Чи накреслили Сі і Джо карту України? Світове лідерство США може підтвердити лише перемога України

Отже, провівши в американському Сан-Франциско чотиригодинну розмову, президент США Джозеф Байден та голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін заявили про потепління політичного клімату на геополітичних паралелях і меридіанах обох країн.

Водночас Джо і Сі не зробили спільної заяви, не підписали жодної домовленості.

Публіці запропонували небагато: відновлення військових контактів, боротьба з фентанілом (синтетичний опіоїд, який у 50 разів сильніший за героїн і в 100 разів сильніший за морфін), управління ШІ, клімат, Тайвань, війна в Газі.

Схоже, всі інші важливі глобальні теми та стратегічні цілі заховані в транзит перезавантаження двосторонніх відносин і поновлення світового порядку.

Також не проявились і сміливці, котрі наважилися б на певний інсайд про реальну суть і мету переговорів Джо Байдена та Сі Цзіньпіна.

І хоч не видно чіткого плану та уявлення кінцевої мети, але певна послідовність виокремлюється.

Головне залишилося за лаштунками

Через таку засекреченість в Україні склалося враження, що або ніякого суттєвого поліпшення двосторонніх відносин між провідними державами немає, або не було реальної кризи. А є — політичні ігри на публіку.

Хоча ніхто й не очікував якогось тектонічного зсуву, але у Києва були сподівання на ці перемовини, адже анонсувався розгляд питання майбутнього України. Зокрема, щодо того, як і коли впливові країни планують закінчення російсько-української війни.

Йшлося навіть про те, що Сі і Джо намалюють кордони України. Можливо, й малювали. Цікаво, чи у версії збереження цілісності України, чи на свій, далекий від нашого розуміння моральності, розсуд.

Звісно, про це говорили, але й подробиці самої розмови, і певні домовленості залишилися за лаштунками аж до саміту НАТО у Вашингтоні в наступному році.

Взаємовигоди війни

Водночас ми розуміємо, що Китай зацікавлений у тому, щоб росія не програла в цій війні. Для Сі, ймовірно, непоразка росії полягатиме в тому, щоб вона закінчила її не на умовах Заходу.

Також вигода для китайського лідера у російсько-українській війні полягає ще й у тому, що москва ослаблює Захід, котрий витрачає мільярди доларів на озброєння України.

Однак, незважаючи на витрати, колективний Захід також зацікавлений у продовженні війни, бо так, на думку лідерів провідних країн світу, ослаблюється росія. Але щодо останнього: чи так це насправді?

Не треба недооцінювати ворога. Доказ цьому Україна відчуває на собі — росія збільшила кількість дронів та ракет, котрих цілком може вистачити, аби всю зиму намагатись занурювати нас у холод і темряву.

Ерефія зуміла серйозно перевести свою економіку на воєнні рейки. Примудрилась обходити санкції, тим більше що вони не такі вже й жорсткі. А тому готова й надалі нищити Україну.

Наші союзники й тут розчарували своїми прорахунками. Бо якщо не «дійшло» ще в 2014-му році, то мало б «зайти» 24 лютого 2022 року, що росії треба відповідати блискавично, усім прогресивним світом і потужно.

Утім сьогодні стає все зрозуміліше, що не на це був розрахунок. Але в сучасний період історична спіраль зробила несподівано новий, інший виток, і усталена система почала ламатись, програвати, а тому змушена балансувати між новими ситуаціями і коригувати сценарії. Тож необхідно цим скористатись.

Також варто зазначити, що роль особи в історії ніхто не відміняв. Особи в полі зору є, особистостей не видно, тому саме Україні — цілою державою — треба стати тією колективною особистістю.

Дирижабль військової взаємодії

Результати непублічної частини зустрічі вочевидь проявлятимуться в певних діях пізніше.

Назагал президент США сказав, що він і лідер КНР обмінялися думками щодо низки регіональних і глобальних питань, «включно з відмовою росії зупинити жорстоку та агресивну війну проти України та окремо конфлікт у Газі».

Експерти вказують, що Байден намагався відмовити Китай допомагати росії у війні, а також вплинути через Пекін на військову допомогу москві з боку КНДР.

Водночас і Китай намагався відмовити США допомагати Тайваню.

Втім, найбільш конкретним і публічним досягненням перемовин наразі видається домовленість відновити канали прямого зв’язку між військовими США і Китаю.

Китайці відключили цей зв’язок восени минулого року після візиту спікерки Палати представників Ненсі Пелосі до Тайваню. Це обурило Пекін та спонукало до організації навколо Тайваню масштабних навчань з імітацією вторгнення на острів.

А 5 лютого цього року США ракетою AIM9X із літака F-22 збили метеорологічний дирижабль, який шпигував над територією Америки.

Тоді ж держсекретар США Блінкен скасував візит до Пекіна, а президент Байден не міг додзвонитись до лідера КНР Цзіньпіна.

Ситуація видавалась критичною, однак залишається не менш таємничою, аніж підрив північних потоків біля данських берегів.

Одна деталь бентежить розум конспірологів: дирижабль надовго завис на великій висоті над ядерними об’єктами у штаті Монтана. Отже, тоді все ж спрацював певний рівень домовленостей і можна сказати, що на цій зустрічі сторони просто закріпили їх публічно?

Як повідомив американським журналістам на умовах анонімності високопоставлений представник Білого дому, Цзіньпін запевнив Байдена, що Китай не готується до вторгнення на Тайвань і надав би перевагу мирному возз’єднанню, — але тут же завів розмову про те, за яких умов КНР може застосувати силу.

Однак президент Байден зазначив, що переговори із Цзіньпіном були «одними з найбільш конструктивних і продуктивних дискусій, які ми мали».

Обидва лідери зовсім не приховували, що шукають міцну дружбу, зберігаючи ще значну дистанцію. Домінував прямий тон в атмосфері взаємних поступок.

Усе ж Сі не зумів вивести відносини на двосторонній і взаємовигідний рівень. Він змушений прийняти принцип взаємовідносин «конкуренція за межами конфлікту». Тобто, все тримається на крихкому ґрунті.

Однак технологія перезавантаження американсько-китайських відносин, хоч іще не вивірена математично точно й не працює на повну потужність, але вона здатна витягнути двох гігантів зі стану холодної війни.

Показово те, що сторони усвідомлюють точки зміни кризової парадигми: Тайвань, відновлення режиму вільної торгівлі й відмова від обмежень у доступі до високотехнологічних західних ринків інвестицій. Вони не взаємозалежні та не перетинаються.

Сі знає, що відновлення взаємовідносин між Америкою і Китаєм має свою ціну. І вона йому зрозуміла — відмова від підтримки владіміра путіна, Ірану та Північної Кореї, які дестабілізують і руйнують якраз перспективу глобальної економіки й фінансів.

Технічна дипломатія воєнної стратегії

Наразі нам пропонують розглядати зустріч президента США та лідера КНР як «технічну дипломатію». Але саме в ній відповідь на пошуки треку нової глобальної стратегії двох імперій — воєнної і торгової.

Китай не може бути не стурбованим розширенням географії воєнних конфліктів і перспективою хаосу, до якого вони неминуче ведуть. Серйозного воєнного досвіду в нього в новій історії немає.

Будь-яка війна, яка може загрозою втягнути Пекін у своє гирло, може стати фатальною для китайської цивілізації. Через географію, переселення й історичну звичку до стабільності та залежності від суто авторитарного управління.

Тому на китайсько-індійському кордоні довжиною майже 3 тис. 440 км військові двох країн вступають у сутички між собою з бамбуковими палицями, хоча й із набитими цвяхами.

Важко уявити, що одна з найстаріших цивілізацій, з оригінальною і тонкою філософською культурою, готова буде вмирати під ракетами й бомбами ворога, горіти в танках.

А це викликає сподівання, що Сі Цзіньпін прагнутиме зупинити воєнну ескалацію. Але, звісно, на вигідних йому умовах.

До того ж очевидно, що сам глава КНР зацікавлений у контактах зі США через не найкращу ситуацію в економіці. Попри сподівання провідних китайських політиків і аналітиків, вона падає.

І саме економіка змушує Цзіньпіна виходити на рівень нормального діалогу з Байденом, аби той не обмежував експорт до Китаю.

Скажімо, американської продукції високих технологій. Тим більше, коли зараз ведуться дискусії щодо незастосування штучного інтелекту в сегменті ядерного озброєння.

До речі, саме питання скорочення ядерного озброєння, що запропонував для обговорення Джо Байден, Сі Цзіньпін проігнорував.

Хоча загалом лідер КНР демонстрував дружній, з великою повагою до США і Байдена тон, нагадував про спільну відповідальність та робив заклики до розширення партнерства, дружби, взаємовигідної співпраці.

Загальні заяви, але якщо їх сплести в один ланцюжок, то Сі одночасно намагався обійти всі гострі кути й запевнити американців у готовності до широких компромісів.

Присутні на зустрічі журналісти не знайшли жодної конфліктної позиції чи якихось прихованих ознак протиборства, якщо не брати до уваги слово «диктатор» з уст Байдена. При тому, що Джо філософськи зазначив, що правити комуністичною державою може тільки диктатор.

За крок до божевілля

Отже, загалом Китай і США вступили в нову фазу своєї комунікації, і вона переходить у співпрацю в мілітарній галузі.

Прикметно, що росія залишилась збоку цих геополітичних домовленостей. Хоча й намагається відновити свій вплив у світі як наявним сьогодні міжнародним тероризмом, так і ядерним шантажем.

До речі, останнє — дуже серйозна тема. Як зазначили кілька опозиційних російських експертів, наприкінці весни 2022 року путін був за крок до того, аби натиснути на ядерну кнопку.

Однак хоч би про що домовлялись світові лідери щодо ситуації в Україні, не треба забувати, що війну веде неадекват, м’ясник — путін.

І якщо йдеться про суперництво у світовому лідерстві, то поводирський статус Америки, який вона не хоче втратити, не може бути не підтверджений перемогою України.