Не забуваймо це світле ім’я. Роль Вадима Гетьмана в становленні Української державності

28 червня ми відзначали чергову річницю з часу ухвалення Конституції України.

З цієї нагоди я підготував матеріал «Не забуваймо це світле ім’я».

Йдеться про Вадима Гетьмана як автора книги «Як приймалась Конституція України».

Мої роздуми на пам’ять і на пошану Вадима Петровича Гетьмана — Людини і Громадянина, життя і професійна діяльність якого були присвячені Україні. Сутністю його буття була успішна творча діяльність.

Гадаю, він не керувався словами Гете, який вважав, що безсмертя треба клято заробляти, вперто добувати творчістю. Та й рано було йому думати про безсмертя. Хто в його продуктивно активному віці, особливо коли так очевидні результати твоїх справ, замислюється над вічним?

Конструктивна позиція Гетьмана захоплювала багатьох, хто з ним контактував. Дуже виразно сутність і характер свого колишнього шефа — тоді ще голови правління новоутвореного Агропромбанку «Україна», як на мене, змалював третій президент України Віктор Ющенко в інтерв’ю Людмилі Патрікац, очільниці «Вісника Національного банку України»: «У моєму житті є люди, які мене ніколи не покидають. Вадим Петрович — один із тих, хто завжди біля мене. Постійно.

Я пережив велику трагедію, коли його не стало... У якому б контексті не говорив про Гетьмана, — це буде світлий спогад. Вадим Гетьман багато зробив для нашої нації, для держави...

У житті він був класною людиною. В роботі — модерновим спеціалістом. Мало хто тепер згадує, але ті проєкти, які він втілював на початку формування банку, були супермодерні. Мене захоплювало: оця копиця сивого волосся — і такі модернові думки! Це були думки сучасні, ринкові, хоча, здавалося тоді, дискусійні.

Щодо новацій Гетьман був поводирем. Він підтримував, здавалося б, авантюру, а насправді — нову ідею. Він пропонував такі методи (ну, щоб не передати куті меду), з яких починалася нова справа, котрі мобілізували людей до дії, до творчого мислення, до роботи».

Гетьман, без сумніву, усвідомлював значення свого імені і свою місію. Можна послатися, зокрема, й на цікаве міркування про цю неповторну креативну особистість, яке свого часу висловив його колега, колишній заступник голови правління Національного банку України Віктор Кравець: «Говорити про Вадима Петровича легко і важко водночас. Легко, бо все, що стосується цієї людини, позначено знаком «плюс». Важко, бо боїшся пропустити у своїх спогадах щось значуще й важливе. Це той випадок, коли «всі слова були уже чиїмись».

Однак говорити про Вадима Гетьмана сьогодні необхідно як ніколи: надзвичайно багатогранною була його особистість і надзвичайно людяним він був». Я би хотів, щоб читач із належною увагою поставився до цих узагальнень.

Розумію, що сказане може сприйнятися кимось неоднозначно. І це природно. Водночас вважаю необхідним підкреслити, що в теорії суспільного процесу мені імпонує ось яка ключова позиція: багатство кожного суспільства, як і світу загалом, визначається не обсягами виробництва у тій чи іншій країні, не масштабністю газових чи нафтових родовищ і навіть не золовалютними запасами, а індивідуальною креативністю, творчим потенціалом особистостей, бо саме це формує енергетику суспільства.

Якщо наша індивідуальність, наша особистість згаснуть, зазначає добре знаний у світі американський філософ Г. Парсонс, то згасне і сам людський рід. Без урахування цієї, як на мене, незаперечної істини неможливо зрозуміти й фундаментальні засади, якими зумовлюється поступ нашого державотворення.

Того, що Вадим Петрович встиг зробити для розбудови суверенної Української держави, вистачило б на кілька життів. (Принагідно нагадаю: Вадима Гетьмана було вбито 22 квітня 1998 р. у ліфті київського будинку, де він проживав. 11 липня 2005 р. посмертно його вшановано званням Герой України). Журналісти, які брали в нього інтерв’ю, справедливо акцентують: таким був цей, ніби спеціально народжений для своєї унікальної ролі локомотива революційних зрушень, чоловік.

Народний депутат Гетьман брав безпосередню участь у вирішенні найгостріших проблем нашого сьогодення, був ініціатором розробки таких принципово нових законопроєктів, як «Про ціни і ціноутворення», «Про економічну незалежність України», «Про банки і банківську діяльність», «Про національний банк України» тощо.

За оцінкою відомого українського вченого-правника Анатолія Селіванова, «він завжди прагнув ясності, чіткості і переконливості юридичних формулювань».

Ставши рушійною силою розбудови ринку капіталів в Україні, Вадим Гетьман увесь час був поглинутий творенням. Він цілком виправдано вважається патріархом нашої національної валюти — саме його підпис стоїть на введених в обіг перших гривневих банкнотах.

Його дітища: Банк «Україна» — для фінансування сільгоспвиробництва — з мережею на всю країну; Українська міжбанківська валютна біржа; Банк «Кліринговий дім»; відродження храму Іоанна Богослова — пам’ятки дерев’яної архітектури XVII століття у селі Суха Калигірка Катеринопільського району Черкаської області.

Як щедрий меценат найбільший внесок він зробив у відбудову перлини стародавнього зодчества — Успенського собору Києво-Печерської лаври. Зрозуміло, перелік зробленого ним можна продовжувати.

Ми припустилися б помилки, якби не згадали також і про те, що впродовж п’ятнадцяти років В. Гетьман був президентом Федерації гандболу України. Наша преса не раз повідомляла про те, що завдяки йому ми відкрили для себе український гандбол як вид спорту, достойний слави України.

Хіба не показовий приклад тому — такий беззаперечний історичний доказ: за видатні досягнення в спорті жіноча ганд­больна команда «Спартак» Київ (20-разовий чемпіон СРСР, 13-разовий переможець Кубка європейських чемпіонів) занесена до Книги рекордів Гіннесса.

Я, крім усього, глибоко шаную Вадима Петровича і як талановитого публіциста, літератора, у співавторстві з яким ми підготували та видали п’ять значущих брошур із серії «Бесіди про Конституцію»: «Чи стане Україна соціальною державою?», «Національний банк у системі влади», «Що таке свобода і право у демократичній державі?», «Влада», «Фінансовий механізм держави. Податки».

Адже, що не кажіть, у житті Гетьмана зовсім не другорядні біографічні факти — його друковані праці, численні журнальні та газетні статті, інтерв’ю тощо. Думка досвідченого політика цікавила як журналістів, так і широкий загал шанувальників цієї навдивовижу мудрої, енергійної, контактної людини. Тому цей аспект його політичної діяльності необхідно вивчати, досліджувати.

Треба прямо визнати: хист у царині публіцистики він виявив неабиякий. Сказати про все, що ним написано, у мене немає змоги. З нагоди відзначення Дня Конституції України зупинюся на унікальній літературно-історичній пам’ятці В. П. Гетьмана «Як приймалась Конституція України», що побачила світ восени 1996 року.

Люди, особливо молодь, повинні знати: робота над нею стала для нього архіважливою справою. Судячи з наших бесід, Вадим Петрович вважав: самобутність історії є неподільним капіталом народу України на шляху його історичного розвитку.

Рідкісний за жанром політичної публіцистики нарис В. Гетьмана, як зазначається, підготовлено у формі нотаток учасника розробки Основного Закону України. Ось як він сформулював його зміст (цитую дослівно): «Про автора. З думою про Золоте рало. Тернистий шлях проекту Конституційної комісії. Що робити? Ініціативна міжфракційна узгоджувальна група. Конституційна інтрига. Здобутки і втрати. Тимчасова спеціальна комісія. Гроші і влада. Останні дні перед фіналом. Референдум: зі щитом чи на щиті? Напередодні. Буремна «українська ніч». Додаток».

Попри напружену ситуацію через брак часу (засідання йшло другу добу безперервно), вранці 28 червня 1996 р. Україна отримала Конституцію. «За» проголосував 321 народний депутат.

Значення книги «Як приймалась Конституція України» важко переоцінити. Для тих, хто не знає, нагадаю: очевидним офіційним визнанням її суспільної значущості стало, на мою думку, присвоєння Гетьману В. П. почесної премії «Прометей-престиж» у номінації «Парламентарій року-96» за підсумками загальнонаціональної програми «Людина року». Хоча у повсякденному вжитку слово «споглядач» — далеко не схвальна характеристика, а втім уміння уважно споглядати — рідкісна здібність.

Мудреці закликають усвідомити: «Щоб дивитися, потрібно відкрити очі, щоб побачити, треба ще й думати». Літературно-публіцистичний твір Гетьмана цікавий передусім спостережно-репортажним стилем, вдумливими свідченнями реального очевидця описаних суспільно цінних історичних подій.

Вадим Петрович як член Міжфракційної погоджувальної групи і Тимчасової спеціальної комісії з опрацювання проєкту Конституції України брав найактивнішу участь у підготовці і прийнятті Основного Закону України.

Очевидно, все-таки мав рацію французький філософ Клод Гельвецій, який стверджував: «Історія — це роман подій, роман — це історія відчуттів». Книга Вадима Гетьмана «Як приймалась Конституція України» — це дійсно історія визначної в житті нашої держави події, історія конституційних пристрастей, драматичної боротьби, що вирувала у нашому парламенті в процесі створення Основного Закону молодої незалежної України. Зрештою, це історія людського розуму, мудрості, які виявили народні депутати. Адже, як нам відомо, на кону тоді стояло збереження української державності.

Така книга, поява якої спричинена історичним державотворчим актом, потрібна була, вельми потрібна. І дуже добре, що першою її створив наш Вадим Гетьман. Маю на увазі вплив яскравої постаті самого автора. Адже ми знаємо: істини лише тоді досягають мети, коли їх подають авторитети.

Кажучи так, слід водночас зазначити, що не всі твердження автора нарису, викладені ним у цій праці, можуть бути прийняті беззастережно, але їх цінність полягає в тому, що вони пробуджують думки і почуття, спонукають ще раз обдумати складні проблеми — як нашого життя, так і актуальні питання законотворчості.

Я свідомо акцентую на цих питаннях, аби показати складність та багатоаспектність проблеми, пов’язаної з підготовкою й ухваленням Конституції України. Ті, хто думає по-іншому, припускаються принципової помилки. Тож ми, я вважаю, повинні бути вдячні Вадиму Петровичу за цю літературну роботу.

«Чому я вирішив написати книжку про прийняття нової Конституції України? — сказав якось Гетьман під час нашої чергової зустрічі. — Ну, мотив цілком зрозумілий — історія для нащадків існує доти, поки існуватимуть книги. Правда, коли писав, про читача зовсім не думав. А от коли книга вийшла, почав думати, очікувати реакції. Серед відгуків є дуже цікаві». Погодьмося, це конче важливі думки, чи не так?

Вадим Гетьман вважав: нічого важливішого для української історії зараз немає. Звичайно, створення по гарячих слідах такої літературної праці потребувало настрою. Не просто робочого, коли голова переповнена фактами, думками і щось кличе тебе до письмового столу.

А особливого душевного стану, коли переповнює якесь радісне відчуття (описаний у книзі зворушливий епізод з іменинами зятя Вадима Петровича — пряме тому свідчення). Свої відчуття треба було викласти, розповісти про них іншим. Тепер вони належать усім, і нехай кожен, хто цю рідкісну книжку прочитає, візьме їх частку в свою душу.

Мені залишається навести ще один щирий вислів про історико-документальний твір В. П. Гетьмана «Як приймалась Конституція України»: «Інколи уявляю собі, як коли-небудь, років через 200, хтось, зайшовши до бібліотеки, візьме зі сховища книжку.

Сторінки її тоді пожовтіють, менш яскраві стануть фотографії, але, як і сьогодні, майбутнього читача вражатиме схвильованість авторських думок і спостережень, відображена в них буремна дійсність. Думаю, що наші нащадки, читаючи книгу про становлення нового українського суспільства, з вдячністю скажуть про її автора, що це була людина не тільки свого часу». Після появи книги Гетьмана так висловився про нього знаний український письменник, головний редактор журналу «Дніпро» Микола Луків.

Вчитуючись у щойно наведені рядки, маємо не забувати, що вони датовані 1996 роком. До яких вершин гуманістичних передбачень потрібно було піднестись авторові, щоб дійти таких світоглядних узагальнень! Безумовно, з такою оцінкою вагомого внеску Вадима Гетьмана в сучасне українське державотворення важко не погодитися.

Утім вагомий внесок цієї непересічної особистості в процес українського державо­творення, про що вже ми стисло згадували, є значно ширшим за конституційний процес. Варто, щоб в Історії був зафіксований увесь спектр талантів цієї людини, її вплив на суспільно-політичне життя в нашій дер­жаві, де В. Гетьман, як відомо, був визнаним моральним авторитетом.

Юрій КИЛИМНИК, колишній парламентський позаштатний помічник Вадима Гетьмана, кандидат філософських наук