Закінчити війну: ввійти в НАТО і сплести лапті путіну

Таємний візит директора ЦРУ ­Уїльяма Бернса до Києва подав певні сигнали світу.

Він свідчить, що Вашингтон і Київ продовжують обговорювати варіанти закінчення війни.

Зазначимо, Уїльям Бернс неодноразово був в Україні і до повномасштабного вторгнення росії. Зокрема, він познайомив президента України Володимира Зеленського і його оточення з планами путіна щодо знищення України.

І цього разу глава ЦРУ зустрічався з українським президентом та провідними політичними керівниками України.

Як зазначає видання The Washington Post, ішлося насамперед про плани України, пов’язані з поверненням окупованих росією територій, а також початок перемовин із російською федерацією щодо припинення вогню ще до закінчення цього року.

Бернс зазначив, що США буде важко восени затвердити новий пакет допомоги, тому Україні потрібно до осені підійти впритул до Криму, взяти його під вогневий контроль і цим почати тиснути на росію, щоб вона прийняла всі гарантії безпеки, які Захід може дати Україні.

Україна корегує плани ЦРУ?

Однак наскільки нам підходять ті плани, котрі привіз глава ЦРУ?

План Бернса — це добре, але в нас є план України. Якщо ми впритул підійдемо до Криму, то чому не зможемо туди заходити? Росія продовжує ракетні обстріли, погрожує подальшими підривами дамб, ядерними атаками, а ми підійдемо до Криму, зупинимось і будемо таким чином тиснути?

«Якщо ми можемо заходити, то треба заходити й звільняти всі наші території і всіх наших громадян», — упевнений політолог Микола Давидюк.

А щодо грошей, то восени минулого року були такі ж побоювання, що Конгрес США через брак коштів не проголосує за необхідну підтримку України, але взимку конгресмени підтримали надання пакета допомоги Україні на суму 45 мільярдів доларів.

Представники військового командування в Києві запевнили Уїльяма Бернса, що Збройні сили України зможуть повернути собі контроль над значною частиною окупованих російською федерацією територій і розташувати ракетні системи та артилерійські установки поблизу адміністративного кордону окупованого росією Кримського пів­острова, просунутися далі на сході України і аж потім почати перемовини з москвою, вперше після припинення всіх переговорів із кремлем у березні минулого року.

Український чиновник, прізвище котрого не назвало американське видання, сказав журналістам The Washington Post, що російська федерація вестиме перемовини лише в тому випадку, якщо її інтересам буде щось загрожувати.

Ця заява представника українського керівництва дещо відрізняється від офіційної категоричної позиції, яку неодноразово оприлюднювали як сам президент України Володимир Зеленський, так і його оточення. От і на останній зустрічі з прем’єр-міністром Іспанії Педро Санчесом президент Зеленський наголосив, що будь-які перемовини з російською федерацією Україна може почати лише після того, коли росія поґверне їй усі, окуповані ще з 2014 року, території.

Однак певні розмови і версії ніколи не виникають на порожньому місці. Тому, якщо припустити й погодитись із тим, що в Києві розглядають можливість припинення вогню з рф навіть за умови, що не вся територія України буде звільнена від загарбників, зокрема Крим, щодо повернення якого не воєнним, а мирним шляхом неодноразово говорили політики на Заході, — виникає питання: наскільки сама російська федерація готова до будь-якого формату мирних перемовин з Україною? Формату, що не передбачає визнання Україною так званих «територіальних реалій», тобто російського статусу вже анексованих українських земель.

З іншого боку, це вимагатиме від України рішень, що полегшать владіміру путіну окупацію всієї території ненависної кремлівському диктатору держави.

Wo ist der Hund begraben?

«Де закопаний собака?» — запитує німецька мудрість. Як уже неодноразово зазначали українські аналітики, вся парадигма мислення політиків на Заході пов’язана з тим, що рф буде готова почати перемовини з Україною, якщо ЗСУ або звільнять всю окуповану рф територію, або хоча б значну частину цієї території.

Американське видання припускає, що такої позиції можуть дотримуватись і представники українського воєнного керівництва. Однак при цьому не розглядається реальна картина, що президент російської федерації владімір путін не зацікавлений у будь-яких перемовинах з Україною, тим більше до закінчення цього року.

Бо він упевнений, що час, у якому розтягнуті бо­йові дії, є головним союзником москви у її протистоянні з Україною та всім цивілізованим світом, а будь-які перемовини з Україною щодо припинення вогню дають можливість українським Збройним силам закріпитись на тих позиціях, де вони перебуватимуть на момент цих гіпотетичних перемовин, і розпочати роботу з деокупації нових територій.

Також путін розуміє, що час дозволить і західним країнам ухвалити рішення, котрі в прин­ципі унеможливлять продовження війни російською федерацією проти України. Скажімо, вступ України до Північноатлантичного альянсу або хоча б надання нам гарантій безпеки від провідних країн НАТО вже 11-12 липня на саміті у Вільнюсі. Це також поставить росію на межу ядерного конфлікту в разі продовження війни із сусідньою державою.

Отже, в полі зору інтересів президента російської федерації владіміра путіна, якщо він зацікавлений у знищенні України і подальшому приєднані її до російської федерації, — є зовсім не перемовини з Києвом, а багаторічна війна на виснаження, яка перетворить, за задумом путіна, нашу державу на територію, котра не зможе ефективно боротися з російською навалою і буде спустошена постійними воєнними діями з боку російської армії, а також серією техногенних катастроф, які, як бачимо, російський диктатор готовий організовувати на українській землі.

Звісно, можна припустити, що й сам путін зацікавлений у певному перемир’ї, щоб краще підготувати російські збройні сили для подальшої окупації української території та й земель інших дер­жав.

Адже ми усвідомлюємо, що російська федерація завжди прагнутиме приєднання до свого складу територій усіх колишніх радянських республік і виходу на кордони Радянського Союзу. І будь-яке перемир’я, що не передбачатиме нейтралітету й демілітаризації України, створює для російської федерації досить серйозний ризик — неможливість розпочати війну знов.

Тому неспинна війна є для путіна набагато кращим виходом із ситуації, в яку російський диктатор потрапив шляхом краху­ свого бліцкригу ще минулого року.

До такого варіанта подій вочевидь і потрібно готуватися як до одного з найвірогідніших сценаріїв розвитку ситуації. Тому головною метою України має стати зовсім не сподівання на перемовини з росією, яких узагалі може не бути за життя президента росії владіміра путіна, принаймні точно не за його президентства рф.

Потрібно, щоб Україна вимагала такі гарантії безпеки, котрі поставлять крапку на будь-яких амбіціях російської федерації щодо подальшої окупації українських територій. І також такі гарантії, котрі передбачали б захист України від застосування рф тактичної ядерної зброї. Лише тоді й можна ставати на шлях перемовин деокупації українських територій.

Лапті путіна стають зримими

Однак, попри все, Уїльям Бернс — високопоставлений і поважний чиновник зі США, котрий знає про цю війну чи не найбільше з усіх посвячених у світі.

Тому його візит надзвичайно важливий для України. Водночас ніхто не казав, що успіх може бути більшим, ніж той, що він пропонує. Так само, як і немає гарантій, що ми зупинимось на перешийку і не ввійдемо в Крим.

Тим більше, зважаючи на чутки, за котрими новий російський президент, який прийде після путіна, а місце останнього досить похитнулось після військового «фестивалю» «вагнерівців», буде готовий віддати Крим і прийняти умови Заходу тільки для того, щоб із росії зняли санкції. Зрозуміло, такий варіант нам підходить більше, ніж пропозиція керівника ЦРУ.

До речі, також є чимало чуток, що Захід хоче організувати зустріч України й росії в столиці Данії — Копенгагені. Власне, вже була одна таємна зустріч, яку організовував радник президента США Джо Байдена Джейк Салліван, запросивши представників глобального Півдня та офісу президента України для обговорення ситуації щодо росії і того, яким чином нав’язати росії український мирний план.

Звідти ж інформація, що наступною може бути зустріч росії та України на рівні політичних радників. Це щось схоже на те, що було колись у Мінську, Парижі тощо. Україна поки що ці всі пропозиції опускає поміж рядків .

«Оскільки ми не бачимо хороших пропозицій щодо звільнення всіх територій України і всіх наших людей, тому поки подібні пропозиції не сприймаються», — каже експерт Микола Давидюк.

Проте це все обговорюється українськими політиками на їхніх закритих зустрічах.

«НАТА» нас не хоче?

Однак якщо припустити, що перемовини з росією, можливо, колись почнуться, то для цього моменту необхідно завжди мати запасний план, який передбачав би, що російсько-українська війна взагалі може не закінчитися за столом перемовин.

Такий серйозний, тверезий і відповідальний варіант дасть можливість і українському політичному керівництву, і нашим союзникам ретельніше, відповідальніше готуватися до наслідків реальності, яка склалася у світі внаслідок повномасштабного нападу росії на Україну. Цей запасний варіант також має передбачати, що Україна вступить до НАТО не після війни, а зараз, під час воєнних дій.

Окрім потреби через фактор війни, членство НАТО нам потрібне й для рівноваги всередині країни, бо в середовищі так званого вітчизняного політичного істеблішменту може виникнути непоганий базис під вектор руху «НАТО нас не хоче», якраз на руку тій частині оточення президента, котру суспільство підозрює в подвійних іграх.

Навіть якщо гарантії безпеки будуть поширені на ту українську територію, де не ведуться воєнні дії, це також нормальний вихід із ситуації. Але це станеться за умови, що всі учасники війни в Україні усвідомлять, що самі воєнні дії на російсько-українському фронті за різною мірою інтенсивності можуть не вщухати впродовж кількох років. Таким чином, вони будуть досить ефективним інструментом російської федерації щодо недопуску України як до НАТО, так і до Європейського Союзу.