Бюджетна сокира: зрадницький для України американський шатдаун

Україна відчуває, прораховує, складаючи пазли з поведінки її союзників, що, напевне, питання щодо російсько-української війни вже вирішено.

Можновладці з високих київських пагорбів знають це напевне, але знову, як і напередодні повномасштабного вторгнення, не кажуть відкрито своїм співвітчизникам.

На поверхні лише завуальовані прогнози придворних аналітиків: те, що допомогу Україні в тимчасовому бюджеті США помножили на нуль, нічого не означає, бо США мають інші шляхи підтримки, наприклад, велику частину поставок регулює не американський парламент, а Пентагон, Держдепартамент та інші структури тощо...

Президент США Джо Байден оком не моргнувши робить пафосні заяви про те, що допомога не припиниться.

Але факт є: Конгрес США ухвалив тимчасовий бюджет без урахування допомоги Києву.

Про те, що є якісь рішення щодо України, стало зрозуміло, коли Зеленський, перебуваючи з останнім візитом в Америці, не вів мову про надання такого необхідного воюючій Україні лендлізу, а виступав за фінансову підтримку продемократичного фонду Білла Клінтона боротьби з кліматичними змінами, проти котрого виступають республіканці.

Ймовірно, такий публічний випад Зеленського ще більше спровокував відмову республіканців у допомозі Україні.

Схоже, Байден розвів Зеленського як «нелоха», маючи при цьому певні домовленості з путіним. Згадаймо публікацію у News Week про те, як уже колишній голова американської розвідки Бернс напередодні широкомасштабного вторгнення в Україну відвідував москву, аби узгодити «червоні лінії» обох країн.

Наразі адміністрація Байдена всю відповідальність переклала на республіканців і Трампа. Останній, звісно, далеко не ангел, але й чинний президент Америки не подарунок.

Можна стверджувати, що це голосування віддзеркалює реалії ви­борчого 2024 року в американській політиці.

З математикою тугувато?

Карту розігрували давно. А до цього була підготовка, про яку писала «УМ». Своєрідна проєкція міжнародної інформаційної кампанії, спрямованої на зменшення воєнної допомоги Україні.

Цей дезінформаційний шабаш стосується розміру допомоги Києву: військової, економічної, гуманітарної. В інформаційному просторі офіційні особи озвучили завищені в десятки разів суми допомоги.

Отже, в рамках кампанії, що вирує на тлі початку передвиборчих баталій виборів президента Америки в 2024 році, видання The Washington Post написало, що з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну влада США надала Києву аж 66,2 мільярда доларів військової, фінансової та гуманітарної допомоги.

У межах усього оборонного бюджету Пентагону на 2023 рік — 1,77 трильйона доларів — ця цифра видається незначною. Але, якщо порівнювати її з підтримкою інших країн, із боку США «відданість Україні є унікальною», — вважає видання.

Однак якщо звірити ці цифри з офіційними даними, що є у відкритому доступі на сайтах уряду США, то останні значно менші.

Розмір загальної допомоги, зазначений у газеті The Washington Post, за словами американського політолога Андрія Ілларіонова, завищено вдвічі, а військової — в 2,5 раза.

Урядові сайти США свідчать, що вся військова допомога адміністрації президента США Джозефа Байдена Україні з 24 лютого 2022 року до 1 вересня 2023 року становить 19,3 мільярда доларів.

Не дотягують до 66,2 млрд доларів і плани міністерства оборони США. У відповідному пресрелізі відомства вся сума гіпотетичної воєнної допомоги, яку пообіцяла адміністрація Байдена, становить 43 мільярди доларів.

То Америка — лідер чи ні?

Отже, схвалення тимчасового бюджету на наступні 45 днів, без 6 млрд доларів допомоги Україні, запобігло фактичній зупинці американських державних інституцій, так званому шатдауну. Водночас це створило досить непросту ситуацію.

Дискусії щодо виділення коштів Україні будуть. Із відповідним закликом до спікера Палати представників американського конгресу Кевіна Маккарті звернувся не лише президент Сполучених Штатів, а й міністр оборони США Ллойд Остін.

Очільник американського воєнного відомства закликав Конгрес діяти відповідно до зобов’язань Сполучених Штатів надавати невідкладну допомогу народу України, який захищає країну і весь світ від сил путінської тиранії.

«Америка має діяти відповідно до викликів світу і залишатися лідером», — наголосив міністр оборони Сполучених Штатів.

Однак саме в цій заяві Ллойда Остіна віддзеркалюються різні підходи американських політиків до позиціонування себе у світі. З одного боку — спікери, котрі вважають, що Америка має бути світовим лідером; з іншого — ті, хто виступає за так званий ізоляціонізм, а саме — вирішення насамперед внутрішніх задач і проблем, котрі безпосередньо стосуються американської національної безпеки.

Наприклад, дбати про стосунки США і Мексики та врегулювати конфліктну ситуацію на кордоні, а не турбуватись про війну далеких від США росії та України.

Хоча — це ще як подивитись. Якщо поглянути на Аляску, то не така вже росія і далека від Америки.

І хоча ізоляціоністських поглядів дотримуються не всі політики-республіканці, проте якраз та частина, яка підтримує колишнього президента США Дональда Трампа, вважає, що допомогу Україні потрібно скорочувати й зосереджуватись на серйозніших, з їхньої точки зору, викликах для Сполучених Штатів Америки.

Колишній президент Дональд Трамп упевнено йде до статусу кандидата на посаду президента США. Політичні дебати кандидатів від республіканців лише підкреслили його безсумнівне лідерство.

Ба більше: фаворитами в цих дебатах аутсайдерів, навіть якщо уявити собі, що Дональд Трамп не зможе балотуватись у зв’язку з юридичними проблемами, що наразі мало­ймовірно, виглядають якраз ті кандидати, котрі намагаються копіювати поведінку Трампа, його ставлення до російської федерації та України й навіть більш радикальні погляди на російсько-українську війну.

У порівнянні з останніми навіть Дональд Трамп може виглядати взірцем поміркованої реакції на небезпеку.

Водночас саме на таку сюжетну передвиборчу лінію у США — війна росії проти України — й розраховував президент рф владімір путін, коли ухвалив рішення про затягування війни, принаймні до президентських виборів Америки.

Йому важливо розуміти, які будуть їхні результати, скористатися передвиборчим періодом і, ймовірно, домовитися з новим американським президентом щодо власного контролю над Україною. Звичайно, якщо цим президентом не буде прихильник допомоги Україні у її протистоянні з московською кривавою навалою.

Їм байдуже

Невиділення коштів у тимчасовому бюджеті демонструє, що в американському політичному істеблішменті немає жодних заборон, котрі б пригальмували як відмову Україні в допомозі, так і публічні висловлювання проти цієї допомоги.

І незважаючи на те, що більшість республіканців у Палаті представників усе ще виступає  за подальшу допомогу Україні, їхні голоси глушить двопартійний консенсус. Адже спікер Палати представників Кевін Маккарті залежить від республіканців-трампістів.

Під час свого обрання на посаду він уклав з ними політичну угоду, яка не дозволяє йому діяти на користь тієї більшості у Палаті, котра могла б схвалити статті бюджету з урахуванням допомоги Україні без будь-яких зайвих клопотів.

І, ймовірно, з кожним тижнем і місяцем виборчого процесу в Америці 2024 року ситуація не покращуватиметься, а погіршуватиметься, бо політики-республіканці бачитимуть упевнену ходу колишнього президента Дональда Трампа до Білого дому як кандидата в президенти США.

Для самого Трампа ця посада необхідна в першу чергу, щоб не потрапити до в’язниці. Адже коли в людини постає вибір між владою і в’язницею, альтернативи ув’язненню поза владою немає.

Тоді доводиться діяти дуже енергійно, мобілізуючи всі свої сили й ресурси для перемоги. Принаймні у власній політичній партії.

Щоправда, Джозефу Байдену також не завадило б подбати про свій імідж. Останнім часом політичний американський істеблішмент кулуарно порушував питання щодо імпічменту президенту через підозри в корупції.

Окрім Джо, в історії зі скандально відомою українською газовидобувною компанією Burisma фігурує і його син Хантер.

А ворог лупить без упину

Готовність багатьох, навіть поміркованих, політиків-республіканців підтримувати Дональда Трампа для збереження власних політичних кар’єр — також загальновідома.

Тож зараз і в адміністрації президента США, і в Україні потрібно думати про те, як діяти в критичній ситуації з фінансовими ресурсами, якщо республіканці поставлять питання допомоги Україні в центр своєї конфронтації з демократами і зроблять його важливим кейсом перед­виборчої кампанії 2024 року, яка вже розпочалася у Сполучених Штатах Америки.

Звісно, можна шукати якісь додаткові інструменти, котрі дозволили б обійтися без голосування у Конгресі, однак робити це буде дуже важко. Бо от Польща вже заявила, що зброї нам більше не дасть.

Можливо, й інші європейські союзники України не компенсують необхідний дефіцит зброї у разі, якщо Америка все ж нам допомоги більше не надасть.

Скажімо, днями публічно вигулькнув з ініціативою відправити британських інструкторів безпосередньо в Україну новий міністр оборони Великої Британії Грант Шеппс, проте прем’єр-міністр Ріші Сунак одразу ж збив цю прекрасну ініціативу свого нового урядовця. Він сказав, що це буде можливо після війни.

І взагалі, вважати, що Європейський Союз зможе самостійно замістити собою можливості Сполучених Штатів Америки, звичайно, наївно.

А тим часом окупанти ще більше активізували свої ракетно-дронові атаки України. Постійно, протягом доби. Особливо по сходу і півдню України луплять так, ніби вони мають те все відновлювати й відбудовувати.