Зе-вершники апокаліпсису: чому влада не вимагає ленд-лізу і підтримує скорочення військової допомоги Україні

Тема виборів в Україні останнім часом активно обговорюється у політичних колах.

Особливо після того, як сенатор США від Республіканської партії Ліндсі Грем, який наполягає на проведенні виборів в Україні у 2024 році, позитивно оцінив позицію українського президента Володимира Зеленського для участі в перегонах.

Зеленський заявив, що для виборів у наступному році в умовах, якщо війна продовжуватиметься, потрібні зміни до законодавства і додаткове фінансування.

Однак ознаки підготовки до виборів уже проявляються.

Операція «Дезінформація»

Чи на часі вибори в Україні? Потрібні вони саме зараз чи, може, пізніше?

Ми не можемо сьогодні тему ймовірних виборів розглядати поза проєкцією міжнародної інформаційної кампанії, спрямованої на зменшення військової допомоги Україні.

Розгулявся цей дезінформаційний шабаш і в Америці, й в Україні, й в інших державах. І стосується саме розміру допомоги Києву: військової, економічної, гуманітарної. В інформаційному просторі офіційні особи озвучують суми, котрі не відповідають дійсності, — вони завищені в десятки разів.

Скажімо, у США ця кампанія проходить на тлі початку передвиборчих баталій виборів президента в 2024 році, й саме від декотрих кандидатів потенційні виборці чують цифру допомоги в сотні мільярдів доларів.

Але це не відповідає дійсності, що неважко перевірити, адже реальні суми зазначені на офіційних сайтах уряду США, й вони значно відрізняються.

Беруть участь у цій дезінформації і впливові американські видання. Скажімо, нещодавно газета Washington Post опублікувала статтю з даними американської допомоги, котрі також значно вищі від офіційних. Сума загальної допомоги, названа в газеті, становить 60,2 мільярда доларів. Як стверджує американський політик Андрій Ілларіонов, ця цифра завищена в 2 рази, а сума військової допомоги — в 2,5 раза.

Цікаво, що в цій кампанії з фальсифікації та дезінформації беруть участь не лише американські політики, експерти й журналісти, а й українські. Причому не представники громадянського суспільства, а наша влада.

Доволі непроста проблема для всіх українців та тих палких прихильників нашої країни за кордоном, котрі щиро бажають нам перемоги, бо найважливішим і найвпливовішим розповсюджувачем поширення інформації про неправдиві обсяги воєнної допомоги є сама українська влада.

Про ленд-ліз заціпило

Уже неодноразово в публічному просторі США спростовували розмірковування декотрих офісно-президентських експертів, котрі заявляли, що ленд-ліз — платний, тому його не потрібно брати, а треба брати те, що нам дають надурняк.

І це були представники української влади. Однак жоден з українських політиків не був помічений після минулорічних травневих подяк України Америці за рішення надати нам ленд-ліз, котрий послідовно виступав би з вимогою надати нам цю допомогу. А пройшло після тих показових подяк уже 16 місяців.

Проте якщо ніхто з української влади не вимагатиме й не проситиме, ленд-лізу не буде.

Чому ж влада України обходить цю тему?

В останньому великому інтерв’ю президента Володимира Зеленського телеведучій канала «1+1» Наталі Мосейчук серед заздалегідь підготовлених зручних запитань про ленд-ліз згадки також не було.

Очевидно, це питання не вписується в формат інтерв’ю, що покликане запустити піар-акцію президента Зеленського для участі в перегонах усе-таки в наступному, 2024-му, році.

І загалом, реальні цифри й обсяги допомоги дуже рідко звучали від українських можновладців.

Ще в липні минулого року лише радник Володимира Зеленського, зам­глави офісу президента Михайло Подоляк у твіттері розписав, яка військова техніка необхідна Україні і скільки її потрібно.

І це був перший і останній раз, коли відповідний запит надійшов від представника української влади.

Щоправда, єдиний, хто порушив це правило ще раз, був військовий — генерал Валерій Залужний, котрий у грудні минулого року в інтерв’ю американському виданню The Economist назвав цифри допомоги суттєво, в рази нижчі, ніж оприлюднює американський і український політикум. І з того часу ні сам Залужний, ні хтось інший цю гірку правду не оприлюднює.

Тупість чи зрада?

От і напередодні відставки з поста міністра оборони України Олексій Резніков в останньому інтерв’ю, що вийшло в «Укрінформі», сказав, що Україна отримала понад 100 мільярдів доларів військової допомоги з усіх країн.

Зокрема, від США, — близько 60 мільярдів доларів. Але офіційні сайти американського уряду вказують на іншу цифру. За їхніми даними, вся військова допомога Сполучених Штатів Америки, а точніше адміністрації Байдена, Україні з 24 лютого 2022 року до

1 вересня 2023 року становить 19,3 мільярда доларів. Це втричі менше від тієї цифри, котру оприлюднив Резніков.

Водночас в останньому пресрелізі міністерства оборони США вказується вся сума запланованої військової допомоги, яку пообіцяла адміністрація Байдена Україні, й ця обіцянка оцінена в 43 мільярди доларів. Тобто навіть наобіцяно не близько 60 млрд доларів.

Отже, Резніков сплутав не лише цифри, а й дієслова, сказавши на весь світ через солідний інформаційний ресурс, що Україна вже отримала близько 60 млрд доларів військової допомоги від США.

І що нам тепер робити з українською владою, котра вводить в оману й дезінформує не перший рік? І що робити в конкретній ситуації, коли представники української влади беруть участь у дезінформаційній кампанії, яка ведеться й у США, із завищення фактичної допомоги Україні для того, щоб її скоротити?

Адже здорові сили й на колективному Заході, й в Україні добре знають, що реальна допомога нам — крапельно-піпеткова. Її абсолютно мало. Трохи більше, ніж один мільярд на місяць. Це смішна сума для того, щоб успішно й швидко забрати все своє і здолати такого потужного агресора.

Сума реальної допомоги Україні в десятки разів менша від тієї, яку США надавали Британії та Радянському Союзу під час Другої світової війни; і Афганістану, й Південній Кореї, і В’єтнаму, й Ізраїлю, Франції тощо.

Який зиск української влади?

Ця дезінформаційна кампанія в передвиборчій Америці сприятлива передусім для правлячих демократів, таким чином вони намагаються створити приємний образ самих себе як можновладців, котрі нібито турбуються про перемогу України.

Є і республіканці, котрі беруть участь у цій кампанії, аби добитись скорочення нам допомоги, мовляв, у нас є достатньо своїх проблем, тому ми не можемо розкидатися грошима американських платників податків.

Нам зі цим важко погоджуватись, але принаймні логіка заморських політиків зрозуміла.

Проте як зрозуміти логіку наших вітчизняних офіційних осіб, котрі дез­інформують і українську, й західну суспільну думку? І передусім вони беруть участь в американській військовій дискусії, метою якої є скорочення військової допомоги Україні.

Хто дасть відповідь на запитання: в чому полягає позиція влади України, позиція офісу президента Зеленського, представники яких виступають активними учасниками кампанії скорочення воєнної допомоги Україні саме в той момент, коли нам найбільше не вистачає зброї та воєнних поставок? Це — зрада!

Напевне, тому українська влада й вирішила закидати війська путіна тілами всіх українців, хоч хворих, але ще здатних рухатись, бо насправді тримає курс на зменшення нам обсягів воєнної допомоги.

Якщо ж говорити про вибори, то вони самі по собі — це удар по країні, тим більше на тлі такої війни. Будь-які вибори — це конкуренція. Чим жорсткіша конкуренція, тим більше це вказує на те, що країна є демократичною. І тоді у виборців є можливість вибрати гідного. В умовах війни конкуренцію важко забезпечити зі зрозумілих причин. Це по-перше.

А по-друге, в цій ситуації конкуренція — це суперечка між своїми. Наприклад, про те, як краще вести війну. І, звісно, будуть звинувачення, критика, для розбору котрої не завжди вистачає часу навіть у мирний період, і декотрі брехливі висловлювання не встигають бути спростовані, а у війні й поготів. Тобто політики у суперечках розриватимуть країну, саме коли армії потрібен надійний тил.

Але так само армії потрібна і влада, котра націлена на перемогу, а не на роботу на окупанта участю в міжнародній інформаційні афері, метою якої є зменшення допомоги Україні.

І не така влада, коли декілька місяців тому ексміністр оборони Резніков опублікував у соцмережі листівку, на якій було зображення літака, й привітав нею співвітчизників з тим, що в Україну надійшли нові британські ракети Storm Shadow.

А через чотири дні після публікації по аеродрому, де розташовувався склад цих ракет, російські війська завдали потужного ракетного удару, знищивши кілька літаків і склади, що там були. Як виявилось, на тій листівці була емблема військової частини, яка базувалась на тому аеродромі.

Це що, некомпетентність чи щось інше? Через що знищено цінне озброєння, в тому числі й нові ракети з Британії, котрі могли б дуже сильно допомогти ЗСУ. Не кажучи вже про втрати військових на цьому аеродромі, про що нам не повідомляють, як і багато про що інше, але не буває такого, щоб обійшлось без людських жертв.

Так, можна сказати, що Резніков пішов з посади й усе зміниться, але за цієї системи влади зміна прізвищ абсолютно значення не має. Від перестановки доданків сума не міняється.

Усе буває під час війни. Влада може робити помилки, й дуже серйозні. Але війна триває уже понад 18 місяців, і багато уроків можна було б уже вивчити. Тим більше, що те, про що ми неодноразово говоримо в своїх публікаціях, — це не якісь суперважкі помилки, котрих важко уникнути. А схоже на продуману, системну шкоду.

І насправді, щоб виправити хоч трохи ситуацію, потрібні дуже прості речі: не публікувати інформацію, котра може бути використана ворогом, та оприлюднювати інформацію про реальну воєнну допомогу, а не завищені, захмарні цифри.

Отже, за 18 місяців війни накопичилась така кількість різних незрозумілих подій і вчинків, котрі змушують ставити такі запитання. Але на них немає жодної реакції влади.

Однак без виправлення помилок робити поступ уперед, до перемоги, дуже складно. І, що найгірше, за умови, якщо якась частина української влади не хоче перемоги в цій війні, то не лише перемога під питанням, а й узагалі суверенітет України.