Щоб кацапи не дійшли до Варшави. Тінь політичного егоїзму на українсько-польських полях?

Чорна кішка, яка на початку серпня пробігла між Польщею та Україною, мала б зійти з дистанції відносин цих двох країн уже от-от, 15 вересня. Але, схоже, ситуація зависла.

Заступник міністра закордонних справ Республіки Польща визнав, що відносини між Україною і Польщею зараз перебувають не в найкращому стані.

Цій заяві передувала цілка низка обмінів скандальними заявами і рішеннями зовнішньополітичних відомств обох країн.

Дипломатичний скандал набув нової гостроти після того, як керівник зовнішньополітичного напряму в адміністрації президента Польщі Анджея Дуди Марцін Пшидач порадив українцям з більшою повагою і вдячністю ставитися до допомоги таких союзників, як поляки.

Подяка в крові

І хоча ця фраза пролунала не в загальному контексті, а в ситуації з блокуванням експорту українського зерна через Польщу, в Києві відреагували різко.

Польського посла в Україні Бартоша Ціхоцького запросили на розмову до Міністерства закордонних справ України, що відразу ж викликало обурення очільника польського уряду Матеуша Моравецького.

Прем’єр-міністр Польщі назвав такий випад України — виклик єдиного дипломата, очільника посольства, котрий залишався в Києві на момент повномасштабного вторгнення росії в Україну, — політичною помилкою.

У відповідь МЗС Польщі також викликало посла України Василя Зварича.

Заступник керівника офісу президента України Андрій Сибіга назвав заяву про недостатню вдячність українців безпідставною.

«Україна щодня віддячує Польщі та іншим країнам-союзникам своєю найвищою жертовністю і хоробрістю наших героїв на полі бою, — заявив чиновник. — Українські фермери нині працюють у надскладних умовах — під ракетними обстрілами, наражаючись на небезпеку на замінованих полях. За цих виняткових обставин наполягати, щоб Україна у рамках своєї вдячності Польщі змирилася з закриттям кордонів для українських сільськогосподарських продуктів, — те саме, що змушувати нас погодитися на евтаназію. Немає нічого гіршого, ніж коли твій рятівник вимагає від тебе плату за порятунок, навіть коли ти спливаєш кров’ю».

Різку заяву на підтримку України зробив також і колишній заступник очільника міністерства закордонних справ Польщі Яцек Чапутович.

«Є держави сильні, як леви, є держави хитрі, як лисиці, а є держави, як гієни і шакали. І ми ведемо таку політику гієн і шакалів... Україна стікає кров’ю, а Польща в цей час вимагає рахунків», — обурився він.

Що за лаштунками українсько-польської дружби?

Багато хто вважає, що конфлікт між Києвом і Варшавою пов’язаний із певною імпульсивністю українського політичного керівництва та невдячністю до дій союзників. І саме ці імпульсивність і невдячність призвели до неприємних наслідків.

Однак об’єктивний погляд вказує, що суть розбіжностей між Варшавою та Києвом щодо постачання української сільськогосподарської продукції до Республіки Польща лежить у площині ігор великої політики.

Протести польських фермерів проти цього постачання, які призвели до відставки колишнього міністра сільського господарства Польщі якраз у день, коли до цієї країни вперше з початку великої російсько-української війни прибув президент України Володимир Зеленський, закінчилися домовленостями між Польщею та іншими країнами Центральної Європи за участі Єврокомісії.

Ці домовленості полягали в тому, що Європейська комісія запровадила акт обмеження на постачання української аграрної продукції до Польщі та інших країн Центральної Європи до 15 вересня. А потім ці обмеження мали бути скасовані.

Польщі та іншим країнам Центральної Європи давали час підготувати свій ринок до конкуренції з українськими сільгоспвиробниками. І навіть більше: польські та інші європейські фермери отримували від Єврокомісії щедру компенсацію за те, що вони виконуватимуть домовленості в рамках угоди про асоціацію України та Європейського Союзу. Згідно з цією угодою, жодних реальних обмежень для постачання Україною сільськогосподарської продукції до європейських країн не має бути.

Однак польські політики керувалися не стільки питанням потреби на польському ринку української аграрної продукції, як передвиборчими міркуваннями. А вибори до польського парламенту вже у наступному, 2024-му, році.

Права партія «Право і справедливість», яка сформувала польський уряд і лідером якої є невідомий польський політик Ярослав Качинський, розкрутила маховик правих ідей настільки, що зараз поступається праворадикалам з Конфедерації незалежної Польщі в деяких сегментах власного електорату, зокрема в середовищі аграріїв.

Це може створити реальні умови, за яких «Право і справедливість» або позбудеться влади на користь лібералів з «Громадянської платформи», або буде змушена формувати коаліційний уряд з конфедератами, що не є найкращим виходом для прем’єр-міністра Матеуша Моравецького та його ментора Ярослава Качинського.

Таким чином, заборона української аграрної продукції аж ніяк не пов’язана з польсько-українськими взаєминами, а винятково з бажанням зберегти владу. Хоча представники польської влади намагаються маскувати це бажання турботою про польських фермерів та міркуванням щодо захисту національних інтересів Республіки.

До речі, всі польські досягнення — політичні, економічні й соціальні — пов’язані саме з успішною європейською інтеграцією Польщі. А те, що вона перебуває в безпеці й росія може хіба що погрожувати гібридною війною, — пов’язують із її членством у НАТО.

Тож повага до Європейської комісії, до домовленостей у рамках Європейського Союзу і є віддзеркаленням національних інтересів Польщі. А будь-який інший підхід, свідома зрада цих національних інтересів діє лише на користь власних політичних і владних амбіцій.

Україна очікувала, що 15 вересня буде скасовано обмеження на постачання української агропродукції до країн Центральної Європи. Адже свого часу вона чула відповідні запевнення від президента Польщі Анджея Дуди.

Однак якраз тоді, коли президент рф владімір путін повідомив, що він відмовляється від Чорноморської зернової ініціативи, й таким чином створює додаткові можливості для знищення українського агросектору, країни Центральної Європи звернулися до Єврокомісії з вимогою залишити обмеження на допуск української аграрної продукції чинними й після 15 вересня.

А прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький підкреслив, що, якщо Єврокомісія не погодиться з цим меморандумом очільників європейських урядів, Польща запровадить такі обмеження в односторонньому порядку.

Білим по чорному

Так, необхідно постійно дякувати полякам за підтримку, бо Польща стала ключовою державою в постачанні західної військової, фінансової та гуманітарної допомоги в Україну і прийняла кілька мільйонів українських біженців.

Але водночас не можна не помітити, що в один і той самий час путін відмовляється від Чорноморської зернової ініціативи, а Моравецький наполягає на продовженні обмежень на постачання української сільськогосподарської продукції на ринки країн Центральної Європи в односторонньому порядку й на порушення рішень Єврокомісії. І це не допомога Україні, а синхронізована, принаймні у намірах, спільна дія з президентом російської федерації путіним, а не з президентом України Зеленським.

А от за що варто було б подякувати польським політикам — і президенту, і прем’єр-міністру та іншим представникам польського політичного істеблішменту, то це за те, що вони все-таки не є палкі прихильники польських фермерів за рахунок українських інтересів.

Бо в той момент, коли їхня прихильність до власних фермерів збігається з намірами президента росії владіміра путіна зруйнувати український агроринок, це мало б наштовхнути поляків на роздуми: чиї інтереси насправді захищають їхні можновладці — фермера в Білостоку чи кривавого фюрера в кремлі?

До того ж, імовірно, ціна згаданих політичних інтриг — мільярдні контракти.

Це — риторичні запитання. Бо кожен польський політик прекрасно знає, що відбувається. Усе інше зшито білими нитками по чорному полотні.

І так звана сварка між Україною і Польщею — це поганий сигнал щодо майбутніх взаємин між двома сусідніми державами.

Водночас немає жодних сумнівів у тому, що Польща підтримує Україну в її священній боротьбі й що Варшава зацікавлена в українській перемозі. Бо якщо уявити російські війська на кордонах Польщі по всьому периметру й перетворення України на таку ж квазідержаву, як білорусь, питання польської безпеки вже не виглядатиме так чудово, як сьогодні.

Що пан скаже?

Звісно, українці мають дякувати полякам. Але й поляки мають дякувати білорусам, котрі борються з режимом лукашенка й чимало котрих зараз перебувають у в’язницях, і українцям, котрі знищують російську армію на фронті за свободу своїх країн від диктаторських режимів.

Українці платять за це набагато вищу ціну, ніж інші народи. Однак кожен, хто бореться за волю й за те, щоб диктатори не перемогли, заслуговує поваги від польського народу.
Чи залишиться Польща прихильницею європейської інтеграції України, коли, гіпотетично, складеться ситуація, що для частини її громадян ця інтеграція принесе проблеми?

Наскільки сусідні країни можуть сподіватися на те, що вони діятимуть разом: і в Європейському Союзі, і в НАТО?

А це вже не риторичне питання. Здатність відмовитися від егоїзму в політиці завжди відрізняє політиків від державних діячів. І з цього погляду польській політичній еліті необхідно усвідомити, що за європейську і євроатлантичну інтеграцію країн потрібно боротися не красивими висловлюваннями й закликами країн Західної Європи краще підтримувати Україну.

Необхідно знаходити в собі сили приносити жертву на вівтар цієї спільної боротьби. І переконувати своїх громадян у необхідності таких жертв, навіть якщо це може призвести до електоральних проблем.

Досвідчений польський дипломат, ексміністр Яцек Чапутович вважає, що невиправдано в умовах жорстокої війни виставляти Україні рахунки за будь-яку допомогу.

Він досить різко звернувся до своїх співвітчизників, які блокують український експорт зерна: «Ви граєте проти України, і ваші дії можуть призвести до того, що вона програє. Якщо так, тоді російські війська можуть бути у Варшаві».