ФСБшне православ’я: тоталітарну секту УПЦ МП можна анулювати за два дні

Держава почала помічати згубну роль УПЦ МП в українській державності лише в листопаді 2022 року.

Московська церква наразі контролює левову частку храмів у нашій країні.

Про те, що її позиції й досі сильні, свідчить ситуація навколо Києво-Печерської лаври, а також той факт, що переходи УПЦ до ПЦУ здебільшого відбуваються в західних регіонах нашої країни.

Хоча ні одиничних служителів кремля під прикриттям християнської віри, ні цілих фсбшних сект у рясах не мало б бути в Україні вже давно.

Однак, як виявилось, витіснити розсадник сіячів «русского міра» з релігійного середовища впливу на свідомість українців не так просто.

Показова історія

10 березня Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» повідомив монастир УПЦ МП, що з 29 березня 2023 року договір 10-річної давнини (від 19 липня 2013 року) про безоплатне користування культовими будівлями та іншим майном, що є держ­власністю, буде розірвано.

УПЦ МП заявила, що юридичних підстав на це немає і виселення її чоловічого монастиря лаври є просто «забаганкою чиновників з Мінкульту». І щоразу всі спроби чиновників змусити промосковських священників виконувати закон не приносили результату.

Чи достатньо політичної волі на це — окреме питання. А проблема ще й у неможливості юридично зачепити ці наміри держави за необхідний гачок статусу Київської митрополії МП, бо оформлена вона за хоч і юридично нікчемною, але хитромудрою ще радянською схемою.

До цього призвели правове шахрайство й маніпуляції посадовців та вищих санів українського православ’я на схилі розпаду СРСР і на зорі Незалежності України.

Хитрозроблена істина

«Рішення про утворення Київської митрополії московського патріархату ніхто ніколи не ухвалював — так історично склалося, — каже колишній голова юридичного відділу УПЦ, який 22 роки поспіль був адвокатом Блаженнійшого митрополита Володимира, Валентин Волинець.

— Авторитетно заявляю, що упродовж тридцяти п’яти років державні чиновники України, які опікувалися питаннями релігії та свободи совісті, починаючи від Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР і до теперішньої Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, спільно з церковниками від упц мп «напрацювали» на декілька статей Кримінального кодексу України, зокрема скоїли низку службових (посадових) злочинів. Це і зловживання владою або службовим становищем; і перевищення владних або службових повноважень; і службове підроблення; службова недбалість».

Отже, в радянські часи питаннями релігії і церкви опікувалася КПРС.

Під час повномасштабного вторгнення росії, 27 травня 2022 року, найбільша релігійна конфесія країни — УПЦ московського патріархату — ухвалила рішення внести зміни до власного статуту, прибравши згадки про московський патріархат, мовляв, «самостійні та незалежні».

Знаючи про колаборантів у рясах, суспільство сприйняло ці вистави церковних служителів путіна як шоу.

Однак прийняте рішення потребує редагування статуту — прибрати з нього всі згадки про москву, що спрощує існування парафій УПЦ МП та може уповільнити процес їх переходів до Православної церкви України.

Нагадаємо, що ще в грудні 2018 року парламент ухвалив закон, згідно з яким будь-яка релігійна організація, керуючий центр якої розташований у країні-агресорці, зобов’язана згадувати про це у своїй назві.

За цим законом, УПЦ МП мала провести «ребрендинг» і називатися РПЦвУ, тобто Російська православна церква в Україні. Власне, схожа назва в неї була до початку 90-х років. На практиці закон не застосовується і досі, згідно з офіційною реєстрацією Міністерства юстиції, в Україні є лише УПЦ і немає жодної УПЦ МП.

Зміни в статуті тепер дають можливість єпископам та священникам УПЦ МП не змінювати конфесії під тиском місцевої влади та аргументувати своє небажання формальною незалежністю церкви.

Корінь зла ребрендингу

Отже, відправною точкою всіх юридичних порушень під час ребрендингу й функціонування УПЦ МП, завдяки яким Київська митрополія московського патріархату існує незаконно, можна вважати 1990 рік.

Саме тоді в СРСР почались відцентрові тенденції, в Україні було прийнято Декларацію про державний суверенітет, а далі — 24 серпня 1991 року проголошено Акт про Незалежність України.

У 1990 році архієрейський собор російської православної церкви (РПЦ) надав Українському екзархату статус церкви (упц мп). Український екзархат ніколи не був окремим релігійним утворенням, а просто адміністративно-територіальною одиницею. Зрозуміло, що й статусу юридичної особи він не мав.

До речі, в РПЦ таких екзархатів було чотири. Керував українською екзархією митрополит Київський і Галицький, патріарший екзарх України Філарет. Він і добився, щоб у 1990 році екзархат перейменували в Українську православну Церкву.

Варто зазначити, що в союзному законодавстві до 1990 року ніколи церква не мала статусу юридичної особи. На росії у 1990 році законодавчі зміни надали церквам такий статус. В Україні — ні.

І от 22 квітня 1991 року виходить Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації». До цього діяв просто статут про управління, прийнятий 25-27 листопада 1990 року.

Це суто церковний документ, який не потребує реєстрації, але чомусь керівництво УПЦ МП й чиновники його зареєстрували.

Згідно зі згаданим законом, що набув чинності 6 червня 1991 року, УПЦ необхідна була репрезентація у зовнішньому середовищі через релігійні центри або управління.

Як потрібно було узгодити всі юридичні нюанси? Як зазначає Валентин Волинець, статут, котрий був ухвалений 11 лютого 1991 року священним синодом упц мп, до прийняття закону, необхідно було повернути на доопрацювання, щоб привести у відповідність із новим закконодавстсвом.

Але так ніхто не зробив. Автори цієї правової афери, центровим питанням котрої є майно, пішли далі, і 5 серпня 1991 року зареєстрували його, коли вже два місяці діяв згаданий закон.

Цивільний статут Української православної церкви визначив цивільну правоздатність УПЦ, що входить до складу московського патріархату, в особі її центру — Української митрополії.

До статуту додали свідоцтво, але не універсальне, а лише для операцій у банківських установах. Тобто українська філія МПЦ так і не стала юридичним суб’єктом.

«Момент реєстрації статуту, 5 серпня 1991 року, можна вважати вчиненням злочину. Тут і службове підроблення, й зловживання владою та службовим становищем, що є кримінальним злочином, — вважає адвокат Волинець. — І саме це потребує правової оцінки для того, щоб у релігійному середовищі України відновити законність».

У грудні 1998 року Собор єпископів УПЦ ухвалив нову редакцію Цивільного статуту. А через рік було затверджено указ про його ухвалення.

І раптом цей оновлений статут виявляється документом вже (увага!) Київської, а не Української митрополії.

Один злочин тягне за собою інший. Бо для того, щоб утворити саме Київську митрополію, необхідно було скликати Помісний собор. Він і тільки він може прийняти рішення про зміну однієї назви на іншу або створення нової митрополії з новою назвою. А цього не було зроблено.

Стяжання багатства, майна, слави і влади

Чиновницько-релігійні ділки розуміли, що якщо вони зареєструють цей статут 1999 роком і навіть проведуть Помісний собор, то втратять те, що вони «напрацювали» з 1988 року. Всі створені ними монастирі стануть незаконними й нелегітимними.

Тому на статуті з’являється дата створення Київської митрополії — 1991 рік. Хоча формальне оформлення, нагадаємо, було в 1999 році. От вам іще одне службове підроблення.

Отже, де-юре Київської митрополії московського патріархату не існує з простої причини — відсутності відповідного рішення уповноваженого на це органу.

У 2007 році Синодальна комісія, куди входили й світські особи, зокрема юристи, рекомендувала вживати замість «Українська» — «Київська митрополія». Але така комісія також не має права механічно міняти назву митрополії.

Також одне з важливих питань — матеріальне, воно стосується майна, що передавалось компартійними органами в 1988—90 роках. Акти цих передач також нікчемні, а рішення нелегітимні, бо не мала права КПРС передати на реєстрацію будь-яке майно суб’єкту без юридичного статусу.

Це було суто політичне рішення. Таке, якого не вистачає ні сьогоднішній чинній владі, ні судовій системі, аби навести порядок у московсько-церковному мракобіссі на території України.

Переформатувати канонічну аномалію

УПЦ МП мала достатньо часу для того, щоб виконати вимоги Закону від 2018 року і позбутися церковно-канонічних зав’язків із московським патріархатом.

Власне, на це і був розрахунок — не заборонити церкву, а українізувати її, позбавити зовнішніх російських впливів, очистити від колаборантів та започаткувати конструктивний діалог із Православною церквою України.

Тому сьогодні питання треба вирішувати швидко й радикально. Адже це канонічна аномалія, коли в Україні, яка має Томос про автокефалію, паралельно існує ще й релігійна юрисдикція країни-окупанта.
Який вихід?

Лакмусовий папірець — це процес урегулювання скандальних питань у лаврі. Суди — поганий варіант, вони можуть тривати довго, а питання треба вирішувати негайно.

Юрист Валентин Волинець пропонує досить простий шлях, аби екстрадувати на духовну й ментальну вотчину ворогів у рясах.

«Щоб швидко зруйнувати це московське мракобісся, треба позбавити УПЦ МП статусу юридичної особи. І це можна зробити в адміністративному порядку, адже в нас є всі необхідні для цього документи. Але необхідна політична воля чиновників. Невідкладно треба провести колегію ДСЕСС і скасувати реєстрацію. Наступного дня після колегії ми внесемо рішення в реєстр — і їх виключать із нього як юридичну особу. Скасувати все й покласти цю п’яту колону УПЦ МП, яка зараз перетворюється на тоталітарну секту, на лопатки, можна протягом двох днів».

Отже, ще один тест для влади швидко покінчити з попами, які під рясами носять погони ФСБ і які загалом підірвали довіру українців до православ’я.