Зеленського поглинули мідні труби. США готують Україні нового президента?

Була надія у наївних, що повномасштабна війна змінить президента Зеленського.

Що він ставитиме правильні запитання; почне вчитись бути державним діячем.

Що він почне розбиратись самостійно в усіх політико-економічних нюансах; у роботі силовиків — СБУ, поліції, загалом у схемах корупції та й у структурі власної ОПи.

Але він вирішив цього не робити. Бо, потрапивши у теплу зручну ванну, що йому організувало оточення, отримав такі славу й визнання, що йому просто ніколи. Не до дрібниць.

І зараз Зеленський, напевне, вже отруєний тим, що вважає себе величним. Президента понесло в інший бік — слави, де його затягнув вир мідних труб. А це найпідступніше з випробувань, яке він не пройшов, він у ньому розчинився.

І тому Володимир Зеленський так і залишився тим некомпетентним пацаном, котрий прийшов на посаду президента країни, в якій тривала війна на сході.

Експеримент перетворення актора на президента не вдався. Почався зворотний процес: Зеленський — знову актор у ролі президента.

Але в нього трагічна роль — завжди сумний, втомлений, стурбований, мовляв, я разом з вами страждаю. Однак в ОПи немає страждань, там усе добре.

Роль особистості в історії полягає в тому, що особа міняє композицію і робить прискорення всіх необхідних процесів.

На жаль, Володимир Зеленський уже не зможе робити прориви, він забронзовів. Реформ немає. Від президента України залишилась лише функція, яка щовечора зі свого телефона читає, що вона зробила за день.

Ну хоч якась комунікація з народом. Але процес, який в Україні затіяли Європа й Америка, продовжиться.

Оманлива технологія консолідації

Під натиском єдиномарафонної пропаганди влади та легендованих прогнозів її спікерів, в умовах небувалої консолідації західних союзників у підтримці України, цензурування майже всіх інформаційних потоків — українці були переконані у неминучій і швидкій перемозі в цьому році.

Це потужна і неймовірна технологія консолідації нації навколо патріотичних наративів. Завдяки їй виник перший історичний консенсус між владою і суспільством про цілі й стратегії війни: вона може завершитись лише воєнною поразкою росії.

Інше — капітуляція, зрада національних інтересів, готовність до всенародного спротиву. Навіть в умовах, коли українці залишалися сам на сам з владіміром путіним.

Ніяких половинчастих рішень, сепаратних угод і торгівлі суверенітетом — Україна поверне, а росія відступить за кордони 1991 року. Президента Зеленського більшість позиціонувала і сприймала як єдиного лідера та ідеолога спротиву і визвольної боротьби за відновлення державної цілісності.

Між Зеленським і народом зникла прокладка демократії й усіх інституційних балансів. Щезли моральні лідери та різноманітні «гуру», які тривалий час були компасом для різношерстих політичних і суспільних течій. Їхнє місце зайняли цілі секти експертів, різноманітних знахарів-астрологів, ефективно монетизувавши ютуб.

Будь-яке значення втратив Конституційний Суд. Верховний Суд, переписуючи, видозмінюючи закон у своїх рішеннях, усе більше ставить під загрозу національну безпеку і правові підвалини державності.

А в центрі державної політики став ОП. Цілий дивізіон з його керівника, радників, консультантів. Абсолютна більшість з них ніколи не займалася реальною політикою і не пройшла кар’єрних ліфтів у бюрократичних вертикалях.

Поки дійсно блискуча група креативних спічрайтерів Зеленського готувала йому проникливі тексти, його канцелярія прибрала до рук контроль над усією внутрішньою політикою в Україні.

Глава партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко заявив, що хтось в Україні вже тестує президентську систему влади. Як у США. Його спікери й політтехнологи почули запах грошей.

Тепер українців намагаються переконати, що війна буде затяжною, тривалою. Вони розгублені, хвилюються і не втрачають надії, що ЗСУ створять диво ще до сезону холодних осінніх дощів і важкої зими.

Однак жодних ознак розколу суспільного консенсусу немає. Нація загартувалася у кривавій війні, люто ненавидить російських агресорів, хоче помсти, перенесення адекватних нашим страждань на росію і стоятиме на цій гарячій емоції ще тривалий час. Як довго — ніхто не знає.

Інтелектуалів не люблять як клас

На жаль, навколо президента, РНБО, ВР, уряду, Національної академії наук перестали працювати ліквідовані за непотрібністю стратегічні групи інтелектуалів, які здатні моделювати розвиток подій і давати українській владі логіко-математичні можливості діяти на упередження. Загроз і криз. У внутрішній і зовнішній політиці.

Натомість ми маємо експромти, імпровізації, креативи й несподівані інновації. Багато вдалих, немало — провальних. Наслідки останніх ніколи не компенсують успіхів перших, бо настають негайно.

Яскравим прикладом подібного є криза з Польщею, найбільш відданою нашою союзницею. Навколо президента зникла інституційна, побудована на стримуваннях і противагах, конкуренція за ефективні рішення і продумані дії глави держави. І не тільки. Уряду, ВРУ й інших суб’єктів, які формують внутрішню і зовнішню політику.

Цим і скористалось оточення глави держави, яке взяло під контроль усю його діяльність. Від їхніх текстів, ідей, пропозицій залежить його успіх, щоденні розмови з українцями й ефективна місія як воєнного лідера, який формує міжнародний порядок денний.

Вочевидь десь тут треба шукати й причини оголошеної в Україні війни Трампу і його команді екстремістів MAGA.

Десь у якомусь місці взаємовідносин було зав’язано декілька цупких вузлів стратегічних прорахунків у команді Зеленського і провалу дипломатії, яка була підмінена тіньовими переговорами. Наприклад, глави ОП Андрія Єрмака і колишнього мера Нью-Йорка Рудольфа Джуліані.

Зміна устрою під час війни?

Отже, зупинимось на заяві віцеспікера Верховної Ради Корнієнка щодо тестованої президентської системи правління в державі, бо це доволі небезпечний сигнал. По суті, це — узурпація влади.

Тобто, під час війни влада тестує зміну устрою в державі. Ну, в принципі, хто вибрав чинного президента, той і йшов до цього з 2019 року, втягнувши в цей процес усіх. Відверто кажучи, складається враження, що українське суспільство взагалі постійно тестують.

Тому варто нагадати можновладцям, що такі поняття, як суспільний лад у державі, форма правління держави, — закріплені в першій частині Конституції України. І в рішенні Конституційного Суду дуже чітко записано, що зміна форми влади в державі може відбутися винятково за дворазового голосування 300 депутатськими голосами у парламенті.

Водночас така політична забаганка має бути підтверджена загальнонаціональним референдумом.

А те, що в Зе-владі вирішили, що мають право тестувати, а фактично — змінювати без узаконення суспільний лад у державі, виглядає як заклик до заколоту й насильницького повалення державного устрою України. Це — кримінальна справа.

Таким чином Корнієнко ще раз підтверджує прямий вплив президентської команди, офісу президента й самої першої особи на суди, прокуратуру, антикорупційні органи та всі інші незалежні гілки влади. Водночас виникає питання, навіщо Корнієнко підставляє цією заявою президента?

Хоча, можливо, все виглядає ще «цікавіше» — віцеспікер не підставив своїм висловом президента, а як один із топчиновників чинної влади в притаманному їм стилі намагається всю відповідальність перекласти саме на президента.

До речі, приблизно такі ж тенденції панують і на рашистській фередерації. Там постійно виходять комічні публічні тестувальники — то «усы пескова», то хтось із фсб, то хтось із їхніх губернаторів, то хтось із єдиноросів — і озвучують хотілки путіна.

Тільки їм там це простіше, бо на московії немає ні конституції, ні законів. І те, що кожен з них випускає у простір, буквально через кілька днів може бути реалізовано, незалежно від того, що воно порушує всі внутрішні законні норми та міжнародні зобов’язання.

Нам зрозуміло, там просто вже немає держави, а є клоака з абсолютною диктатурою і без будь-яких прав і законів.

Але ж в Україні Конституція є. То що виходить? Що в нас зараз влада під час війни з московією ментально промосковська?

Наші можновладці сприймають і розуміють діяльність влади за російським лекалом принципів обов’язків влади? Схоже, що в них московське уявлення як про царя-батюшку, який має усім керувати, так і про те, що холопи мають мовчати.

Власне, Корнієнко просигналізував дуже важливі речі: у владі мріють, щоб саме так і зробити.

Американська ставка на прем’єра?

І тут знову запитання: зважаючи на ці всі тестування, ми йдемо до Євросоюзу чи ні?

Кілька місяців тому політичний експерт Тарас Чорновіл сказав: «До кінця поточного року доля України може вирішитися назавжди. Дедлайн до 2030 року — це останнє розширення Євросоюзу. Хто в нього не потрапить, не виконавши домашнє завдання до певного періоду, — так і залишиться за бортом».

Однак не лише Україна має помінятися за ці сім років, а й ЄС — зробити новий запас міцності, розробити запобіжники всім викликам, нові гарантії — сильніші, ніж вони використали проти любителя путіна угорського прем’єра Орбана.

У такій ситуації логічно, що нам зараз не потрібні будь-які скандальні новини з України. А в нас їх хоч усю Банкову засій.

І ще одне, чому не просто так собі Корнієнко сказав цю фразу. Зі Сполучених Штатів поповзли політичні чутки, що союзники мають намір розмити владу президента України та його ОПи, посилюючи Кабмін.

Прем’єр-міністром буде той, через кого колективний Захід запустить фінансування. І, як правило, ця особа має стати центром тяжіння усіх опозиційних сил.