Ложечки знайшлися, але осад залишився. Українські території в обмін на членство в НАТО?

Необережне висловлювання керівника апарату Генерального секретаря НАТО Стіана Єнссена за результатами конференції з міжнародної безпеки, що проходила в місті Арендал на півдні Норвегії, про те, що Україна може отримати членство в Північноатлантичному альянсі в обмін на відмову від окупованих росією територій, окрім того, що викликало ажіотаж у світі, вказало ще й на початок таємних дискусій щодо територій України.

Щоправда, згодом Стіан Єнссен перепросив в українців за своє припущення.

А Генеральному секретарю НАТО Йенсу Столтенбергу довелося укотре чітко артикулювати позицію Альянсу щодо України та готовність продовжувати підтримку українців у їхньому спротиві російській агресії.

Однак умить пригадались дискусії на початку війни росії проти України в 2014 році, в яких припускалась думка, що Україну вже поділило світове всемогутнє закулісся.

До конституції рф і штат Техас можна записати

Як відомо, глава МЗС України Дмитро Кулеба миттєво відреагував на ці припущення: на жодні поступки Україна не піде. Але питання в тому, що ця заява прозвучала публічно.
    

Торгівля та маніпуляції міжнародним правом — найгірше, що можна собі уявити.
    

Нам очевидно, що країни-члени НАТО не готові до безпосереднього зіткнення з російською федерацією. Навіть най­ближчі союзники України, та ж Польща, постійно намагаються пом’якшити наслідки будь-яких «випадкових» дій рф на власній території. Скажімо, коли російська ракета (інша, не з нашої ППО) потрапила на польську територію, про неї не повідомляли кілька місяців поспіль.
    

З висловлювань лідерів кра­їн НАТО вбачається, що вони розглядають кілька шляхів досягнення Україною євроатлантичної інтеграції.
    

Перший. Україна зможе звільнити всі свої території, добитися мирної угоди з росією, яка визнає це звільнення, або просто — фактичного перемир’я, закінчення війни — і в статусі повністю звільненої країни може ввійти в НАТО.
    

Водночас є питання, наскільки НАТО буде готове до ситуації, в якій рф не визнає контроль Києва над своїми територіями й вважатиме Україну державою, що «окуповує» території, нею ж, росією, загарбані й записані у їхні законодавчі акти. Чи зможе НАТО протистояти цьому виклику, чи буде зважати на російську, прости Господи, конституцію, куди можна хоч і штат Техас записати?
    

Ще один варіант вступу України до НАТО: всі території не звільнені, але війна де-факто закінчена. Однак і тут виникає питання, чи зможе Україна в ситуації нехай і поганенького, але перемир’я з рф стати членом Альянсу?
    

Зрозуміло, що в умовах продовження воєнних дій, спроб України звільнити всю свою територію — до НАТО не візьмуть, тому що це автоматично вводить Альянс у прямий конфлікт із росією. Проте колективний Захід розглядає можливість вступу України до НАТО навіть у ситуації, коли частина її території залишиться під окупацією рф, але припиняться бойові дії.
    

Очевидно, такий варіант готові підтримати більшість країн в Альянсі, інакше не було б суперечливого висловлювання шефа канцелярії Генсека НАТО.
    

Отже, що в нього закладено? Якщо Україні не вдасться звільнити всі свої землі від окупантів, вона зможе претендувати на членство в Альянсі. Однак їй, можливо, доведеться відмовитися від повернення територій воєнним шляхом, тому що це буде означати війну НАТО проти росії та ядерний конфлікт.
    

І, в разі прийняття України до Альянсу в розібраному, роздертому, віджатому московськими гопниками вигляді, подальшого звільнення її територій у недалекому майбутньому не буде.
    

Водночас Києву потрібно буде давати гарантії ненападу на території, окуповані росією, обіцянку, що ми не будемо звільняти свої землі силовим методом та погодимося на те, що деокупація відбуватиметься політичним шляхом. Тобто наша територія залишиться надовго під росією?..

Логіка історичного моменту

Ми не можемо знати, які інструменти застосовуватимуться і чи буде це взагалі, але наразі так виглядає логіка чиновників міжнародного рівня. І це те, про що серйозно розмірковують у західних столицях, вирішуючи, як закінчити війну, якщо силовим шляхом звільнити всі окуповані українські території неможливо.
    

За таких умов Україна має отримати запрошення від НАТО, а Альянс — надати, доки ми не станемо повноправним його членом, гарантії безпеки.
    

Важливо, щоб і росія, і всі країни усвідомили, що ніякої можливості загарбати всю територію України в москви немає і бути не може. Це вся логіка моменту.
  

Наскільки НАТО буде готове до такого політичного кроку? Побачимо.
    

Інакше альтернатива цьому — довга, кривава, жорстока війна на території України. Адже росія готова вести війну з Україною доти, доки не вичерпається наш мобілізаційний потенціал і доки вона не знищить український народ.
  

І якщо порівняти кількість населення — в росії близько 130 млн мешканців, в Україні близько 30, — то приблизно матимемо таке ж співвідношення мобілізаційного потенціалу. Так, німецький журнал Bild порахував, що Україні, щоб виграти, потрібно загалом мобілізувати 3 млн осіб, за прикладом Ізраїлю в 1947-48 роках (10% від загальної кількості населення).
    

Нагадали, як баба дівкою була! А в росії від її кількості населення — це 13 мільйонів окупантів на наших 3 мільйони захисників!
    

Сучасна війна — це війна технологій і зброї, а не кількості солдатів. Москва щодня демонструє світу, що легко ракетами й дронами розправляється з Україною. І чим далі, тим більше може руйнувати будь-яку нашу територію.
    

Тож виходить, що довготривала війна — винятково в інтересах президента рф та його оточення. Вона — тріумф путіна і його народу.
    

Ми маємо усвідомити, що буде на виході довготривалої війни в нас і в росіян. Як і те, що нам необхідно зберегти Українську державу.
    

І коли українська влада говорить про тривалу війну, то це можна вважати наративом в інтересах путіна.

Вибори в США — батіг прискорення вступу до НАТО

Водночас Україна стає дедалі важливішою для американських політиків. Набуває значимості тема її перемоги у війні, закінчення війни та відновлення територіальної цілісності.
    

Зазвичай вибори в США зосереджені переважно на внутрішній повістці дня. Однак війна росії проти України, український спротив, намагання відновити територіальну цілісність і вигнати ворога з суверенної Української держави — це доволі масштабна історія, а тому є темою американського міжнародного політичного життя.
    

Телекомпанія CNN ствер­джує, що проблеми з наступом українських Збройних сил на позиції російських окупантів матимуть наслідки в США, оскільки можуть посилити дискусію, хто і як саме підтримує Україну у її війні проти російських окупантів.
    

Американські демократи вже зараз готуються до потенційного зіткнення між чинним президентом США Джозефом Байденом та його поперед­ником, котрий, незважаючи на всі судові позови, може стати реальним претендентом на пост президента, — республіканцем Дональдом Трампом.
    

Наразі, незважаючи на корупційні скандали, все ж Байден вважається лідером Західного альянсу і найважливішим союзником України в її протистоянні московській агресії.
    

До речі, Трамп виступав із низкою протилежних заяв щодо російсько-української війни і пообіцяв закінчити її через 24 години. Очевидно, що закінчення війни за такий термін можливе за прийняття політичних умов владіміра путіна.
    

Тож нинішній адміністрації президента Байдена буде дуже непросто проштовхувати через Конгрес, незважаючи на двопалатну підтримку України, нові багатомільярдні пакети допомоги.

І серйозні проблеми можуть виникнути як в України, так і в чинної американської адміністрації, якщо в найближчі місяці не буде якихось відчутних кроків зі звільнення української території. Зокрема, посиляться голоси проти підтримки України.
    

До речі, за даними CNN, доволі серйозні розбіжності в цьо­му між прихильниками двох головних американських партій: 62% електорату демократів вважають, що Україні необхідно надати нове фінансування, а 71% республіканців — проти надання цього фінансування.
    

Така поляризація думок серед потенційних виборців двох головних політичних партій вказує, що тема підтримки України стане однією з основних в американській передвиборчій кампанії.
    

Також Байдену буде непросто забезпечити довготривалу підтримку України, якщо з критикою її постійно виступатиме Трамп або інші претенденти на президентство від Республіканської партії.
    

Тож для України незрозуміло, чи зможе під час виборчої кампанії Байден провести через Конгрес фінансування вже оприлюднених намірів допомоги на період імовірної затяжної війни. Бо, як ми зазначали, путін планує продовжувати свою агресію до виборів президента Америки й дочекатись приходу до влади Трампа.

А потім подумає про те, чи необхідно йому досягати згоди з новим мешканцем Білого дому, чи треба чекати, щоб домовлятись із наступним президентом. Це означає, що війна проти України може йти ще чотири роки. Адже диктатури від демократій відрізняються тим, що можуть грати в свої криваві ігри нескінченно. Їх обмежують не ви­борці, а ресурси.
    

І якщо глобальний Південь продовжуватиме купувати в росії нафту, то ресурсів для мілітаризації країни в путіна завжди буде чимало й вистачить надовго.
    

Ось чому російсько-українська війна мусить закінчитися не те що до ви­борів президента США, а до офіційного старту передвиборчих перегонів. Інакше далі ми вступимо в непрохідні лабіринти політичних ризиків. А російсько-українська війна матиме шанси перерости на глобальну континентальну воєнну катастрофу.
    

Тож плани владіміра путіна щодо продовження цієї війни на час американської виборчої кампанії і до приходу нового, чи старого, президента США повинні бути зірвані зусиллями колективного Заходу і України.
    

Україна має вступити до НАТО за будь-якого результату спроб відновлення справедливості, хоч які б гіркі вони для нас були.