини між обома Китаями, м’яко кажучи, напружені. Один від одного їх відділяють лише 130 кілометрів Тайванської протоки, але десантні кораблі КНР здатні подолати таку відстань за три години.

У 2021 році британський журнал The Economist назвав Тайванську протоку найнебезпечнішим місцем на Землі.

Усе розпочалося ще 1949 року. Тоді внаслідок тривалої громадянської війни до влади на материковому Китаї прийшла Комуністична партія на чолі з Мао Цзедуном. Його супротивник Чан Кайші відступив разом зі своїми прибічниками з націоналістичної партії Гоміндан на острів Тайвань. Там він створив власну державу — зі столицею в Тайбеї. 

Між Тайбеєм і Пекіном траплялися й цілком гарячі зіткнення — шпигунство, диверсії, взаємні артилерійські обстріли і сутички на морі.

Як і більшість протистоянь другої половини ХХ століття, конфлікт між материковим Китаєм і Тайванем став одним з багатьох вогнищ глобальної холодної війни між Заходом і країнами соціалістичного табору. Уряд Тайваню підтримували США, а Пекін — СРСР.

Лідери КНР сповнені рішучості поставити Тайвань під червоний китайський прапор, але уряд США не бажає допустити анексію Тайваню проти волі його мешканців. Імовірність прямого зіткнення американських і китайських військ мала, проте тайванська армія оснащена сучасною зброєю і нараховує 300 тисяч солдатів.

Союзник попри визнання

28 січня 2022 року на офіційному сайті президента Тайваню Цай Інвень з’явилося повідомлення. У ньому йшлося про важливу нараду керівників різних органів влади. Обговорювали проблеми безпеки, а саме ситуацію в Україні.

Цай Інвень запевнила, що в поточній ситуації Тайвань добре розуміє позицію України та перебуває цілковито на її боці.

І Тайвань, і Україна й чути не хочуть сусідських заяв про «один народ». Китай вдається до інформаційних, дипломатичних і мілітарних провокацій щодо Тайваню — як і росія щодо України.

Також армії України й Тайваню менші за відповідно російську та китайську. Правда, якщо в українсько-російському випадку кількість озброєння й персонального складу відрізняється в рази, то в тайвансько-китайському — на порядки. До того ж армія КНР набагато потужніша технічно.

У разі нападу Китаю Тайвань зможе лише якийсь час протриматись в очікуванні іноземної підтримки — на цьому базується військова доктрина острова.

Усі побоюються вторгнення Китаю на Тайвань. Він може захопити його за лічені дні, і США не завадять — так вважає низка військових експертів.

Подібність двох ситуацій давно помітила й західна преса. У ній нерідко можна зустріти статті з твердженням: «Україна для росії — як Тайвань для Китаю».

Хоч базово це порівняння некоректне, адже Україна — визнана всім світом незалежна держава, тоді як незалежність Тайваню формально визнали лише півтора десятка здебільшого дрібних острівних країн. Решта ж, включно з Україною, підтримують контакти з фактично незалежною від Пекіна республікою на неформальному рівні.

Головне, за чим Тайвань стежить в українсько-російському конфлікті, — це поведінка США. Найважливіші запитання для них виникли з початку російсько-української війни: чи захистять Україну американці у випадку загострення ситуації, наскільки вони готові втрутитися в конфлікт, як допомагатимуть Києву та чи можлива їхня військова участь?

На цьому тлі, як повідомляла американська The New York Times, китайська преса була сповнена пропагандистських матеріалів про слабкість Сполучених Штатів, про те, що їм уже нецікаво брати участь у справах інших держав. І про те, що всередині НАТО — криза і на Альянс теж не варто покладатись.

До провокації рукою подати

Здійснити провокацію щодо Тайваню Китаю легко. Між головним островом республіки та материковим Китаєм — понад 100 кілометрів, однак є кілька маленьких заселених островів, розташованих просто біля китайського кордону.

Наприклад, це острови Кінмень, де живуть понад 100 тисяч тайванців. З берегів Кінмень можна бачити висотки чотиримільйонного китайського міста Сямень. Щоб захиститись від можливої висадки китайських військових, узбережжя островів Кінмень оточені захисними конструкціями. Однак надовго вони не допоможуть.

Ситуацію ускладнює те, що Тайвань омиває Південно-Китайське море, яке офіційний Пекін вважає своїми внутрішніми водами. Цим морем проходять одні з найбільших вантажопотоків планети, на нього припадає третина від світового вилову тунця. Чимало острівців у морі належать В’єтнаму, Малайзії, Індонезії та Філіппінам.

Однак частину цих островів Китай вважає своїми, на деяких облаштував військові бази. Військова присутність офіційного Пекіна в Південно-Китайському морі зростає щороку, потенційно ця територія може стати зоною міжнародного конфлікту.

У Тайвані стурбовані, що напружена ситуація в морі підвищує ризики вторгнення і для острівної республіки.

Економіка не слабка

У кінці 70-х років Мао Цзедун та Чан Кайші майже одночасно померли, і це змінило політичний клімат у двох країнах. На материковому Китаї розпочалися економічні реформи Ден Сяопіна, а на Тайвані владу здобув гнучкий і технократичний син Чан Кайші Цзян Цзінго. Пекін і Тайбей пішли шляхом процвітання і відчутного зниження напруги.

Тайвань став одним із «чотирьох азійських тигрів» — неофіційна назва економік Південної Кореї, Сінгапуру, Гонконгу, які демонстрували дуже високі темпи економічного розвитку від початку 1960-х до фінансової кризи 1990-х років.

У новітніх технологіях Тайвань пішов шляхом спеціалізації на електронних ОЕМ-пристроях і дисплеях для них. Острів опинився і серед світових лідерів з виробництва спортивних яхт, взуття, одягу та інвентарю. Економіка Тайваню за ВВП випереджає Польщу і посідає 21-ше місце у світі.

Ден Сяопін запропонував формулу, відому як «одна країна — дві системи», за якою Тайвань зможе отримати широку автономію, якщо погодиться на возз’єднання з материковим Китаєм.

Тайвань у відповідь оприлюднив своє бачення процесу інтеграції: Пекін має визнати Тайвань як окремий рівноправний політичний суб’єкт, а в кінцевій фазі возз’єднання в Китаї мають відбутися демократичні вибори.

Тоді спільну мову так і не знайшли. На сьогодні Тайвань визнало лише 17 держав, та й ті малі. Проте з островом підтримують відносини і великі держави через торгові представництва чи асоціації, зокрема США, Німеччина, Японія, Бразилія, Ізраїль.

Після проголошення Україною незалежності Тайбей спробував раніше за Пекін встановити дипломатичні відносини — хотіли дати грошей, гуманітарну допомогу, щоб Україна визнала Тайвань замість КНР. 

Але китайці швидше сюди надіслали дипломатичну місію, і Україна визнала КНР.

Потім були ще спроби Тайбея встановити дипломатичні контакти з Києвом, але Україна офіційно так і не визнала Тайвань.

Випробування виборами

У січні 2024 року відбудуться шістнадцяті вибори президента Китайської республіки (Тайвань). Нинішній президент Цай Інвень не може балотуватися на третій термін, на відміну від Сі.

Серед кандидатів — лікар за освітою Лай Цінде, мер Тайнаня, який уже був прем’єром і віцепрезидентом. Головний його конкурент — інший лікар, Ке Веньчже. І ще колишній поліцейський від Гоміндану, мер Сіньбея — Хоу Юї.

Китай хоче вплинути на вибори й сприяти перемозі прокитайського кандидата. Поки що жоден з них не заявив про можливість зміни політики у відносинах з Пекіном.

На останній зустрічі так званого потепління між Вашингтоном і Пекіном президент США Байден застеріг Сі від будь-якого втручання у вибори.

Зі свого боку глава КНР Сі чітко артикулював, що не збирається «атакувати Тайвань» у найближчі роки.

Два лідери  нібито, погодилися, що підтримка миру і стабільність у регіоні дає серйозний шанс на вирішення проблеми Тайваню тільки у випадку, якщо Китай буде поважати виборчу демократію і волевиявлення жителів острова.

Важко переоцінити стратегічне значення Тайваню як для Вашингтона, так і для Пекіна.

Якщо Тайвань буде частиною «великого» Китаю, той миттєво стане могутньою тихоокеанською державою, що контролюватиме деякі з найбільш передових технологій у світі, а також отримає можливість блокувати постачання нафти у проамериканські Японію та Південну Корею. А це вже важіль впливу, завдяки якому Пекін може вимагати ліквідувати американські військові бази в обох державах.

Можливо, Америка, розширюючи контакти між військовими — від міністра до капітанів корабля, — зменшує воєнну напругу разом із союзниками у Тайванській протоці й Південно-Китайському морі, а Китай припиняє погрози воєнного захоплення Тайваню, який добровільно віддав тому своє членство в РБ ООН? Якщо так, то це тільки початок якогось ланцюга домовленостей і розвитку подій.