Фронт б’є й по рейтингу. Чому Зе-влада змінила наратив «війна за 2-3 тижні» на «війна надовго»?

Наша політична ситуація продовжує не додавати оптимізму.

Особливо коли вкотре на поверхню виходять складові фундаменту лютневого широкомасштабного вторгнення, від самого початку котрого ми чули брехню за брехнею: від «2-3 тижні великої війни» до «ця війна надовго».

Отже, ми вже писали про те, що останні артикуляції українських можновладців про затяжну війну йдуть в унісон із бажанням путіна.

А його прагнення затягувати війну полягають у тому, щоб повністю виснажити й знекровити Україну. Через таку війну вбачається небезпека втрати нашої державності.

Водночас у путіна як у справжнього чекіста не може не бути й своїх розрахунків щодо внутрішньополітичного стану України.

Очевидно, він прагне, щоб затяжна війна повністю вбила рейтинг Зеленського і його команди.

Тобто, чим довше тягнутиметься ця війна, тим більше котитиметься донизу рейтинг чинного президента України.

Цього путін домагається, бо Зеленський не виправдав його очікувань. А такого він не дарує.

І мститься не лише ударами ракет і дронів по всій Україні, а й вигадуванням психологічних багатоходовок обнулення ваги певного персонажа.

Схоже, й Зеленському вигідна тривала війна, бо так він буде президентом довше, ніж міг би в мирний час.

І скільки це ще триватиме: 3, 5, 10 років? Це викликає асоціації з моновладою московії. Така собі путінська модель України?

Цілісність путінізму?

Так Зеленський і його оточення проштовхують концепцію територіальної цілісності «зі збереженням путінізму», як влучно висловився політолог Володимир Цибулько.

Наші партнери, які вкладаються в перемогу України, насправді вкладаються в демонтаж цього клятого путінізму. Як філософії жорстокої тиранії, котра прагне поглинути все, що може загрожувати її благополуччю.

І, як буває, маніпуляція апріорі не може мати ясних, чітких, правдивих обґрунтувань і пояснень. А тому дуже дивною, що не піддається діагностиці, логікою виглядає фраза нашого гаранта з останнього великого інтерв’ю Наталії Мосейчук.

«Ми готові воювати вдовгу, не втрачаючи людей», — сказав Володимир Зеленський.

Це як? Це — війна жахлива, найсерйозніша після Другої світової. І це не просто слова для красивого образу перед західною аудиторією. Це — наша трагічна реальність.

Чи, може, Міністерство оборони, нехай і за корупційними схемами (на цей раз ми б не були такими принциповими), вже придбало бронежилети безсмертя для кожного солдата?

Камінь запитань на шиї рейтингу

Варто зазначити, що рейтинг чинної влади покотився донизу значною мірою через те, що в країні явна корупція у вищих ешелонах влади, розкрадання в армії, котра стікає кров’ю, а жоден з причетних не покараний, натомість можновладці продовжують на біле казати чорне і навпаки. І прикриваються єдністю перед лицем великої війни, що сьогодні виглядає як велика політично-корупційна афера.

Скажімо, крадуть у відомстві Резнікова, а чинна влада відкрила кримінальні провадження проти тих, хто не пустив орків у країну. Вони плани якісь поламали чи що?

Проти Кривоноса — за оборону Жулян. Проти Червінського, що підірвав міст, по якому московити мали на Київ зайти. Проти бойової патріотки Марусі Звіробій...

Уже 8 місяців у в’язниці в одиночній камері сидить контррозвідник, ексначальник управління СБУ Харківщини Роман Дудін. За що? За те, що не здав Харків?

Єдиний, хто 23 лютого 2022 року заблокував аеропорт, а вранці 24-го роздав зброю територіальній обороні, що не дозволило московитам окупувати Харків і перетворити його на величезну Бучу. Так, Дудін діяв усупереч побажанням путіна і привів до звільнення Харківщини від окупантів.

Нагадаємо, що Зеленський напередодні повномасштабного вторгнення анонсував чи, так би мовити, давав прогноз із ОПи Єрмака, що Харків впаде і Україна може його втратити. Так само й про Одесу говорилось. Саме тому, коли окупанти відчули спротив, розгамселили одну з інтелектуальних столиць України — Харків — та довбуть і непокірну Одесу.

Суспільство під тягарем своїх страждань чекатиме відповіді від першої особи держави як на ці, так і на інші подібні запитання, і аж ніяк не на ту теплу ванну, котру йому створюють придворні ЗМІ та журналісти. Скажімо, на те, як потрапили на посади Єрмак, Татаров, Кубраков, Демченко, Тимошенко, Левченко, Гогілашвілі, Шурма, Таран, Деркач, Кулініч, Баканов...

Чому знищено контрснайперські комплекси, аеророзвідку? Чому розформовано танкову бригаду в Овручі й відведено війська напередодні вторгнення кацапів?

Чому було розміновано всі мости, дороги, лінію розмежування та Чонгар? Для кого будувалися бетонні дороги? Чому відвели війська з Гостомеля та батальйон «Шилок» із Києва? Чому здали Запорізьку АЕС, дамби, заводи та музейне золото?

Чому знищено українську розвідку, а групу Шведа, подейкують, розстрілювали по Києву? Виборці, ви розумієте, що ви наробили в 2019 році?

Запізніла переорієнтація

Західні медіа дещо стурбовані постійними військово-політичними гойдалками України.

Британське видання The Economist написало, що наразі у війну мав би вступати, за оцінкою західних аналітиків, дуже сильний і потужний український 10-й армійський корпус.

Він пройшов навчання, тренінги на Заході, оснащений зброєю НАТО. З цим були пов’язані великі очікування західних партнерів. Вони думали про те, що має бути прорив на півдні, вихід на Мелітополь та далі до моря.

Це — основні пункти стартового очікування, котрі так артикулювали західні експерти. Вони вказували, що якби це сталося, то «перевернуло» б війну. І, судячи з карти бойових дій, перерізало б російські сили навпіл без можливості підкріплення. Плюс Крим повністю був би ізольований від московитів.

The Economist пише, що цього не сталося, але в детальний аналіз причин не вдається. Можливо, ми це від іноземних ЗМІ дізнаємось пізніше.

Водночас, як стверджують західні аналітики, слабке місце в російській обороні ще не знайдено. Всі ці їхні мінні поля, рови — все працює на сповільнення українського наступу.

За останні 10 тижнів, котрі аналізує видання, Україна звільнила 200 квадратних кілометрів своєї території. Це для нас нормально, але поки що під російською окупацією 40 тисяч квадратних кілометрів української землі.

Тобто звільнено 0,5% загарбаних територій, і це не відповідає очікуванням союзників України. Вони вже проєктують наступну фазу, до якої ми восени і підходимо.

Отже, що ще не кажуть нам наші можновладці, однак розповідають західні медіа? А вони зазначають, що станом на зараз лінія фронту фактично радикально не змінювалась із листопада 2022 року.

Тобто протягом дев’яти місяців лінія фронту перебуває в майже зафіксованому стані. Також західні медіа пишуть, що наступ перетворюється на затяжну війну, на схему відбивання села за селом, бо дуже багато часу витрачається на розмінування.

Світові медіа показують, що на Заході вже не дискутують про швидкі прориви. Визнано як факт, що буде місиво — кілометр за кілометром. Це дійсність, яку колективний Захід приймає, а ми мусимо усвідомити, що з цього випливатимуть політичні рішення урядів-союзників щодо патової російсько-української війни та підтримки України.

Біполярна роздвоєність наративів

У нас в Україні це так відверто не обговорюється. Бо тут існує паралельна реальність, абсолютно інший погляд на те, про що відверто пише світ.

Хоча вже неможливо приховувати цю роздвоєність наративів про війну. Нам зрозуміло, що війна на виснаження означає абсолютно інші очікування.

Тому, коли тема перемоги вже не звучить, а переважно — рішення щодо наступу, він у західних медіа подається як такий, що не відбувся або відбувається з великими складнощами, і це виглядає як константа.

Аби в Україні з самого початку не було хибних очікувань, а озвучувався об’єктивний розрахунок власних сил і ресурсів, чимало чого було б по-іншому. А на сьогодні ми ще навіть не проаналізували можливості наших власних ресурсів.

Однак сила державного проводу є в тому, щоб іти за дійсністю, а не за віртуальщиною. Остання може підтримуватися безкінечно, але реальності до цих картинок байдуже. Вона існує за своїм сценарієм.

Та правда, що з’являється у західних медіа, важлива не з позиції значних прозрінь, а з абсолютно адекватного, прагматичного, холоднокровного бачення всього того, чим є війна.

Щоправда, нещодавно була спроба розвернутись до реальності. Про це ще не дуже переконливо, але звучало в одному з останніх відеозвернень президента Володимира Зеленського.

Але так запізно й так непослідовно пішли ці сигнали переорієнтації очікувань, що в нас нічого, окрім відчуття втілення якогось нового сценарію, це не викликало.

Отже, протягом останніх півтора року нас заколисували ідеєю швидкої війни. Тема 2-3 тижнів — це не мем, це реальна технологія офісу президента із заспокоєння та заколисування. Цілий рік, починаючи з 24 лютого, ми від головного розвідника країни Буданова чули, що в окупантів уже залишилось мало ракет.

А на початку 2023 року ми чули від нього, що влітку ми вже будемо в Криму. Вже осінь на порозі, а ми не на порозі півострова. Це також технологія надання ілюзій та фальшивих очікувань?

Цілий рік ми слухали спічрайтерів від влади, котрі не були військовими зі своєю штивною правдою, а сценаристами з індустрії розваг, шоу-бізнесу.

Вони замість говорити з народом як з дорослим, відповідальним, свідомим, зрілим суспільством поводилися з нами як із вередливим дитям. А йому, щоб не плакало, треба дати пустушку.

Тому, коли ліпився художній образ переможців, усі тези про помилки й невдачі приписувалися агентам кремля.

Зліпивши образ голлівудського Бетмена, наші можновладці завели суспільство в королівство кривих дзеркал, звідки дуже важко повертатись до реальності.

Так, країну врятує правда. Ми повинні реально дивитися на світ і на свою перемогу, яка може бути дуже неоднозначною і в яку можуть вкладатися різні сенси.

І як варіант: якщо зняти бронь з усіх депутатів, можновладців, тоді в умовах, коли вже не буде можливості воювати чужими життями і проявляти там велику доблесть, бо торкнеться це безпосередньо правителя і того, хто несе відповідальність, рішення по війні дивовижно швидко стануть Соломоновими — дуже мудрими й дуже виваженими.