Офшори фонтанів: ярмарок марнославства місцевої влади в часи жорстокої війни

02.08.2023
Офшори фонтанів: ярмарок марнославства місцевої влади в часи жорстокої війни

ЗСУ потрібна зброя.

Тема використання державних грошей наразі актуальна як ніколи, водночас вона завжди була в полі зору політиків і громадських активістів.

 

Особливо коли коштів мало в одному важливому місці та багато — в іншому.

 

І от зараз тема загострилась у контексті потреб ЗСУ.


Чимало обурливих історій вилазить на поверхню про те, як місцеві бюджети закопують мільярди гривень в асфальт, бруківку, стадіони, бігові доріжки, нержавіючі стовпчики, фонтани, дерева, клумби, автоматичні поливи, барабани, тощо. І благоустрій та озеленення територій у таких масштабах, ніби це мирний час, немає війни і немає потреб армії, — не може не обурювати.


Таке враження, що місцева влада здебільшого особливо не переймається тим, що відбувається на фронті. І ми всі знаємо, як бійці самі нерідко збирають гроші на рації, аптечки та інше найнеобхідніше.

 

До речі, знову актуальне питання дефіциту аптечок. Бо досі Міністерство оборони не організувало їх виробництво чи закупівлю. Не кажучи вже про патрони, снаряди, котрі досі у дефіциті.


Фахівці стверджують, що наша потреба у снарядах щоденно становить 5 тис. одиниць. А, скажімо, Німеччина поставляє нам одноразовою партією 3 тис. патронів.


У нас дефіцит снарядів. А водночас на місцеві закупівлі витрачається 2 млрд гривень щоденно. Експерти підрахували, що якби бюджети всіх рівнів усього 20 днів не пускали на вітер і зібрали 40 мільярдів гривень, а це близько 1 мільярда доларів, то можна було б побудувати завод для виробництва патронів, снарядів, безпілотників, чого завгодно.


Тим часом у суспільстві тривають дискусії, де брати гроші, хоча понад рік тому просунута громадськість почала пропонувати вирішення цієї проблеми, але і центральна, й місцева влада реагує напрочуд загальмовано.

Не все так однозначно

Так, публічно виносяться певні дискусії: центральна влада каже, що на місцях коштів забагато й потрібно частину забрати на військові потреби. Місцеве самоврядування парирує, що їх загалом замало на тлі підвищення тарифів на енергоносії без відповідної компенсації з державного бюджету. 

 

В цю суперечку втягують військових, яким пояснюють, що неналежне постачання дронів є наслідком того, що місцева влада перекладає бруківку там, де вона могла б іще послужити.


Але й у центральної влади свої хитрощі — у громадах, де створено військові адміністрації замість повноцінного самоврядування, бюджетні кошти цілком очікувано використовують і непрозоро, й безконтрольно, й подекуди нераціонально.


Активісти ще взимку аналізували бюджети низки областей та дійшли висновку, що регіони роблять ставку на дороги, а не на обороноздатність. Тут окремою історією, через хронічне протистояння мера Києва Кличка та Банкової, випливає суперечка київської та центральної влади щодо барабанів та овочерізок для бомбосховищ і перекладання бруківки в місті.


Банкова закидає столиці в нераціональному використанні коштів бюджету, а київська влада перекладає відповідальність на голів районних державних адміністрацій, які напряму підпорядковані президенту.

 

Однак в офісі президента не кажуть про те, що бедлам із грошима посилився, коли законом установили недолуге суміщення центральної та місцевої влади в одній особі, ввівши апріорі конкуруючі з чинними керівниками самоврядних органів посади начальників військових адміністрацій.


Проте всі сходяться на думці, що потрібно змінювати якщо не концептуальні, то принаймні тактичні підходи до формування доходів місцевих бюджетів і міжбюджетних трансфертів.

Маніпуляції з військовими ПДФО

В основі всіх сьогоднішніх суперечок — податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), а саме його частина, яку справляють із військовослужбовців. Оскільки нині їхні зар­плати істотно вищі за середні по країні, то щомісяця до місцевих бюджетів надходить 5 мільярдів військових ПДФО.


Місце реєстрації військових частин, згідно з законом, є місцем справляння цього податку, — й це наразі головне питання як для наповнення, так і для дефіциту місцевих бюджетів.

 

Перереєстрація військової частини в маленькій громаді подекуди дає доходи, що в декілька разів перевищують планові. Тому місцева влада, незважаючи на війну, поспішає реалізувати проєкти, на які коштів іноді бракувало й невідомо, чи ще будуть вони в наступні роки. Звідси — капітальні ремонти доріг, стадіонів, металевих стовпчиків, що цілком очікувано викликає у військових, волонтерів, свідомих громадян бурхливі емоції.


Кажуть, наступного року таку громаду, нібито, очікує цілком передбачуване похмілля. Відповідно до формули вирівнювання, доходи від ПДФО беруть до розрахунку індексу податкоспроможності бюджету й, оскільки він виявляється значно більшим за середній по Україні, з бюджету такої громади планують вилучити кошти, як і має бути, з огляду на ідею, що багаті мають поділитися з бідними.


Проте, як це часто буває, військова частина на місці не стоїть і перереєстровується в іншій громаді. Тобто апетити вже доведеться угамувати та ще й частину коштів, що надійдуть, віддавати, як багатій громаді, до державного бюджету.
Але водночас тишком-нишком центральна влада на свій смак і розсуд також розпорошує ці кошти в місцеві бюджети.

Ситі місця зарахування ПДФО

Звісно, народні депутати розуміють, що потрібно вирішувати проблему місць зарахування ПДФО. Нагадаємо, що законодавці почали перейматися цією проблемою ще до великої війни.


Наразі у ВР з’явилося чимало законопроєктів з пропозиціями її вирішення: від перерахування коштів ПДФО з військових одразу в державний бюджет — до складніших конструкцій, скажімо, виділення частини фінансів на потреби відповідного зареєстрованого військового підрозділу чи зміна місця зарахування ПДФО.


Також пропонуються рішення: за місцем діяльності відокремленого підрозділу, за місцем реєстрації фізичної особи-платника цього податку або змішана форма цих двох підходів.


Звісно, зарахування за місцем відокремленого підрозділу виглядає привабливіше, ніж чинна система централізованого перерахування коштів ПДФО, від якої виграють лише Київ і деякі інші великі міста.

 

Однак це може виявитися мильною бульбашкою в разі реєстрації такого підрозділу як безбалансового. Водночас кошти від ПДФО перераховують, знов-таки, бюджету громади, де розташований центральний офіс.

Воєнний час не терпить тяганини

І доки прокручуються ці законодавчі теорії, час іде, війна триває. Практично лише нещодавно, через півтора року широкомасштабного вторгнення, голова парламентської фракції СН Давид Арахамія написав листа місцевим князькам із претензією, що вони погано підтримують армію. Арахамія поставив вимогу, аби влада на місцях відповідальніше поводилася й почала виділяти гроші на війну.


Хоча центральній владі для врегулювання цього питання дані всі повноваження. Для цього й існує такий інструмент, як воєнний стан. Тож, може, варто почати використовувати його за призначенням?


Чи коли лише йдеться про власні розбірки та власний інтерес, — знаходяться важелі впливу аж до звільнення? Як-от, наприклад, мерів Чернігова та Рівного?


І подекуди доходить до абсурду. Скажімо, заступник мера Чернівців Василь Зозуляк написав пост про необхідність якогось незвичайного облаштування міста, мовляв, коли чернівчани повертатимуться з-за кордону додому після Перемоги, то треба, щоб усе було красиво.

 

Схоже, в голову не приходить думка, що якщо зараз не кинути всі засоби для фронту і для Перемоги, то на центральній ратуші Чернівців (звісно, не приведи Боже) може висіти російський триколор.


Що за інфантильність у час, коли є гостра потреба працювати лише на фронт і лише на Перемогу?

Результат безвідповідальності — непередбачуваний

Як зазначає, а точніше — б’є у набат, експерт Павло Себастьянович, якщо ми зараз усі кошти не направимо на війну, на виготовлення необхідної зброї, то через три місяці Зеленський може підписувати капітуляцію.

 

«Це не лякалка, — каже Себастьянович. — Подивіться, скільки дронів уже наклепали росіяни і продовжують це робити. Незабаром їх у них буде стільки, що на кожного нашого бійця буде іменний, персональний дрон. А в нас і немає чим боротися з їхніми дронами, і своїх дронів немає. Хоча їх має бути не менше, ніж у росіян».


Дивна й сама державна система розподілу грошей та закупівель. Міністерство оборони не купує ні дронів, нічого іншого для фронту. Усе, що сьогодні закуповується від держави, здійснюється через Мінстратегпром та Мінцифри. Ну хоч щось іде, й це вже добре.


Водночас чимало іронізують, що досвід яєць по 17 гривень за штуку підказує, що якщо забрати в місцевих бюджетів певну суму коштів і віддати Міністерству оборони, то чималу їх частину можна і не побачити в дії.


Так, є така в нас проблема. І є ризик, що ці гроші справді можуть бути направлені трохи не туди. Але хоч якась частина піде на фронт, на ті ж дрони. А не на фонтани, якийсь супермодний, але сьогодні нікому не потрібний благоустрій та інше.


Бо неможливо волонтерським способом, тягаючи через кордон по 100 дронів, забезпечити армію. Це має, і може, і повинне робити Міністерство оборони, закуповуючи все необхідне обладнання великими партіями.


«До речі, якщо таки є небезпека зведення необхідних заводів воєнного виробництва в Україні, давайте збудуємо їх у Польщі, Латвії, Литві, Естонії, — каже Павло Себастьянович. — Бо як узагалі можна допускати, щоб на війні з таким потужним і безжальним ворогом був такий дефіцит зброї?».


Звісно, одноразовими успіхами, типу зірвали Керченський міст, війну не виграєш. Ну, ми пораділи, а далі що? А скільки в цей день загинуло наших героїв від ворожих дронів? Скільки взагалі загинуло наших людей? У нас немає цих даних.


Ті, хто воюють на фронті, розповідають про величезну кількість цих злощасних дронів у противника, що буквально кружляють над головами українських захисників, а в нас нема чим ні відбиватись від них, ні своїх, щоб рашистам відповідати.


Окрім цього, нашим хлопцям і дівчатам на передовій не вистачає чимало чого, наприклад автомобілів. Це теж має бути клопіт влади: і центральної, і місцевої.


Тому один із варіантів рішень — досить простий: гроші ПДФО треба перенаправити на «оборонку».