Любомир Мисів: «Показник упевненості в перемозі — стабільний»

22-ге загальнонаціональне опитування «Україна в умовах війни» на тему «Настрої та економічне становище населення» провела нещодавно Соціологічна група «Рейтинг».

З’ясувалося, що наші люди адаптувалися до нинішньої складної економічної ситуації, облаштовують своє життя в терпінні та зберігають оптимізм у надії на зміни на краще.

Наш співрозмовник — заступник директора «Рейтингу» Любомир Мисів.

Економіка кризи й оцінка можливостей

— Пане Любомире, за результатами дослідження, 71% респондентів вважають, що справи у країні рухаються у правильному напрямку, 13% протилежної думки, ще 16% не змогли визначитися. Як і влітку минулого року, наразі спостерігається невелике зменшення кількості тих, хто оцінює напрямок розвитку України як правильний, і збільшується кількість тих, хто не визначився. Чому так відбувається?

— У зв’язку з тим, що війна триває майже півтора року, ситуація має свою певну динаміку, пов’язану з соціально-економічним становищем населення. Оскільки життя не покращується, а погіршується під час війни, люди готові терпіти ці труднощі, жити в гірших умовах, аніж вони жили до цього часу, але однак це все дається взнаки і загалом присутній песимізм.

Тому загальні оцінки, якщо ми говоримо про соціально-економічне становище як країни, так і родин, є негативні і на даний момент впливають певним чином на оцінку напрямку розвитку країни. З іншого боку, ще далися взнаки корупційні скандали, очевидно, це також впливає негативно на загальну оцінку стану справ у країні, тому що хочеться, щоб під час війни таких явищ, як корупція, не було.

— Абсолютна більшість опитаних — 95% —упевнена, що Україна зможе відбити напад росії. І багато людей (60%) вважає, що для цього потрібен більш тривалий час, і чомусь таких більше серед молоді (38%).

— Показник упевненості в перемозі стабільний, причина цьому — успіхи ЗСУ на полі бою, в даному випадку деокупація. Крім того, те, що Україна може перемогти, бо в іншому випадку дер­жава зникне, — це певний момент психологічного захисту себе самого, тому що війна може призвести до катастрофи.

Віра в перемогу в умовах, коли повномасштабне вторгнення триває довго, а війна — дев’ять років, усвідомлення того, що для перемоги над ворогом потрібен час, поступово з’являється, особливо серед молоді, оскільки молодь найбільше залучена до оборони країни, і зрозуміло, що це її готовність протистояти надалі.

Українці не втрачають оптимізму.
Зображення з сайту krok.edu.ua.

— 59% опитаних відчули погіршення власного економічного становища за останні пів року, в 35% воно не змінилося, лише 6% відчули покращення. Оцінки становища в Україні загалом гірші. 75% відчули погіршення, 14% говорять про відсутність змін, 8% — про покращення. Але у людей більше позитивних сподівань.

— Тут передусім треба сказати, що оцінки соціально-економічного становища як України, так і родин у принципі не є критично негативні. Якщо порівняти з попередніми 2016–2018 роками, вони приблизно десь на такому рівні. З іншого боку, ми бачимо зростання категорії тих, хто каже «економічне становище не змінилося», що говорить про певну стабілізацію ситуації та її оцінок і про адаптацію населення до кризової ситуації, про розуміння переоцінки у першу чергу соціально-економічної ситуації, про те, що необхідно буде жити з меншими доходами певний час. Бо зараз на меті не збагачення, а забезпечення основних потреб, для допомоги самим собі і Збройним силам України.

З іншого боку, позитивна новина в тому, що є віра в покращення у найближчі дванадцять місяців як і стосовно ситуації в країні, так і стосовно ситуації в родинах, вона зростає. І це добра новина, люди зберігають, попри все, що відбувається навколо, надію на те, що ситуація вийде на щось краще, в якійсь відносно близькій перспективі, і це дозволяє зберігати стійкість населення і віру в те, що все налагодиться. Це добра новина, адже якби були негативні оцінки, це свідчило б про загальну депресію в Україні, не стимулювало б розвиток і призводило б до кризових ситуацій.

Рівень зарплати

— У липні минулого року 75% населення казали, що у них погані справи, а зараз — 59%.

— Зросла оцінка, та не змінилася ситуація. Це не означає, що вона стала кращою. Просто люди не проговорюють це як негатив, вона стабілізувалася, та вона не є доброю. Але, з іншого боку, це не означає, що вона має погіршуватися і заходити в однозначний негатив. На сьогоднішній момент повномасштабної війни це добрі оцінки.

— Щодо економічних можливостей, які для себе визначають люди. Дещо краще респонденти оцінили можливість досягти успіху — 41%. На відсутність таких можливостей вказали 26% опитаних. Більше людей високо оцінили можливість знайти роботу — 36%. 40% оцінили це на середній рівень і ще 23% — на низький. Можливість мати стабільний дохід та займатися підприємництвом оцінили дещо гірше: близько 30% опитаних оцінили позитивно, близько 35% — посередньо і 26% — негативно. Найбільш песимістично оцінили можливість сьогодні в Україні зробити кар’єру: 33% респондентів вважають, що такої можливості немає або практично немає, хоча 28% оцінили це посередньо і 32% — позитивно.

— Можливо, це відносна оцінка зараз, тому що це оцінка в умовах важкої кризи, в умовах війни. Тому тут треба розуміти, який рівень зарплати, яка робота, який дохід. Власне, в цій ситуації ми не бачимо швидкого вирішення. В принципі робота є, зарплата невелика, але питання стоїть не в тому, щоб отримати роботу з високою зарплатою, а в тому, щоб узагалі ця робота була.

Це зараз переоцінка можливостей, і очевидно, що ці оцінки, які є зараз, є оцінками кризової ситуації. Якби давали оцінки щодо таких умов, які були до повномасштабного вторгнення, й останніх доходів громадян, — то звісно, що вони зараз будуть набагато гірші. Але через переоцінку певних цінностей в умовах війни ці можливості сприймаються умовно як задовільні, тобто вони є — і це добре.

Які це можливості насправді? Вони відносні, бо питання наразі про взагалі роботу і взагалі можливості. Це дуже важливо, бо в цьому опитуванні ми бачимо, що загалом оцінки навіть зростають, але це відносні оцінки. Якщо оцінювати, наприклад, якість комунальних послуг, то оцінюється не вона, а оцінюється взагалі, що вони є, бо їх донедавна не було. Тобто сама наявність — це вже добре. Саме наявність можливості знайти роботу — це вже добре.

— А оцінка можливостей зайнятися підприємництвом зросла.

— Коли йдеться про те, що роботи немає, то залишається тільки розпочинати свою справу, тому що, на жаль, ринок праці скоротився — й іншого виходу немає.

— Краще рівень цих можливостей оцінюють чоловіки, молодь, а також ті, хто повноцінно працює. Пенсіонери не бачать економічних можливостей для себе в Україні сьогодні.

— Це об’єктивні оцінки. На чоловіках лежить тягар забезпечення сім’ї в Україні. Молодь хоче працювати, і це природно, вона хоче реалізувати свій потенціал. Старші мають проблеми з пошуком роботи, а пенсіонери не завжди мають можливість працювати.

Переселенці, ринок праці та проукраїнська релігія

— Актуальна проблема нині — це внутрішня міграція. Кількість респондентів, які були змушені покинути місце постійного проживання, майже не змінилася — сьогодні це 18%. Найбільше переселенців — серед вихідців зі східного макрорегіону, понад 60% з них змінили місце проживання. 75% серед переміщених осіб висловлюють намір повернутися додому: 12% найближчим часом, 14% хочуть повернутися, але ще почекають, 49% повернуться, але після закінчення війни. Водночас 19% зазначили, що вже не повернуться додому, і цей відсоток у динаміці зростає. Порівняно з літом минулого року тих, хто не планує повертатися, стало вдвічі більше.

— У нас зафіксувався показник кількості внутрішньо переміщених осіб, і він не змінюється, тобто говорити про те, що у нас є повернення населення на постійне місце проживання, додому, починаючи з самого початку повномасштабного вторгнення, не випадає.

З іншого боку, ми бачимо тенденцію до того, що внутрішньо переміщені особи адаптуються до нових умов, знаходять роботу, і це зараз досить високий показник: половина тих, хто уже змінив своє місце проживання, не знають, чи повернуться, вони декларують, що повернуться, але тільки після закінчення війни. І число тих, хто зараз хоче повернутися, все зменшується і зменшується. Внутрішньо переміщені особи знаходять роботу, можливо, в тих макрорегіонах, у яких вони вже осіли.

— Що демонструє нам звужений через війну ринок праці? 41% з тих, хто працював до війни, працюють на своїх звичних робочих місцях, 14% працюють частково, 13% знайшли нове місце роботи, попри це, третина таких опитаних до цього часу не працює. У динаміці збільшилась кількість тих, хто знайшов нову роботу, краща ситуація з роботою у чоловіків і людей середнього віку. Серед переселенців у динаміці суттєво зросла кількість тих, хто зміг працевлаштуватися на нове місце, кожен третій з них зміг знайти роботу, частка непрацюючих серед них зменшилася з половини до третини.

— Зростає кількість тих, хто знайшов роботу, серед переселенців. Це видно у макрорегіональному розрізі. Багато хто залишається і вирішує вже не повертатися додому. Ситуація для всього населення покращується з погляду працевлаштування. Але збільшується число тих, хто втратив роботу після початку війни, і не зростає кількість тих, хто повернувся працювати на своє попереднє місце роботи, відновив свою роботу.

— Цікаво, як українці ставляться до переходу країни на новий церковний календар. 63% опитаних підтримують цей перехід, 18% — проти такої ідеї і ще 17% говорять, що їм байдуже до цього.

— Тут основна увага припадає на те, що буквально за останні пів року зросла кількість тих, хто підтримує перехід на новий церковний календар, ми це питання поставили вперше. Протягом часу ми досліджували питання перенесення Різдва з 7 січня на 25 грудня, це одне з ключових питань переходу на новий церковний календар.

З початком повномасштабного вторгнення ситуація різко змінилася, тому що перехід на новий церковний календар став пов’язуватися не так із релігійною складовою, як із підтримкою проукраїнської позиції. Тим більше посприяв такому рішенню факт, що ініціатива пішла від глав церков, вона була обговорена з церковними громадами.