Укрпошта проти українців: як Смілянський знищує друковані видання і доступ до них селян

Замість періодики — торби з консервами

— «Людо, якщо тобі важко, то, може, ми газет не будемо передплачувати?» — питають мене пенсіонерки, для яких преса — єдине вікно у світ, — з гіркотою в голосі говорить єдина співробітниця Укрпошти на велике село Березова Рудка Пирятинської громади Лубенського району Людмила Храпач.

— Ви розумієте, до чого дійшло? Люди поважного віку мене жаліють, бо на мене звалилася робота, яку ще до квітня цього року виконувало нас п’ятеро. Я завідувала поштовим відділенням, і в мене було четверо підлеглих. На одну листоношу припадало по 10-15 пенсіонерів.

Однак у квітні двох співробітниць скоротили, згідно з наказом полтавської дирекції Укрпошти, а до липня — ще двох. Тепер усе на мої руки й ноги: і комунальні платежі оформляти, і пенсії розносити, і пресу, і продукти та побутову хімію.

Добре, що зараз тепло, їжджу велосипедом. А ось почне рано темніти, похолодає та задощить, субсидія людям добавиться... Не знаю, як і справлятимусь. Зараз повертаюся додому дуже пізно, а що чекає попереду? Втішає лиш те, що в управлінні Пенсійного фонду передивилися дати виплат, і тепер їх видають в один день усім, хто проживає на одній вулиці. Уже менше ходити листоноші».

У Березовій Рудці близько 2 тисяч населення. Навіть при повному штаті листонош вони часом не встигали за один день рознести пенсію, практично завжди змушені були прихоплювати свої вихідні. Працювали ж на половину мінімальної ставки. У Людмили як у завідувачки зарплата була трохи більшою — 0,75. Тепер має повну ставку, але роботи додалося за чотирьох.

— Періодики приходить небагато, — продовжує моя співрозмовниця. — Зараз її передплачують переважно люди похилого віку й ті, хто любить читати. Добре, якщо умовиш батьків передплатити дитині журнал. Молодше покоління черпає інформацію з інтернету. Тобто розносити пресу — не найважче у моїй роботі. Якби ж тільки вона надходила до нас вчасно! Бо кому потрібна інформація кількаденної свіжості?

Навіть наш тижневик «Пирятинські вісті», який у місті з’являється на розкладках у день виходу, по четвергах, до нас потрапляє аж у суботу. Стаціонарне відділення пошти у Березовій Рудці працює тричі на тиждень — у вівторок, четвер і суботу.

Чому так довго газета долає нещасні 28 кілометрів? А тому, що вона з Вінниці, де її друкують, потрапляє спочатку в Полтаву, на сортувальну дільницю, і лише звідти їде до нас, а це всі 200 кілометрів. Люди скаржаться на таку неоперативність пошти і просто відмовляються передплачувати друковані видання. Скажімо, до останнього часу в нас дві людини передплачували «Нову годину», а тепер і вони вимушені відмовитись від своєї улюбленої газети, яку отримували роками.

У центральному відділенні Укрпошти в Пирятині штат працівників скоротили вдвічі. Лишилося троє. Із сільських стаціонарних відділень на весь колишній район залишилось лише одне, з однією штатною працівницею, у Березовій Рудці.

Інші села уже два роки обслуговують виїзні бригади поштарів. До більших сіл, де кількість населення сягає 500 і більше осіб, пересувне відділення приїжджає двічі на тиждень, до менших, таких як Крячківка, Вечірки, що поряд з Березовою Рудкою, — один раз.

— Не менша проблема для селян — отримання пенсій на банківські картки, — продовжує Людмила Храпач. — Для того, щоб зняти готівку, вони змушені їхати до Пирятина. І хоч дорога в один бік коштує 60 гривень, та все ж це вигідніше (адже попутно можна спродатися на базарі чи скупитися дешевше у великих магазинах), аніж скористатися єдиним у селі терміналом, який установлено на пошті. Адже Укрпошта бере комісію в розмірі 2 відсотки від знятої суми. У місті, як відомо, з пенсійних карток ПриватБанк не утримує комісії. Тому пенсіонери відмовляються користуватися терміналом на пошті. Не говорю вже про те, скільки негативу з цього приводу мені доводиться чути.

Так само, за словами моєї співрозмовниці, люди пенсійного віку відмовляються купувати у листонош пральний порошок, олію, консерви, цукерки, туалетний папір тощо, які вони давно вже розносять замість листів. Бо це все коштує дорожче, аніж у магазині.

І якщо у літніх людей є діти, то вони забезпечують їх дешевшими товарами. Пенсіонерів, котрі чекають приходу листоноші, щоб придбати в неї щось «цікаве», зовсім небагато. Але листоноша зобов’язана кожному запропонувати якийсь товар, тому змушена тягати важкі торби.

«Пересувні відділення — це профанація»

— Пересувні відділення — це профанація, — переконаний староста села Нові Мартиновичі Пирятинської громади, яке також залишилось без стаціонарної пошти, Олександр Степанчук. — Листоноші, яких привозять у село, не завжди встигають обслуговувати всіх, хто стоїть до них у черзі (переважно літні люди), щоб оплатити комунальні послуги, отримати-відправити посилку чи зробити передплату періодичних видань.

У них закінчується відведений час перебування в селі, вони збираються і їдуть. До нас спочатку тричі на тиждень приїжджало пересувне відділення, згодом — двічі. А треба, як показав досвід, не менше шести разів. Причому виїзні команди мінялися.

І щоразу їм потрібні були «провідники», бо вони не орієнтуються на місцевості, не знають, на яких вулицях живуть пенсіонери, щоб довезти до них гроші. Спочатку і я допомагав у цьому, й колишні сільські листоноші, яких скоротили.

У Нових Мартиновичах мешкає 1 тис. 300 осіб. Поряд — невеликі села, по 300-400 мешканців. Тому старостат кілька разів письмово звертався до міської ради з проханням повернути до Нових Мартиновичів стаціонарне відділення. Здається, їх почули і найближ­чим часом питання має вирішитися.

— Ми надамо під поштове відділення приміщення, забезпечимо його оргтехнікою й візьмемо на себе оплату комунальних послуг, — розповідає Олександр Степанчук. — А територіальна громада може оплачувати роботу двох листонош. Такий же варіант співпраці розглядається і щодо відновлення роботи стаціонарної пошти в селі Вікторія. Вважаю, на сьогодні це єдино правильне рішення в умовах, які створила Укрпошта своєю «оптимізацією».  

За таких розкладів під загрозою закриття опинилися чимало друкованих ЗМІ. Національна спілка журналістів, занепокоєна критичною ситуацію з поштовою доставкою у воєнний час та масовим звільненням листонош, звернулася до президента України, уряду та керівництва Укрпошти.

«Ми категорично не згодні зі знищенням українських газет. Ми тримаємо та прагнемо продовжувати тримати інформаційний фронт. Але нам потрібна допомога — це вже крик душі», — наголошується у зверненні.

НСЖУ зазначає, що газети опинилися на межі банкрутства через скорочення кількості листонош, закриття передплатних відділів обласних дирекцій, поштових відділень, бюрократичних процедур.
Зростає вартість доставки, сягаючи 30% усього бюджету редакції.

Водночас постійне скорочення працівників Укрпошти вкрай негативно впливає на своєчасну доставку газети до передплатників. «Це вбиває друковані видання, які читають мільйони людей по всій Україні», — зазначають автори звернення.

Журналісти пропонують невідкладно створити робочу групу з представників офісу президента, уряду, Міністерства культури та інформаційної політики, Національної спілки журналістів України та видавців газет для пошуку спільного рішення щодо подальшої роботи Укрпошти.

І, ви знаєте, гендиректор національного оператора поштового зв’язку Ігор Смілянський, почувши цей крик душі, відреагував.

«Ви не вмієте організувати свій бізнес», «Укрпошта не зацікавлена в розповсю­дженні копійчаних тиражів», «Хто і скільки видань підписав — це питання смаку», — такі висловлювання від нього чують на свою адресу журналісти. Що повністю нівелює працю багатьох редакторів, видавців і журналістів України.

Це схоже на розмову сліпого з глухим. Здається, Ігор Смілянський, місячна зарплата якого становить 1 мільйон 866 тисяч 808 гривень (!), взагалі живе в іншому вимірі. Де не існує ні газет, ні журналів, а тільки гроші. Дуже великі гроші.

Приблизно в такому ж дусі відповідає на запити ЗМІ й пресслужба акціонерного товариства Укрпошта. «Багато людей переїхало в інші регіони чи за кордон, магазини та маленькі бізнеси десь закрились, десь релокувались.

Відповідно, змінюється й попит на послуги. Оскільки Укрпошта не має дотацій від держави і всі свої ви­трати покриває самостійно, нам важливо зберігати ефективність роботи і прибутковість» — цитує відповідь пресслужби відомства телеканал «Інтер».

— Та, може ж таки, «реформатори» прислухаються до народу, — висловлює обережну впевненість Людмила Храпач.